Читати книгу - "Перверзія"

37. Я вже й не згадую тут про палаци Фонтана, Сагредо, Мікель делле Кольонне, як і, зрештою, про Морозіні-Брандолін.

38. Не можу, щоправда, не згадати про палац дель Камерленгі.

39. Про Доктора теж не можу не згадати: під час усієї плавби він був мовчазним і невиспаним, за що я страшенно вдячна йому.

40. На мості Ріальто вже починалася променада у світлі перших ліхтарів. Респондент повідомив, що подібне скупчення людей тут бачено лише п'ятсот п'ятдесят років тому. Прошу третю канцелярію дослідницько-пошукового підвідділу з'ясувати, до чого це було мовлено.

41. Після Ріальто кількість пасажирів знову наблизилася до катастрофічної, тож ми не мали ані найменшої змоги обмінятися хоч би парою речень не тільки до Сан Сильвестро, але й до Сан Анджельо.

42. Від Сан Анджельо трохи попустило, тому що добрий десяток пасажирів, здається, зійшов до театру. Мені схотілося розповісти Респондентові зворушливу історію палацу Ґрімані, що масивністю своєю пере- вершив і затьмарив. На мій погляд, Респондент щось не так зрозумів, бо промовчавши до Сан Тома, поставив нарешті запитання, відповідь на яке я змушена була обдумувати аж до Ка'Реццоніко, а саме: чи моя любов до Венеції не нанизана на якийсь еротичний стрижень і — в продовження — чи не пробувала я лікуватися від цієї любові за допомогою певних тілесних екзерсисів.

43. При цьому мені так і не вдалось ані слова сказати ні про Мошеніго, ні про Ка'Фоскарі, як і про Моро Лін чи Джустініяні. І тільки біля Ка'Реццоніко я спромоглася повідомити, що нам лишилась одна зупинка, відразу після чого з напівосвітлених вікон палацу бризнула якась украй нервова музика для камерного оркестру.

44. Тож коли ми виходили біля Понте Академія, ця музика все ще діставала нас.

45. Увінчані скульптурами бані Санта Марія делля Салюте було підсвічено знизу. Ступивши на міст Академії, Респондент вимовив загадкове словосполучення «повний пінцет». Прошу дешифрувати.

46. На мості Академії Респондент зненацька запитав, чи правда, що італійки не перестають займатися любов'ю навіть у пору квітування ґераней. Це залежить від італійців, відповіла я, він звертається до мене не за адресою.

47. З такими розмовами і думками підійшли ми нарешті до відомого Монсиньйорові закладу. Доктор ішов трохи попереду нас, ніби великий кістлявий слуга зі смолоскипом над головою і стилетом при боці.

48. У брамі під зеленавим ліхтарем нас уже зустрічав доходжалий готельний giovinetto[12], поораний алкогольними зморшками чортисько в трикутному капелюсі з пером, якого нахабнувато скинув при нашій появі, нібито нас вітаючи, але насправді вимагаючи подаянь. Доктор цілком рішуче обійшов його, натомість Респондент весело сипонув у бездонну прірву чорного капелюхового трикутника цілою жменею всіляких монет на кшталт австрійських грошів, словацьких гелерів чи румунських бані.

49. Почувши від мене, що цей скромний, але уславлений заїзд функціонує ще з часів gotico fiorito[13], Респондент запитав, чи тутешні плювальниці, раковини унітазів, біде, розетки, вимикачі й телефони також відповідають означеному стилеві.

50. На рецепції нас обслуговував майже двометрового зросту зубатий мурин в одязі царя Каспара, проте більше схожий на котрогось із асів НБА. Після отримання відповідних ключів Доктор рушив оглянути наш із ним апартамент.

51. Тим часом я супроводила Респондента до його покою, поверхом вище. Я повідомила йому, що під цим номером у різні часи зупинялися Іммануїл Кант, Едгар Аллан По і П'єр Менар.[14]

52. Респондент неуважливо відповів, що в ім'я майбутнього цей перелік мусить бути продовжений. Мав на увазі себе.

53. Не знімаючи плаща, Респондент заходив покоєм, до всього придивляючись і доторкаючись, засвічуючи люстри, бра, лампи, ліхтарі, нічники — все, що могло світитися. Покій було перетворено в залиту вогнями залу.

54. Наступної миті я зрозуміла, яку мету переслідував при цьому Респондент. В одному з переділів йому трапився невеличкий, проте достатньо милозвучний спінет.

55. Залишаючись і далі у плащі, Респондент підняв трохи потьмянілу кришку спінета і без найменшої уваги до навколишньої ситуації, як і до мене особисто, виконав D'dur'Hy сонату Скарлятті №15 (за Кіркпатріком). Слідом за нею Респондент пограв щось із англійських вірджіналістів, але пішло йому гірше.

56. По закінченні музики була тиша. І я кахикнула.

57. Респондент крутнувся на своєму дзиґлику (африканська слонова кістка, пізній ренесанс) обличчям до мене.

58. Я повільно рушила до Респондента, гасячи по дорозі принагідні світильники. Сатир і дріяда з гобелена за Респондентовою спиною поринали в напівморок. Сатир підморгнув мені. Я затремтіла.

59. Я підійшла до Респондента впритул. Я занурила руку в його волосся. Волосся Респондента є шовковистим на дотик.

60. Я зняла з Респондента його окуляри і поклала їх на спінет. Без окулярів Респондент має зовсім інакші очі. Вони дивились на мене знизу і майже не бачили.

61. Мій плащ поповз із плечей на підлогу. Я зняла шалик і, закинувши його Респондентові за шию, притягнула його гарну голову до себе.

62. Ми завмерли. Це тривало досить довго.

63. Аж поки я не відчула, що Респондент обхопив мене трохи нижче сідниць своїми довгими красивими пальцями.

64. Тоді Респондент зітхнув усім тілом і нарешті підвівся із дзиґлика, не випускаючи мене з рук, а навпаки — підносячи над собою і міцно до себе притискаючи.

65. Я заплющила очі. Респондент наосліп ніс мене перед собою. Він міг спіткнутися на кожному кроці.

66. Але я відчула, що він кладе мене навзнак на тверду і гладку поверхню (письмовий стіл, ебенове дерево, XIV ст.).

67. Я допомогла Респондентові звільнити мене від спідниці, панчіх і трусиків. Це тривало майже століття. Респондент шурхотів наді мною своїм плащем, ніби дракон крилами.

68. З деякої Респондентової невправності при роздяганні та ін. я зробила висновок, що Респондент уже давно (ніколи?) не був з жінкою.

69. Ми відбивались у великому настінному дзеркалі (острів Мурано, початок XVII ст.), де я, розплющивши очі, побачила себе із закинутою назад головою та розведеними назустріч Респондентові ногами.

70. Я також бачила у дзеркалі піднятий комір Респондентового плаща, вкрите дрібними крапельками його чоло, тонкі губи, ліву брову, дещо підняту над оком, саме око.

71. Я також бачила двері до покою за Респондентовою спиною. У цих дверях щомиті міг з'явитися Доктор, ясна річ, попередньо кашлянувши чи постукавши.

72. Але це мені було байдуже.

73. Бо я також побачила єдинорога, і він торкнувся мого лона, і ввійшов у мене, хоч це входження тривало дев'ять з половиною віків — не менше.

74. І за ввесь той час ми не промовили ані слова…………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….

……………………………………………………………………………………………………………………………………………….