Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Магічний ніж 📚 - Українською

Читати книгу - "Магічний ніж"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магічний ніж" автора Філіп Пулман. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 88
Перейти на сторінку:
великого, чорного, як смола, пацюка з червоними очима. Віл насторожено глянув на нього, і дівчинка помітила це.

— У тебе таки є деймон, — сказала вона. — Усередині. Віл не знав, що й відповісти на це.

— Є, — казала вона далі. — Інакше ти не був би людиною. Ти був би… напівмертвим. Колись ми бачили хлопця, у якого зник деймон — дуже неприємна картина. Навіть якщо ти цього не знаєш, у тебе все одно є деймон. Коли ми тебе побачили, то перелякалися — начебто ти якийсь привид. Але потім ми зрозуміли, що ти зовсім не такий.

— Ми?

— Я та Пантелеймон. Ми — бо деймона не можна відокремити від людини. Він — це ти, це частина тебе самого, ви є частинками одне одного. Хіба у твоєму світі немає нікого, схожого на нас? І всі люди там схожі на тебе, тобто їхні деймони десь сховані?

Віл глянув на парочку, що сиділа навпроти нього — худорляву дівчинку із блідими очима та чорного пацюка-деймона, котрий тепер умостився в неї на руках, — і несподівано гостро відчув свою самотність.

— Я втомився. Піду спати, — сказав він. — Ти збираєшся залишатися в цьому місті?

— Не знаю. Треба більше дізнатися про те, що я шукаю. У цьому світі мають бути якісь учені, мусить бути хтось, хто про нього знає.

— Можливо, вони є в іншому світі? Я потрапив сюди з місця під назвою Оксфорд, і там дуже багато вчених — може, саме вони тобі потрібні.

— Оксфорд? — вигукнула Ліра. — Так я ж звідти й прийшла!

— Отже, у твоєму світі є Оксфорд? Ти ніколи не була в моєму світі.

— Не була, — впевнено відповіла вона. — Це неоднакові світи, але в моєму також є Оксфорд. Ми обоє розмовляємо англійською, чи не так? Очевидно, що деякі інші речі також мають існувати й там, і там. Як ти потрапив сюди? Чи це був якийсь місток, чи щось інше?

— Просто якесь вікно в повітрі.

— Покажи мені, —попросила чи, радше, наказала Ліра. Віл похитав головою.

— Потім, — сказав він. — Я хочу спати. Хай там як, уже давно ніч.

— Тоді покажеш мені цей прохід уранці!

— Гаразд, покажу. Але в мене є свої справи. Доведеться тобі шукати твоїх учених самотужки.

— Це буде легко, — запевнила Ліра. — Я знаю про вчених усе.

Віл склав тарілки та підвівся.

— Я готував їжу, — сказав він, — тому ти миєш посуд. Дівчинка здивовано глянула на нього.

— Мию посуд? — вигукнула вона. — Тут мільйони чистих тарілок! Байдуже, я не служниця й мити їх не збираюся.

— Тоді я не покажу тобі прохід.

— Я сама його знайду.

— Не знайдеш, він невидимий. Сама ти ніколи не відшукаєш його. Послухай мене. Я не знаю, скільки ми залишатимемося тут, і ми маємо щось їсти. Ми їстимемо те, що тут є, але після цього прибиратимемо за собою, бо це слід робити. Йди помий посуд — ми повинні поводитися в цьому місці як слід. Зараз я йду спати, я ляжу в іншій кімнаті. Побачимося вранці.

Він увійшов у будинок, дістав із своєї поношеної торби зубну пасту й пальцем почистив зуби, після чого впав-на ліжко й за мить уже спав.

Ліра впевнилася, що Віл заснув, віднесла тарілки на кухню, поставила під кран і терла ганчіркою доти, доки вони не стали чистими. Потім вона зробила те саме з ножами й виделками, але зі сковорідкою з-під омлету це в неї не вийшло, і дівчинка скористалася для цього ще й куском жовтого мила. Вона терла сковороду доти, доки та не почала блищати, і тоді витерла всі речі іншою ганчіркою та охайно розклала на сушці для посуду.

Вона й досі відчувала спрагу, і їй хотілося спробувати самотужки відкрити банку, тому вона взяла з холодильника колу, відкрила її та взяла з собою нагору. Вона постояла, прислуховуючись, під дверима Вілової кімнати і, нічого не почувши, тихенько пройшла у свою та дістала з-під подушки алетіометр[2].

Не було потреби наближатися до Віла, аби здобути інформацію про нього, але вона все одно воліла подивитися на нього, а тому якомога тихіше повернула ручку дверей і увійшла.

У морі щось світилося, й вона уважно подивилася на сплячого хлопця у м'якому світлі, що відбивалося від стелі. Його обличчя було насупленим і блищало від поту. Він був дужим і кремезним — звичайно, не як дорослий чоловік, бо був не набагато старшим від неї, але одного дня з нього мала вирости сильна людина. Якби тільки його деймона було видно! Ліра гадала, якою була б його форма і чи він уже зафіксував її. Хай там як, він виражав би собою натуру, що є водночас дикунською і ввічливою, і нещасну душу.

Дівчинка навшпиньках підійшла до вікна. У світлі вуличних ліхтарів вона ретельно виставила ручки алетіометра та подумки сформулювала запитання. Стрілка почала смикатися по шкалі — настільки швидко, що встежити за нею було майже неможливо.

Запитання було таким: «Хто він? Друг чи ворог?»

Алетіометр відповів: «Він — убивця».

Побачивши цю відповідь, дівчинка відразу розслабилася. Він міг добувати їжу, міг показати їй шлях до Оксфорда, і такі його якості були вельми корисними, але він усе одно міг бути не вартим довіри боягузом. Але вбивця — це товариш, якому можна довіряти. Ліра відразу відчула таку саму безпеку, яку відчувала із закованим в обладунки ведмедем Йориком Бернісоном.

Вона причинила віконниці, щоб ранкове сонце не било хлопцю в обличчя, і тихенько вийшла з кімнати.

2

Серед відьом

Відьма Серафіна Пеккала, котра врятувала Ліру та інших дітей з дослідницької станції в Больвангарі та прилетіла з нею на острів Свольбард, ускочила у велику халепу.

Через атмосферні заворушення, спричинені утечею лорда Ізраеля з вигнання на Свольбарді, її разом із товаришками віднесло далеко від острова та нині тягло над льодом замерзлого моря. Деяким із них пощастило утриматися біля пошкодженої повітряної кулі Лі Скоресбі, аеронавта з Техаса, але саму Серафіну підкинуло високо у хмари туману, що прийшов із діри, створеної у небі експериментом лорда Ізраеля.

Коли вона таки спромоглася поновити контроль над польотом, перше, що спало їй на думку, був спогад про Ліру; вона нічого не знала ні про бійку між самозваним королем ведмедів і королем справжнім, Йориком Бернісоном, ні про те, що сталося з Лірою потім.

Отже, вона почала пошуки дівчинки разом із білосніжним гусаком — своїм деймоном Каїсою — літаючи на сосновій гілці у золотавому повітрі серед хмар. Декілька

1 ... 7 8 9 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магічний ніж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магічний ніж"