Читати книгу - "Вулик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— З ким?
— Ну, з отим...
— Нічого не вийшло. Три дні зі мною ходив, а потім подарував флакон фіксатуару.
Сеньйорита Ельвіра посміхається. Донья Роса співчутливо мружить очі.
— Бувають же, голубонько, такі безсоромники!
— Е, менше з тим!
Донья Роса нахиляється до неї, шепоче просто у вухо.
— Чому б вам не поладнати з доном Пабло?
— Не хочу. Я теж маю гордість, доньє Росо.
— Хай йому грець! Кожна з нас має свої забаганки! Але от що я вам скажу, Ельвірито,— ви ж знаєте, я зичу вам лише добра,— з доном Пабло вам би велося гарно.
— Не надто. Він дуже вимогливий. До того ж зануда. Зрештою він би мені набрид — що тут вдієш! — і викликав би в мене лише відразу.
Голос доньї Роси робиться лагідним, переконливим голосом порадниці.
— Треба бути терплячішою, Ельвірито! Ви ще зовсім дитина!
— Ви гадаєте?
Сеньйорита Ельвіра спльовує під стіл і витирає губи краєм рукавички.
Розбагатілий власник друкарні на прізвище Вега, дон Маріо де ла Вега, палить величезну, наче з рекламного плаката, сигару. Чоловік за сусіднім столиком намагається запобігти в нього ласки.
— Гарна у вас сигара, друже!
Вега, не глянувши на того, поважно відповідає:
— Авжеж, непогана, але й коштувала вона мені цілий Ауро.
Чоловік за сусіднім столиком, хирлявий та усміхнений, хотів був щось сказати, приміром: «Кому ж, як не вам, її курити?» — але не наважився, посоромився і — на щастя — вчасно. Дивлячись на власника друкарні, він знову підлесливо посміхнувся й мовив:
— Лише один дуро? Вона мала б коштувати сім песет.
— Ні, один дуро та тридцять сентимо на чай. З мене й цього досить.
— Вам грошей не забракне!
— Чоловіче! Щоб палити такі сигари, гадаю, зовсім не треба бути Романонесом[9].
— Романонесом, звісно, ні, але, знаєте, я не можу собі цього дозволити, як і чимало хто з присутніх.
— Ви б хотіли запалити таку сигару?
— Ну, що ви!..
Вега посміхнувся, мовби йому було прикро за свої наступні слова:
— Тож працюйте, як працюю я.
Власник друкарні вибухнув оглушливим реготом. Хирлявий усміхнений чоловік за сусіднім столиком перестав посміхатися. Він почервонів, він відчуває, що вуха в нього палають, а в очах свербить. Він опустив очі, щоб не бачити, як усі в кав’ярні дивляться на нього; йому принаймні здається, буцімто всі в кав’ярні дивляться на нього.
Поки цей нікчема дон Пабло, котрий усе перекручує, сміючись, розповідає про свою пригоду з мадам Піментон, сеньйорита Ельвіра кидає на підлогу недопалок і затоптує його. Сеньйорита Ельвіра часом поводиться, як справжнісінька принцеса.
— Що вам зробив цей котик? Кицю-кицю, на, на!..— дон Пабло дивиться на сеньйору.— Коти такі розумні! Кмітливіші за деяких людей. Ці тварини все розуміють. Кицю-кицю, на, на!..
Кіт, не обертаючись, іде геть і зникає за дверима, що ведуть до кухні.
— Я маю приятеля, чоловіка грошовитого й дуже впливового — не подумайте, бува, що він якийсь голодранець,— так от, його перський кіт Султан — це справжнє диво.
— Так?
— Авжеж! Господар каже: «Султане, іди сюди»,— і кіт підходить, помахуючи розкішним хвостом, наче плюмажем. Господар каже: «Султане, іди геть»,— і Султан із гідністю йде, ніби якась поважна особа. Рухається він спритно, а хутро в нього — чистий тобі шовк. Не думаю, що знайдеться багато таких котів, як цей; він серед решти котів — однаково що герцог Альба серед людей. Мій приятель любить його, наче власного сина. Звичайно, і кіт поводиться так, що змушує себе любити.
Дон Пабло обводить очима кав’ярню. На якусь мить зустрічається поглядом із сеньйоритою Ельвірою. Дон Пабло моргає й відвертається.
— А які ці коти ласкаві! Ви помічали, які вони ласкаві? Якщо вже полюблять людину, то на все життя.
Дон Пабло відкашлюється і промовляє твердо, вагомо.
— Деяким людям варто було б узяти з них приклад!
— Ваша правда.
Дон Пабло глибоко дихає. Він задоволений. Ще б пак, ця
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулик», після закриття браузера.