Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згори вниз. Книга страхів 📚 - Українською

Читати книгу - "Згори вниз. Книга страхів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згори вниз. Книга страхів" автора Таня Малярчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:
на себе місію оберігати мене, так само він оберігає ліс. Я була для нього частиною заповідника.

- Але ж надворі дуже тепло. І довгий час уже тепло. Чому тоді вода така холодна?

- Бо вона з гір тече, а в горах не буває тепла. Коли тут зима, то і в горах зима. Коли тут весна, то в горах зима. Коли тут літо, то в горах весна, а потім зразу осінь. Коли тут осінь, то в горах вже зима.

- І що, ніколи не буває літа?

- Буває, цого ж нє. День, два.

- Минулого тижня я була на Попі і вночі ледве не замерзла.

- Дивисі, ліпше не ходи сама. Там блудить один дурнуватий десь звідтам, говорить по рускому.

- Я його бачила.

Охримко ніяково тупотів біля мене, так, ніби щось не давало йому піти.

- То ти надовго тут замешкала, та? - спитав він.

- Я вже казала, що не знаю. Може, так, а може, ні.

- Ти дивисі, бо мені треба знати, чи на довго.

- Нащо вам знати?

- Як, мені конче треба знати!

Я одягнулася.

- Скоро піде вже холод, - сказав Охримко. Він все тягнув час, ніби не наважувався щось мені сказати, або навпаки хотів щось вивідати в мене, пильно вивчаючи мої рухи і очі.

- Мені цікаво подивитись, як тут буде в холод.

- Нема на що дивитись. Аби не змерзла до холєри.

- Не замерзну, я не мала дитина. (Тут я трохи зблефувала, але Охримкова запопадливість мене добряче обтяжувала.)

- Перше ти мені не пойняла віри, нє?

- Про що?

- Про Франя.

Я мовчала.

- Дивисі, доньцю, бо вуйко тобі не порадить на зле. Франьо був тойво… Кожен потвердить.

- Він просто любив фотографувати, хіба це злочин?!

- У Франя, - дуже серйозно заговорив Охримко, - жило в хаті ціле котяче войско. Котів десіть-двайціть. Ніхто то порахувати не міг. Коти спали разом з ним на подушках! Водивсі з котами, ніби їх ґазда. Вони Франя у всьому сі слухали! Таке хіба задурно? Нє, не задурно!

- Вуйку, коти ще досі живуть недалеко від хати. Здичіли. Я їх потрохи годую, і вони добрішають. Може, так само будуть жити зі мною на подушках. Мені би не було противно. Навпаки. З ними веселіше. Те, що ви сказали, пояснює, звідки в лісі біля Франевої хати так багато диких котів.

- І ти їх кормиш?

- Так. Вони не зовсім дикі, це видно. Видно, що коти пам’ятають, як колись жили в хаті, бо поводяться так, ніби хочуть повернутися додому. Мене майже не бояться. Я думаю, вони просто звикають.

- Донько, не корми їх! Не веди до хати!

- Франьо жив з ними, а я що, не зможу?

- Так то воно так, але тих котів, з якими жив Франьо, поперестрілювали. Люди сі зібрали і всіх до одного побили. Доньцю, то не ті коти, з якими жив Франьо!

24

Коли я сюди приїхала, я багато чого боялась. Боялась грабіжників і особливо - ґвалтівників, боялась спати сама, ходити темними безлюдними вулицями, боялась раптового грому і страшного гуркоту неясного походження.

Коли чогось боїшся, то воно, як на зло, тебе переслідує.

Дуже часто, коли я спала сама, серед ночі хтось гримав у вхідні двері. Від страху мене паралізовувало.

Колись, коли я була меншою, зі мною завжди траплялись непояснювані речі.

Довгий час, наприклад, я була впевнена, що у квартиру моїх батьків самовільно зайшла якась невидима сила, байдуже, добра чи зла. Верхній замок від вхідних дверей тоді був таким, що, коли його хтось відчиняв ззовні, він голосно цокав. Коли я поверталась зі школи, то зачинялась завжди на верхній замок, щоб чути, коли повертатимуться батьки. Батьки відчиняли двері, і завжди цокало.

Одного разу я прийшла зі школи, зачинила двері і пішла дивитись телевізор. Я ніколи не забувала про верхній замок, в мене спрацьовував безумовний рефлекс закриватись вдома. Я дивилась телевізор, коли почула те специфічне цокання. Була тільки третя година дня, тому мене здивувало, що батьки повернулись так швидко. Я радісно вибігла в коридор до дверей. Двері справді прочинились, за ними от-от мав хтось з'явитись: чи мама, чи тато. Але нікого не було, тільки війнуло протягом зі сходової клітки. Я підійшла ближче. Зазирнула в одвірок. В загальному коридорі, біля ліфта нікого не було. Я різко захлопнула двері і зачинила замок. Двері ніяк не могли самі відкритись. Мене охопив такий жах, що я до приходу батьків сиділа на килимі під дверима, бо невідомо, чи той, хто відкрив двері, не зайшов досередини і не ховається десь по кімнатах квартири. Я сиділа біля дверей, щоб могти оперативно втекти надвір, якщо помічу у квартирі бодай найменшу тінь, яка рухається.

Після того домівка моїх батьків перестала бути для мене безпечною. Я боялась як надворі, так і там, всередині.

Коли я жила в селі, в баби, то дуже часто вночі від страху не могла заснути. Я ночувала сама в окремій кімнаті з двома величезними вікнами. Моє ліжко стояло просто під вікном. Мені здавалося, що комусь, особливо неживому, відкрити вікно (яке не защіпалось як слід) і щось мені зробити не дуже складно.

Коли йшов дощ, вода з ринви скапувала на бетонну доріжку під хатою. Я лежала в темряві і заворожено вслухалась в це ритмічне капання. І хоч я знала, що то капає вода, мене охоплював жах від думки, що бетонною доріжкою поволі йде одягнена в чорне стара жіночка з металевим костуром, і насправді - це костур стукається об бетон, а вона йде тихо-тихо. Коли жіночка в чорному вже мала зиркнути на мене через вікно і впевнитись, що я таки не сплю і знаю про її ворожу присутність, я ховалась під ковдру або бігла спати до баби в комірку.

Я ніколи не боялась за своє життя, а боялась переконатись, що щось, невідоме і дійсно страшне, таки існує.

Тепер я відівчилась боятись по-справжньому. Мені зовсім не страшно. Я не боюсь ні вовків, ні котів, ні чогось іншого, зовсім іншого. Я для того і приїхала сюди, щоб позбутися свого страху. Я знаю, що все може існувати, і якщо воно існує, то так має бути. Страх - єдине, чого бути не повинно. Страх обмежує розуміння. Через нього я так і не дізналась, чи була та стара жіночка з костуром одягнена в чорне, чи ні.

25

Вуйна Миця вже дає мені молоко задарма. Це сталося дуже до речі, бо в мене майже

1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згори вниз. Книга страхів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згори вниз. Книга страхів"