Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сліди залишаються 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліди залишаються"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліди залишаються" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 49
Перейти на сторінку:
робити з двома золотими рибками, які залишилися вдома?… Тоді мама віддала ключі тітці, щоб та змінювала воду їм і взагалі наглядала, щоб не сталася якась крадіжка… Ось вам людина з двома ключами від двох квартир!

Коста і Веселин здались.

— А хто кинув ключ і навіщо його кинув? — похмуро спитав Веселин.

— Звідки я можу знати?! — знизав плечима Пешо. — Може, кинула дівчинка…

— Ти ж знаєш, що у них немає ніякої дівчинки! — сердито обізвався Веселин.

— У них немає, але, може, прийшла до них в гості… Була, значить, а потім пішла…

— Так, але ж чоловік сказав, що дівчинка його!

— Сказав! — з досадою знизав плечима Пешо. — Ти хіба не знаєш, що дорослі, коли їм ліньки пояснювати щось, визнають за краще обманювати…

Веселин розгублено замовк… Справді, все могло бути і так, як їм казав Пешо, але серце його підказувало, що справа тут зовсім в іншому.

— Ну, гаразд, а що ти пропонуєш? — зітхнув він.

Пешо замислився.

— Пропоную поки що не повідомляти міліцію, — заговорив він. — Докладніше про все дізнаємось, а тоді скажемо. Насамперед треба з’ясувати, які двері відмикає другий ключ. Коли з’ясуємо, буде легше зрозуміти нам і все інше — випадок Це чи щось небезпечне…

— А як з’ясуєш? Це не легка справа! — зітхнув Коста.

— Дуже просто — будемо слідкувати за чоловіком! — сказав палко Пешо. — Будемо слідкувати, куди він ходить, з ким зустрічається, що робить! Будемо повсякчас ходити по його слідах, як розвідники… Коли все розвідаємо — ми не можемо не зрозуміти, яка його таємниця…

— Це справа нелегка! — почухав потилицю Коста.: — Чи зможемо ми її виконати?

— Зможемо! — вигукнув захоплено Веселин. — Даю голову на відсіч — зможемо! От побачиш, як цікаво буде!

Коста стривожено підвівся з свого місця.

— Не знаю! — знизав він плечима. — Все-таки краще повідомити міліцію! Там люди знають свою справу, знають, що треба зробити!… Ми що-небудь зіпсуємо, а потім, як піонери, відповідатимем…

— Відповідатимем! — твердо заперечив Пешо. — Адже я сказав тобі, як тільки доберемось до чогось певного чи як тільки почне ставати небезпечно, — зразу ж повідомимо міліцію!

— Добре, згодний! — все ще вагаючись, промовив Коста.

— Ура, хай живе! — захоплено вигукнув Веселий. — Так найкраще!

Якусь мить хлопчики радісно мовчали. Кімнатка вже не здавалася їм такою темною, тепер вона була найкращим куточком на землі. При думці про майбутні пригоди і майбутні цікаві відкриття очі трьох хлопчиків радісно заблищали.

— А що будемо робити з ключем? — згадав раптом Веселин.

Усім було дивно, що ця проста думка досі не прийшла їм в голову. Друзі замислились.

— Я гадаю, — обізвався Коста, — краще за все повернути ключ чоловікові… Якщо залишимо його у себе, це може викликати у нього якийсь сумнів… Оскільки будемо за ним слідкувати, то краще; щоб не було ніяких сумнівів…

— Правильно, і я так думаю, — кивнув Пешо.

Настало коротке мовчання.

— У мене є ідея! — вигукнув Веселин. — Чудова ідея!

— Сам хвалиш свої ідеї! — трохи глузливо глянув на товариша Пешо.

Та Веселин не образився.

— Повернути йому ключ — це добре! — говорив він далі. — Але уявіть собі, що цей ключ нам буде потрібний! Пропоную піти до слюсаря і замовити один чи два такі самі ключі!

Тепер і Пешо мусив згодитись, Що ідея справді чудова. Поміркувавши, вони вирішили, що треба зараз же не гаючи ні хвилини, приготувати резервні ключі. Людина в білому могла ще цього вечора кинутись свого ключа.

— Я знаю такого слюсаря, — сказав Коста. — Носив йому багато разів ключі від будинку… Бувало він робив нові ключі за півгодини, поки я сиджу у нього…

— Тоді ходім до нього зараз! — запропонував Пешо.

Усі троє енергійно підвелися з своїх місць.

— А гроші? Чи є у нас гроші? — спитав передбачливо Коста.

Друзі не встигли відповісти. В цю мить десь знадвору під маленьким, запорошеним віконцем швейцарської почувся сильний гуркіт — наче падали скрині або щось ламалося — потім долинув тоненький дівчачий писк. Не кажучи ні слова, хлопці вибігли з кімнатки — мимо сходів, крізь двері чорного ходу, на задній дворик.

Те, що вони побачили, примусило їх враз зупинитися від здивування: перед їх очима з’явилось надзвичайне видовище. Там, під маленьким віконцем, посеред розсунутих і розламаних ящиків для упаковки та урн для сміття, лежала Юлія і злякано дивилася на них. Гарненьке її клітчасте платтячко було роздерте надвоє якимось цвяхом, коліна сильно збиті, але вона не плакала, навіть не ворухнулась при їх появі — лише дивилася на них широко розкритими очима.

В одну мить їм все стало зрозуміло — вона підслухувала!

Безперечно — поставила ящики на урни для сміття, вилізла на них і підслухувала крізь поламану шибку віконця!

— Що ти тут робиш? — обурено спитав Пешо.

Юлія мовчала, не ворушилась — лише ніжки її смішно стирчали між ящиками і урнами.

— Чуєш? — повторив тим самим тоном Пешо. — Тебе питаю, що ти тут робила?

— Нічого! — ледве чутно відповіла дівчинка.

— Як так нічого! Ти підслухувала?
Юлія не відповіла.

— Я питаю тебе, підслухувала? — крикнув загрожуюче Пешо і зробив кілька кроків уперед.

Юлія злякано зажмурилася.

— Підслухувала, — сказала вона безнадійно, все ще не зрушуючись з місця.

— Все чула? — спитав з відчаєм Пешо.

На обличчях його друзів відбивався такий відчай, викликаний несподіваним страшним провалом, що міг покласти край всім їхнім мріям.

— Все, — тихо призналась Юлія.

Першою думкою Пешо було: підійти до неї і добре її відлупцювати. Як насмілюється вона так підло підслухувати, так немилосердно руйнувати їхні плани? Але безпорадний вигляд дівчинки. Її перелякані очі, а може, навіть одверті відповіді за хвилину пом’якшили його серце. «Ти повинен бути кавалером!» раптом згадав він батькові слова. «Бути кавалером! Ох, нелегко це!» Не кажучи ні слова більше, Пешо підійшов і обережно витягнув Юлію з-поміж ящиків. Підводячи її, він відчув, що вона трошки тремтить, але не міг зрозуміти — чи від страху, чи від тільки що пережитого.

— Не бійся, не з’їмо тебе! — похмуро сказав Пешо.

Юлія злякано дивилася на збиті коліна, але примирливий тон хлопців підбадьорив її.

— Добре розмалювалась! — обізвався за їхніми спинами Коста з деякою зловтішиістю в голосі. — Так тобі й треба!

— Облиш її! — пробурмотів невдоволено Пешо і звернувся до дівчинки. — Іди з нами!

Хлопчики майже вштовхнули Юлію в швейцарську, але самі залишилися надворі. Погляди всіх трьох виражали повний відчай.

— Що ж тепер робити? — першим почав розмову Пешо. — Якщо знає Юлія, значить, знатиме все місто…

— Налякаємо її! — твердо сказав Веселин. — Примусимо її поклястися, що вона нічого не викаже.

— І я так думаю! — обізвався сердито Коста. — Чортова мавпа, ач як нас підстерегла!

— Ми самі винуваті, — похмуро буркнув Пешо. — Ще напочатку так засипались! Хіба припустимо —

1 ... 7 8 9 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліди залишаються», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліди залишаються"