Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

129

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

вгору очей

в бою не підводь, —

заклякне заклятий

чужинськими чарами

навіть хоробрий.

130

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

як з жінкою гарною хочеш

розмову ти мати приємну

і втіху отримати з нею,

ласкаво до неї звертайся

і слово тримай непохитно;

добро не набридне людині.

131

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

витримку май,

та не будь нерішучим;

з хмільним будь обачним

й з чужою дружиною,

по-третє, затям,

з крадіями не знайся.

132

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

кпити й сміятися

з гостя здалеку

ніколи не варто.

133

Часто не знають

на посиденьках,

хто завітав;

муж ніби і добрий,

але не без вади,

стане в пригоді й поганий.

134

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

над сивим співцем

не смійся ніколи,

благо нерідко у слові старого;

часто із торби старої

слово розумне дістанеш,

з тої, що висить з міхами,

шкурами вкрита,

з ґляґами поруч.

135

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

на гостя не гримай,

геть не жени,

поможи йому в скруті.

136

Висадять браму,

як будеш пускати

всіх на подвір'я.

Персні даруй,

інакше добром

тебе не згадають.

137

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

як пива нап'єшся,

земля допоможе,

земля-бо лікує похмілля;

вогонь — від хвороби,

а дуб — від закрепу,

від зурочень — колосся,

а жито — від грижі, —

назване тут допоможе, —

а від укусів — верес,

а руни — від лиха,

землиця ж вологу поглине.

V

138

Знаю, висів я

на вітрі холоднім

аж дев'ять ночей,

списом пробитий

Одіну в дар,

сам собі в жертву,

в гіллі того древа,

чиє коріння

сягає глибин,

людям незнаних[76].

139

Ніхто не живив мя,

ніхто не поїв,

дивився додолу,

руни підняв я,

із криком підняв їх,

аж потім упав я.

140

Дев'ять чарівних пісень

спізнав я від Бьольторна сина,

Бестли[77] батька,

випив я чарку

віщого меду,

зілля з Одрериру.

141

Отримав плоди

я мудрости тої,

мов жито, ростив їх,

словом від слова

мову творив,

ділом від діла

справу вершив.

142

Руни знайдеш

і знаки премудрі,

знаки великої сили,

знаки великої моці,

викарбував їх чаклун

а боги їх створили,

а Хрофт[78] крясив кров'ю[79].

143

Одін у асів,

Даїн — у альвів,

і Двалін у дверґів,

Асвід у йотунів,

сам я створив їх[80].

144

Зможеш їх різати?

Зможеш тлумачити?

Зможеш офарбити?

Зможеш ужити?

Зможеш спитати?

Зможеш ти жертву принести?

Зможеш роздати?

Зможеш ти требу покласти?

145

Богів краще геть не питати,

ніж класти їм треби без міри,

дарунок відплатою цінний;

краще вже ніц не роздати,

ніж забагато колоти.

Так Тунд[81] накреслив

усіх смертних долю,

там він вознісся, коли повернувся[82].

VI

146

Пісню я знаю,

незнану і жінці вождя,

і роду людей.

Як буде потреба,

вона допоможе

від горя й печалі,

у справах важких.

147

Знаю я інше закляття,

людям корисне,

що хочуть хвороби зціляти.

148

Знаю і третє:

як матиму сильну потребу

себе захистити у битві,

леза ворожі я так зачаклую,

що стане та зброя нікчемна.

149

Знаю четверте:

як мені путами

члонки зав'яжуть,

так заспіваю,

що вільним зроблюся,

звільнять кайдани

ноги і руки.

150

Знаю і п'яте:

як в битві у мене

стріла полетить,

кину лиш погляд —

і спинить стріла

смертельний політ.

151

Знаю і шосте:

як шкоду мені

зроблять корінням[83],

людина така

словом моїм

буде у владі моїй.

152

Знаю ще й сьоме:

як пломінь побачу

над домом з гостями на лавках,

пожежу приборкаю,

дам раду з вогнем,

таке заспіваю закляття.

153

Восьме я знаю,

всім воно, певно,

буде корисним:

ненависти паростки

поміж людей

на дружбу зверну.

154

Знаю дев'яте:

як буде потреба,

човен нестиме на скелі,

вітер я втишу,

вали водяні

й хвилі на морі впокорю.

155

Знаю десяте:

відьму побачу

в небі над дахом,

так я вчиню,

що втратить вона

тіло своє,

тяму свою.

156

Одинадцяте знаю:

як з друзями опліч

у битву порину,

так заспіваю,

що кожен із них

буде захищений,

буде незборений,

вийдуть вони переможцями.

157

Знаю дванадцяте:

побачу на древі

людину повішену,

руну таку

я тоді витну,

що мрець оживе

і мовить до мене.

158

Знаю тринадцяте:

юного князя

водою скроплю[84],

вражений в битві

той не впаде:

не згине від зброї.

159

Чотирнадцяте знаю:

воно допоможе

сказання ректи

про асів і альвів,

їх я всі знаю;

то зможе лиш мудрий.

160

Знаю п'ятнадцяте,

спів Тьодреріра[85]

дверґам при Деллінґа[86] дверях:

силу він асам співав,

альвам — пошану,

а Хрофтові — розум.

161

Знаю шістнадцяте:

з гожою дівою

втіхи коли забажаю,

так закручу я думки

білорукої панни,

що знатиму всі її мислі.

162

Знаю сімнадцяте,

ним непомітно

розум у жінки вкраду.

Це заклинання

затям, Лоддфафніре,

надовго собі;

дістанеш добра, як затямиш,

потрібне отримаєш,

матимеш бажане.

163

Вісімнадцяте відаю,

його не відкрию

ані дівчині, ні жінці, —

краще за все,

як знатиму сам;

тут пісні кінець, —

не звірюсь нікому,

хіба лиш моїм

сестрі чи дружині.

VII

164

Се є Повчання Високого,

мовлені в домі Високого,

людям на користь,

тролям невгодні.

Шануйся, хто мовив,

шануйся, хто знає,

радій, хто затямив,

Шануйся, хто слухав.

Бесіда з Вафтрудніром

Одін промовив:

1

«Порадь мені, Фріґґ[87],

час мені їхати

до Вафтрудніра;

знаннями своїми

помірятись хочу

з турсом всемудрим».

Фріґґ одказала:

2

«Вдома лишайся,

любий Герфадре[88],

в обійсті богів,

бо з-поміж йотунів

не відаю рівного

в знаннях