Читати книгу - "Сарабанда банди Сари"

I от тепер цей ключ у малого пришелепка. Поки я поринав у спогади, вiн продовжував говорити, поглинаючи пундики з кремом, - його мати потурбувалася й про десерт. «Звiсно, музична освiта - необхiдна, якщо хочеш бути розвинутою особистiстю, а мої батьки прагнули цього стосовно мене. I я не заперечую. Бо вони завжди рахувалися з моєю думкою. Спочатку вони хотiли, щоб я вчився грати на скрипцi. Але я сказав, що грати на скрипцi не буду, бо вона подiбна на жiночий ембрiон, а водити по ембрiону смичком - це, як на мене, огидно. Я нiколи не ходжу на концерти струнних, я не можу на це дивитися, коли ритмiчно рухаються всi цi смички… А от слухати я люблю. Мама боїться, що так само я буду ставитися й до сексу». Я заклякнув. «У сенсi?» Запитав я, безнадiйно намагаючися вiднайти залишки рiдини Барадеро Ан'єхо. Треба вигадати щось таке, щоб Барадеро Ан'єхо множився краплинами, як амебоподiбнi. «Краплини схожi на амеб!» Сказав я. I тодi вирiшив допити мартiнi. «Бери пундик! Треба це заїдати чимось, бо тобi вже щось мариться». Запропонував малий. Вiн спостерiгав за моїми дiями. Я взяв. «До сексу». Сказав я.

Емiль уважно на мене подивився. «Мама мала на увазi, що секс я теж буду сприймати тiльки вухами. Тобто буду слухати, а не дивитися та займатися. От в якому сенсi». Взагалi-то не треба було на це реагувати, але я не стримався i запитав: «То як ти будеш?» Емiль дав менi вiдсiч. «Менi дванадцять рокiв. I всi сексуальнi проблеми я здатний вирiшувати без сторонньої допомоги, власними руками». Пiсля цього цей шмаркач менi пiдморгнув. Я був шокований.

У мене фактично не було досвiду спiлкування з дiтьми. Коли менi випадала нагода з ними спiлкуватись, я почувався не дуже добре. Доводилося вимучувати з себе маруднi запитання: як справи в школi, ким ти мрiєш бути, який твiй улюблений колiр, на кого ти бiльше схожий: на маму чи татка. Втiм, деякi знайомi батькiв i досi залюбки мене про таке запитують! Школа замiнює роботу, замiсть киммрiєшбути - якхочешжити та дехочешпрацювати, типлануєшодружуватися, - то й усi змiни. З Емiлем було ще гiрше, його не треба було нi про що запитувати-розпитувати, вiн страшне скiльки всього верз. Поряд з ним я вiдчував себе бiльярдною лузою. Як луза реагує на бiльярдну кулю? Не знаю. Чекає, але розумiє: скiльки б не мазали, обов'язково хтось влучить! «Виникла якась жiноча асоцiацiя, - подумав я. - Тимофiєвi це б сподобалось, вiн любить аналiзувати». Щось захлюпотiло i я смикнувся. Террi-Батерфляй пив воду з червоної мисочки. Завдяки тому, що мiй погляд зосередився на пiдлозi, я помiтив ще одну миску з водою i ще одну порожню. Друга миска з водою стояла бiля родинного склепу «R. Yors amp; Kallmann». Малий за мною стежив.

«Поки тебе не було - приходив Iлля Расвєтович». Я намагався зосередитися на цьому iменi з намiром збагнути, що це може значити на дитячому жаргонi, бо знайомих з таким билинним iм'ям у мене не було. Я витяг цигарку. «Ти i п'єш, i палиш?» «Угу. Крiм того я це вмiю робити одночасно. Зараз побачиш, продемонструю. Як Гай Юлiй Цезар. Думаю, що тобi вiдомо, хто це. А от хто такий… Iлля Ра… ра… як ти кажеш?» «Iлля Расвєтович - генiальний настроювач». «Хто?» Не втримався й перепитав я. «Настроювач. Цiлком зрозумiло, що тобi невiдомо, хто це. Це спецiально навченi люди, музичнi ветеринари, якi наглядають за станом здоров'я пiанiно». «Пiанiнолог! Фортепiанопєд! Пiанiлiст!» Видав я. Емiль нiчого не вiдповiв, хоча припинив розповiдати про Iллю Расвєтовича. Вiн полiз до холодильника, витяг звiдти одну маленьку каструльку, сир та буженину. «Зараз я нагрiю курячий бульйон, зроблю канапки, i ти з'їси все це, бо ти сп'янiв, а незабаром прийде батько. А вiн не любить, коли хтось перебирає зайвого». «Та ну?» «Так. I давай не будемо псувати йому перший день на новому мiсцi». Розсудлива дитина. Бульйон я з'їв. Бульйон виявився смачним. Хоча я не дуже приязно ставлюся до бульйонiв i нiзащо б собi його не завiв.

«Iлля Расвєтович сказав, що пiанiно в жахливому станi. Подiбне вiн бачив тiльки у Саранських. Коли до їхнього пiанiно залiз хом'як, вони про це не знали i подумали, що хом'як десь пропав або кiт його зжер. Саранськi дуже неуважнi, вони вже старенькi, а Елька - їхня онука - нiколи з ними не спiлкується (тiльки привiт, старi, та бувайте, старi), нiколи не допомагає. Принесе лiкiв та базарного сиру - й усе (а вони їй попку витирали аж до третього класу, булочку запарювали в молоцi з цукром, спiвали за Сильву та Едвiна, вдавали iз себе чукчiв, щоб вона не плакала i не почувалася покинутою дитиною. Але дiти - невдячнi тварюки, яких з роками дедалi бiльше хочеться пестити, - так Саранськi кажуть).

Вони прогавили хом'яка, а Елька на таке уваги взагалi не звертала - хом'як набагато менший, нiж старi Саранськi. Вони хоча й старенькi, але разом важать як два бики, куди там до них хом'яку! Елька навiть не знала, що хом'як жив у Саранських. А хом'як не вмер i не зник - вiн жив собi в пiанiно. I жер повстину з молоточкiв, i тодi молоточки почали псувати звук. А Iлля Расвєтович спочатку думав, що то мiль, i наказав Саранським усюди насипати лавандової сумiшi, аж потiм тiльки викрив хом'яка, бо лавандова сумiш не допомагала». «В мене не живуть хом'яки i нiколи не жили. А коли з'являться, боротися з ними за допомогою лавандової сумiшi я не буду». Повiдомив я малого. «В тебе iнша ситуацiя. Я тобi навiв приклад безвiдповiдального ставлення до iнструмента. Ти просто не напоював пiанiно, ось воно й почало зсихатися, ну i грали на ньому не дуже часто. Це я пом'якшую все те, що Iлля Расвєтович з приводу твого ставлення до пiанiно зауважив. Але зараз звук такий як треба. I миску з водою ми поставили. Оно вона. Тому будь