Читати книгу - "Тільки разом"

— Можливо! Але в такому випадку, є щось, що б виправдало зараз мене!

Андрій замислився і сказав сам до себе:

— Але ж не можна все так облишити!..

Кет потерла скроні. Колись її постійно мучив жорстокий головний біль, і звичка масажувати лоба під час хвилювань залишилася до сьогодні. Багато років дівчина жила в постійному очікуванні болю, і єдине, що можна було зробити, як їй здавалося, — гідно витримати біль, міцно зціпивши зуби.

Звісно, усе це не можна було так облишити. Кет прекрасно знала, що вітчиму не загрожує правосуддя: його товариш-дільничний покриє мерзенну гладку тварюку, навіть якщо вітчим когось уб’є. Утім, хтось мав би провчити злочинця. Якщо ніхто із живих не може цього зробити, втрутитися зобов’язані мертві.

Кет попрямувала до виходу.

— Ти куди? — здивувався Андрій.

— У гості.

У кімнаті було темно. Кет прислухалася. Вітчим ворочався й сопів на дивані. Дівчину пересмикнуло від знайомих звуків. Кет на мить стало прикро, що вона порушила дану собі обіцянку, повернувшись до цього ненависного кубла зла й розпусти. Утім, бажання помсти було сильнішим за всі інші почуття і прагнення. Кет наблизилася до вітчима й щосили штовхнула його в бік.

— Умммм! — вітчим перевернувся і знову завмер.

Дівчина вдарила чоловіка в живіт. Вітчим скрикнув від незвичного різкого відчуття холоду в шлунку й підхопився.

— Що?! Що таке?!

— Свиня! Злочинець! — закричала Кет.

— Хто тут?! — прошепотів чоловік.

— Я, Кет! Кет! Ти мене не забув?! Не забув, тварюко?! — кричала дівчина вітчиму просто на вухо.

Чоловік схопився на ноги.

— Кет?! Кет, це ти?!

Дівчина знову вдарила вітчима. Чоловік майже не відчував болю, але липкий жах здавив його в лещатах.

— Ти мене не забудеш! Ти розкаєшся! Ти плакатимеш гіркими сльозами через свій злочин! — Чого тобі треба?! — кричав, відступаючи в кут кімнати, чоловік.

— Я хочу провчити тебе! Я хочу пробитися до твого серця крізь шар сала! — сказала Кет, щипаючи вітчима за пузо, гладкі руки й ноги.

Чоловік замахав руками, намагаючись відігнати невидимого нападника. Вітчим перечепився через порожні пляшки й гепнувся додолу.

— Дідько! — заволав він. — Пішла геть! Сатана! Згинь!

Дівчина штовхнула чоловіка ногою.

— Не чіпай мене! Не чіпай, будь ласка!

Кет засміялася.

— Будь ласка?! Згадав про ввічливість?! Пам’ятай: завжди є супротивник, який сильніший за тебе! Тобі пощастило, що я не можу тебе вбити! Але я можу змусити тебе вбити себе самого! Шкода, Андрій не дозволить мені цього зробити! Утім, я й сама не хочу, аби цей мій вчинок принизив мене ще більше, ніж твій злочин!

Дівчина зникла. Чоловік сидів на підлозі, трясся, тихо лаявся й розтирав забитий лікоть.

Андрій відразу помітив, що Кет незвично весела й збуджена.

— Щось добре трапилося? — з надією запитав хлопець.

— Так!

— А що саме, якщо не секрет?

— Не секрет! Мала сьогодні розмову з вітчимом. Здається, він починає розкаюватися!

— О, це ж прекрасно! І як тобі вдалося цього досягти?

— У мене свої методи! — загадково посміхнулася Кет.

— Сподіваюся, гуманні? — занепокоївся Андрій.

— Сподівайся! — засміялася Кет і відвернулася.

Наступного дня Кет відвідала вітчима в рюмочній. Чоловік сидів сам-один за заяложеним столом і повільно висмоктував горілку з брудної чарки. Дівчина сіла навпроти вітчима.

— Ну що, сумуєш без мене?

Вітчим підняв очі й здригнувся.

— Знову ти! — приречено мовив він.

— Як би ти хотів померти? — посміхаючись, запитала Кет. — Тебе задушити, побити, скинути з даху? Хочеш, штовхну під машину?

П’яні очі чоловіка сповнилися жахом.

— Відчепися! Чого ти хочеш?! — закричав він.

М’яті й брудні завсідники рюмочної байдуже поглянули на чоловіка.

— Я хочу жити! — сумно відповіла Кет. — Хочу друзів, родину, діток. Шити хочу. Чому я повинна була все через тебе втратити?!

— Через мене?! — щиро здивувався вітчим. — Та що я тобі такого зробив?! Хіба через таку дурню кидаються з даху?!

— Моє життя зламали! І ти — в першу чергу!

— Не треба було чіплятися до мене, сердити, дражнити!

— То я сама винна в тому, що зі мною сталося?! — підхопилася Кет.

— А хто поліз до мене битися?!

Кет кинулася до чоловіка, прагнучи вчепитися йому у волосся.

— А мати теж лізла до тебе битися?! Брехлива, хтива, підступна тварюка! — закричала Кет. — Як тільки ти заснеш, я тебе заріжу! Я задушу тебе подушкою! Ти вже не будеш жити, ти здохнеш, присягаюся!

— Проообі! — заволав вітчим. — Люди, рятуйте! Допоможіть!

П’яниці