Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Коли Роулісон опублікував наслідки своєї копіткої праці, вчені спочатку подумали, що він просто пожартував.

— Хіба міг, — сказали вони, — коли-небудь хтось вигадати так безглуздо заплутане письмо? Адже воно мало бути знаряддям спілкування між людьми.

А коли з’ясувалося, що ніякої облуди в повідомленні Роулісона не було, деякі вчені твердили, ніби такого письма ніколи ніхто не прочитає.

Здавалося, питання це й справді безнадійне. Але, як нерідко траплялося в історії археології, саме в той час завдяки щасливому збігові обставин було зроблене нове дуже важливе відкриття. Французький археолог Ботта, про якого ми розкажемо в наступному розділі, викопав у руїнах міста Ніневії близько ста глиняних табличок з клинописним текстом VII століття до нашої ери. Ті таблички становили чудовий матеріал для лінгвістів, бо містили в собі цілий ряд енциклопедичних відомостей. Тепер вважають, що то найстаріша в історії людства енциклопедія. На табличках стовпцями були подані малюнки різних предметів, а з боків — їхні назви вавілонською мовою і клинописом у відповідній фонетичній вимові. Очевидно, таблички були посібником для учнів шкіл переписувачів у той період, коли малюнкове і силабічне письмо поступово спрощувалось, перетворюючись на письмо абеткове.

І хоч найстародавніша в світі енциклопедія збереглася тільки в невеликих уривках, вона допомогла вченим розшифрувати двісті знаків ассіро-вавілонського письма.

Завдяки спільним зусиллям багатьох учених ассіріологія лише за кілька років досягла таких успіхів, що вже могли з’явитися перші граматики ассірійської мови. Великі заслуги в розвитку ассіріології належать російським ученим. Досить сказати, що саме російський вчений В. Голенищев видав 1888 року перший у світі словник ассірійської мови, який містив тисячу старанно перемальованих знаків клинопису.

Заслуги Роулісона безперечні, але все-таки він не був справжнім ученим, безкорисливо відданим благородним цілям науки. Знаючи як агент розвідки таємницю шифрів, він узявся прочитати бегістунське письмо з міркувань зовсім не наукових. Ним керувало скоріше прагнення побити рекорд у галузі, яка була на той час предметом загального інтересу, і тим самим прославитися. В погоні за лаврами Роулісон не вагаючись привласнював собі навіть плоди чужої праці. Чималу бучу серед науковців зчинила його суперечка з ассіріологом Г. Хінксом, який зробив дуже важливі відкриття, що стосувалися староперської мови. Довідавшись стороною про це, Роулісон одразу ж надіслав до Лондона, де саме друкувалась його праця, лист, у якому написав про досягнення Хінкса як про своє власне відкриття. Коли його звинуватили в плагіаті, Роулісон за допомогою підробленого поштового штемпеля намагався довести, що листа в Лондон він надіслав раніше, ніж міг дізнатися про відкриття Хінкса. Спочатку ця темна справа вщухла, але через декілька років плагіат Роулісона й підроблення поштового штемпеля повністю доведено.

Разом з Роулісоном ассірійське письмо розшифровували кілька інших вчених. А проте все ще існували сумніви щодо того, чи правильно його прочитали. Коли Роулісон почав публічно хвалитися, що зможе прочитати навіть найважчі клинописні тексти, Королівське Азіатське товариство в Лондоні наважилося на безпрецедентний в історії науки крок. Чотирьом найвидатнішим фахівцям надіслали чотири запечатані конверти, в яких був один і той же недавно знайдений ассірійський текст, і попросили прочитати цей текст. Роулісон, Тальбот, Хінкс і Оперт розшифрували текст — кожен окремо, за своїм власним методом, — і переклад одіслали знову ж таки в запечатаних конвертах на адресу спеціально обраної комісії.

Виявилося, що всі переклади були майже ідентичні. І хоч деякі вчені засуджували обраний Товариством метод, вважаючи його негідним науки, але одностайні відповіді тепер уже не лишали ніяких сумнівів: складне ассірійське письмо прочитано. 1857 року згадані переклади опубліковано під назвою: «Напис ассірійського царя Тіглатпаласара у перекладі Роулісона, Тальбота, Хінкса і Оперта».

Із змісту стародавнього бегістунського напису випливало, що в 529–521 роках до нашої ери в Персії панував цар Камбіз. За його панування народ так жорстоко гнобили, що в країні часто спалахували заворушення й політичні повстання. До того ж у самому царському домі виникли чвари і боротьба за престол, які дуже ослабили владу монарха й скінчилися смертною карою брата царя — Барді. В різних кінцях країни з’явилися самозванці — претенденти на царський трон. Найгрізнішим із них був маг, тобто жрець релігії зороастра — Гаумата. Видаючи себе за Барді, який нібито втік із тюрми, де чекав страти, Гаумата згуртував навколо себе могутню армію прихильників.

521 року до нашої ери цар несподівано помер, не залишивши прямого спадкоємця престолу. Право зайняти трон перейшло до одного з князів бічної лінії Агеменідів — Гістаспа (його ім’я ми вже зустрічали в написі з Персеполя). Це був недоумкуватий і боягузливий чоловік, якого так лякали заворушення в країні, що він волів відмовитись од престолу на користь свого сина Дарія.

Дарій І виявився енергійним володарем і хоробрим воїном, який швидко впорався з усіма бунтівниками. Цареві захотілося навіки зберегти пам’ять про свої тріумфи, аби потомки не забули, що він, Дарій, цар Персії, відновив єдність країни і був єдиний законний спадкоємець Камбіза.

Він наказав усю історію своїх подвигів викувати на скелі, в такому місці, щоб кожен міг прочитати напис, і водночас неприступному, аби цей напис не знищили вороги чи нащадки. На прямовисній стіні скелі, що височіла над людною дорогою до Вавілона, він надумав зробити те, що здавалося зовсім нездійсненним. Раби, підвішені на вірьовках над прірвою, виставлені під палюче проміння сонця й вітер, видовбували в твердій кам’яній брилі терасу (про неї ми вже згадували), на яку спиралося зведене потім риштування. Важкі плити з барельєфами витягали вгору і прикріплювали до скелі. Під час такої роботи не один раб втрачав рівновагу і з криком, сповненим жаху, падав у прірву.

Ніхто не зачепив цього барельєфа протягом 2 500 років. На першому плані барельєфа застиг у величній позі Дарій. Гордо випроставшись, він опирається на великий лук. На землі лежить повалений Гаумата, який мав зухвальство посягнути на царську владу, і цар поставив на нього праву ногу. За царем стоять два придворні сановники з сагайдаками і списами. Біля ніг царя смиренно зігнулися дев'ять бунтівників; ноги у них зв'язані, на шиї — вірьовки. Це, як сказано в написі, «дев’ять царів брехні».

З обох боків і під цією групою видно чотирнадцять стовпців клинописного тексту, де трьома мовами прославлено тріумфи великого Дарія.

Ось цей текст: