Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. 📚 - Українською

Читати книгу - "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст."

351
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст." автора Наталія Миколаївна Яковенко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 128
Перейти на сторінку:
Либідь… Зробили вони городок на честь брата свого найстаршого [і] назвали його Києвом… А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря, і кажуть, що велику честь… прийняв од цесаря, при котрім він цесарі приходив [туди].

Ці кілька рядочків літопису породили гігантську літературу, що залучила до їх інтерпретації синхронні візантійські, вірменські, скандинавські, хозарські, булгарські, арабські джерела. В дискусіях, що, мабуть, ніколи не завершаться визнанням незаперечної точки зору, нині досить поширеною є думка, згідно з якою Кий – це не міфічний персонаж, а реальна особа, вождь котрогось із антських племінних об'єднань. Натомість є чимало гіпотез, які, відштовхуючись від виразно неслов'янської топоніміки, що випливає з легенди про Кия, заперечують провідну роль полян у заснуванні міста. Мабуть, найдавнішою серед них можна вважати скіфо-сарматську версію, висловлену ще польськими істориками XVI ст., які впевнено датували появу Києва 430 р., ототожнюючи місто з племенем сарматів (з тодішньої точки зору – предків слов'ян).

Іншою поширеною гіпотезою є готська, яка ототожнює Київ зі згадуваним у давньоскандинавських сагах орієнтовно під IV ст. містом Данпарстад (Дніпровське місто) на готській землі.

Врешті, велика дискусійна література існує довкола булгаро-хозарської версії, що пов'язує формування Києва з хозарською добою, а саму назву міста виводить від тюркського слова кіи – берег річки. На користь іншого варіанту цієї ж версії промовляє хозарська назва Києва – Самватас, яку одні інтерпретують як словосполучення Висока Фортеця, а інші пов'язують з іменем Шамбата (Самбата), брата Кубрата І, хана поглинутої у VII ст. Хозарією гуно-булгарської держави в Приазов'ї.[7]

Отже, як бачимо, в дискусіях істориків щільно переплелися три проблеми – заснування Києва як міста-фортеці, його функціонування у ролі центру полянських племен і, врешті, перетворення на столицю вже більш-менш окресленого державного об'єднання, створеного русами. З обставинами їхньої появи на політичній арені Середнього Подніпров'я пов'язаний ще більш заплутаний клубок дискусій, оскільки власне загадкові руси дали першопоштовх цілком зримій історії Середнього Подніпров'я, віднині сконцентрованій довкола Києва.

§ 4. Руси і Русь у ІХ-Х століттях

Перша нині відома достовірна згадка про русів зафіксована під 839 р. у франкській хроніці "Бертинські анали". Оповідаючи про посольство візантійського імператора до двору імператора франків, хроніст-очевидець пише:

Він також послав з ними [послами] якихось людей, котрі сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос [Rhos] і що їхній король, який зветься хакан [chacanus], прислав їх до нього [візантійського імператора], як вони твердять, заради дружби…

При детальнішому розслідуванні, зазначає хроніст, виявилося, що роси належали до народу свеонів (шведів) і були насправді не шукачами дружби, а вивідниками.

Перші згадки про росів у візантійських джерелах відносяться теж до другої чверті IX ст. В інформаціях про їхні напади на малоазійське місто Амастріду (842) та Константинополь (860) вони характеризуються як народ дикий і жорстокий, про котрий багато і часто говориться.

