Читати книгу - "Мисливці на мамонтів"

Уа дивився на них з острахом. Обличчя його видовжилося. Він уже був подався назад до землянки, коли нараз погляд його упав на купу білого каміння, акуратно складеного праворуч від входу. Уа згадав, що це чарівне каміння: над ним довго шепотіла сама сива Каху, Мати матерів Чорнобурих. Кожний камінець був позначений чорним вугіллям.

Тепер Уа знав, що треба робити. Якщо кинути в перевертня чарівним камінцем, від нього піде дим.

Уа схопив один з чарівних камінців і влучно жбурнув у лисичок. Песці завищали й притьмом шугнули в кущі.

Уа був високий і стрункий.

Якби його запитали, скільки йому років, він навіть не зрозумів би запитання. По-перше, він майже не вмів лічити. Якщо він хотів розповісти, що бачив чотирьох зайців, то загинав на руці чотири пальці. Будь-яке число, більше за п'ять, називав просто «хао», тобто багато. Та й у всьому селищі Чорнобурих нікому й на думку не спадало лічити роки. Важливіше було ось що: на верхній губі в нього вже засівався рудий пушок, а голос почав грубішати й ламатись. За останній рік він помітно виріс.

Дитинство Уа закінчувалося. Він уже давно з нетерпінням чекав того дня, коли дорослі дадуть йому до рук бойового списа, приймуть у гурт мисливців. Його братимуть з собою на пошуки оленів, полювати зубрів, носорогів, а може, й на диких коней. Щоправда, йому доведеться трохи помучитися. Він іще повинен витримати важке випробування. Але цього він не боявся. Він сам готувався до цього «іспиту на зрілість». І не раз, пішовши до лісу, він шмагав себе гнучкою лозиною по голій спині, щоб уміти, й оком не зморгнувши, терпіти найгостріший біль.

Він готовий хоч зараз на будь-які муки, аби тільки дістати право зватися справжнім дорослим мисливцем.

А поки що він іще хлопчик. Він мусить жити з сестрами та меншими братами в материнській землянці. Там було і душно і жарко.

У хижі битком набито жінок та дітей. Тут туляться чотири родини: родина його матері і трьох її сестер.

Біля матерів копошиться ціла купа великих і малих дітей, від цибатих підлітків до немовлят. Тільки в наймолодшої тітки одна дитина.

Над ранок повітря в землянці таке задушливе, що нічим дихати.

Люди починають один по одному вилазити надвір, щоб ковтнути свіжого повітря, освіжитися холодною водою.

...Уа підстрибом збіг у яр і пригорщею почав черпати крижану воду, яка, журкотячи, збігала з-під снігу. Незважаючи на червневі дні, було майже морозно. З півночі тягло вологим і холодним вітром.

«Старі люди кажуть,— згадав він,— у тому краю Велика крига. Влітку з-під неї тече вода. Там народжується багато струмків і ручаїв. І Велика річка витікає з крижаних воріт. Тільки це далеко, дуже далеко. Ноги заболять, поки дійдеш до Великої криги».

Уа зупинився біля струмка і в задумі почав дивитись у той бік, звідки линув вологий і холодний вітер.

— Бррр!..

Уа змерз і, тремтячи від холоду, стрибками побіг угору. Він спритно пірнув у дірку землянки. Повітря просякало в житло не лише через вхід, а й крізь невелике віконце над дверима. На ніч його, звичайно, затикали заячою шкуркою, але вранці поспішали відтулити, щоб було не так душно.

В землянці панували вранішні сутінки. Навіть звикле око ледве могло розрізняти в них постаті людей і звірині шкури, розвішані по стінах. На долівці лежали товсті оленячі хутра, вони правили за постіль. Житло скидалося на великий курінь або чум. Конічну покрівлю посередині підпирав міцний стовп. До земляних стін житла зсередини прихилений частокіл з ялинових жердин. Для міцності їх зв'язували ликом або гнучкою лозою.

Усі вже прокинулись. Матері годували груддю немовлят. Годували не тільки тих, які народилися цього року, але часто дво- і трирічних дітей. Матерям доводилося зараз дуже скрутно: уже два дні всі люди селища жили надголодь. Запасів їжі не було, діти пхинькали й просили їсти.

Матері дивувалися, куди це пропали мисливці-чоловіки. Ось уже кілька днів, як вони вирушили по здобич, і ніхто ще не повернувся. Мабуть, забули, що на них чекають, або полювання було невдале.

Початок літа завжди важка пора. Ягід, горіхів та грибів іще не було. Пташиних яєчок стало набагато менше. Більшість чикчоків — північних оленів — уже відкочувала в тундру. Якщо мисливцям не щастило вполювати якусь дичину, доводилося харчуватись чим прийдеться. Жінки збирали поблизу їстівні трави та корінці. Підлітки та дівчата, шукаючи їжі, відходили далеко від селища. Вирушали гуртом, щоб не було страшно.

Уамма щойно погодувала свого найменшого, п'ятого числом сина, Лаллу. Вона загорнула його в хутро, пошите з кількох шкурок зайця-біляка, і засунула в хутряний мішок. Тільки голівка його стирчала з мішка. Рожевий млинчик обличчя з гудзичком посередині та вузькими щілинками замружених очей здавався матері найкращим у світі. Уамма почепила мішок на ременях до стелі, біля самої стіни. Погано, коли дитина на долівці. На неї недовго й наступити в тісному й темному житлі.

Лаллу не заперечував. Він звик до свого мішка. Він був не голодний і тому заплющив очі й спокійно заснув у висячій колисці.

Уамма закинула руки за голову й почала закручувати жмутком своє довге золотаве волосся. З вигляду їй близько тридцяти років. Вона була дужа, гарна і ставна жінка.

Як і всі матері, в землянці вона ходила майже без одягу. Лише довга бахрома з лисячих, песцевих та вовчих хвостів, підвішених до хутряного пояса, утворювала щось на зразок короткої спідниці навколо її стану. Друга така ж сама бахрома — з хвостиків полівок, водяних пацюків та мишей — висіла на шиї.

Груди її прикривав хутряний нагрудник, наче коротка спідниця, зшита з пухнастих шкурок та білячих волохатих хвостів.

Закінчивши з зачіскою, вона підійшла до старшого сина. Уа лежав, закутавшись у хутро, і грів змерзлі руки й ноги.