Дискусії вчених довкола етимології слова Русь (а, отже, і походження самих русів) точаться з прадавніх часів: ще автор Густинського літопису, укладеного в Києві у 20-х роках XVII ст., писав: Єсть недоумініє многим, откуду, і в кая літа, і чесо ради наш Словенский народ наречеся Русю. З іншого боку, цілком очевидно, що ця проблема не може бути ототожнена з проблемою становлення Давньоруської держави як політичної одиниці. На багатьох прикладах європейської історії можна побачити, як химерно усталювалися назви держав, коли їх витворення було підштовхнуте прийшлими колективами, що з плином часу злилися з місцевим етносом. Так, назва Болгарії спирається на політонім булгари, яким позначали кочовиків-завойовників, Франції – на ім'я германського племінного союзу, очоленого франками, що захопили Галлію, Британії – на германське плем'я бритів, котре завоювало місцеве кельтське населення і т. д. Однак "патріотичне" прочитання історії подеколи й донині дає рецидиви у періодично відроджуваному протистоянні "норманістів" та "антинорманістів", що було започатковане ще баталіями в Санкт-Петербурзькій Академії Наук середини XVIII ст. між Герхардом Фрідріхом Мюллером і Михайлом Ломоносовим. Перший, як відомо, доводив, що Київську Русь заснували нормани, точніше шведи (руси), а другий вважав, що це вкриває ганьбою Росію.

Втім, нині "норманістами" (в сенсі визнання скандинавського походження і слова Русь, і династії київських князів Рюриковичів) є більшість фахівців, тож з їх гіпотез про коріння етноніма руси варто розпочати побіжний огляд точок зору на це питання. Слово русь, згідно з такою версією, пов'язується з давньоскандинавським коренем *роð, засвідченим у давньошведських поняттях roðer гребля, судноплавання, Roðslaghin (Roslagen) – округ, що поставляє в ополчення одне весельне судно, ruði – морський похід на весельних суднах тощо. Ймовірно, що першим передавачем самоназви скандинавських мореплавців стала людність узбереж сучасної Фінляндії та Естонії, де шведів, котрі почали з'являтися тут з середини першого тисячоліття, називали по-естонському Rootsi, по-фінському Ruotsi. Інше коріння слова Русь бачить відомий орієнталіст і історик Омелян Пріцак, виводячи його від кельтського етноніма Рут(г)ені, який у німецьких діалектах трансформувався за схемою *Rut-/Ruzz-/Ruz->Russ-/Rus. Історичними носіями назви Руззі, за Пріцаком, були фризькі купці, що Ruzzi вели трансєвропейську торгівлю і, змішавшись зі скандинавами, утворили на Волзі політичне об'єднання, котре згодом слов'янізувалося і розвинулося в Державу Русів.

На противагу германській (скандинавській) етимології існує припущення про зв'язок слова Русь з іраномовними мешканцями одного з регіонів Середнього Подніпров'я, присутність яких засвідчена у місцевих гідронімах Рось, Роська, Росава тощо, гіпотетично похідних від іранського ruxc/roxc – світлий. Носієм етноніма рос (рус, русь), як вважають прихильники цієї точки зору, могла виступати котрась із сармато-аланських, згодом слов'янізованих, племінних груп, що входила до антського союзу племен.

Врешті, є прибічники слов'янської етимології поняття Русь, прив'язаної до праслов'янського кореня *rud-/rus із значенням світлий, русий. За гіпотезою Бориса Рибакова східнослов'янське плем'я з такою назвою мешкало на цих теренах уже в VI–VIII ст. Врешті, за ще одним варіантом слов'янської версії, носіями назви Русь могли бути ругії Rugi – слов'янське населення о. Рюген на Балтиці, чиїх ватажків нібито запрошували для оборони міста мешканці торгового Новгорода.

З перерахованих гіпотез скандинавська має найбільше опертя у загальному контексті європейської історії тих часів, де IX – середину XI ст. називають "епохою вікінгів". Скандинавські ватаги професійних воїнів, яких на заході Європи звали норманами, а на сході варягами, з кінця IX – початку X ст. стали справжнім бичем Європи. Внутрішня нестабільність виштовхувала з небагатих північних угідь майбутньої Данії, Швеції і Норвегії молодших членів родових общин, які не отримували в спадок, згідно зі звичаєм, ні землі, ні худоби, змалечку готуючись здобувати собі засоби прожитку зброєю. На скандинавських узбережжях збиралися загони відчайдушних юнаків, готових, спорядивши легкий

1 ... 7 8 9 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст."