Читати книгу - "Українське язичництво"

але іноді він показується маленьким дітям, його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Іноді Домовик душить сплячу людину, навалюючись на неї: тоді треба спитати: «на добро чи на їло?» Якщо він теплий – на добро, якщо холодний – віщує хворобу. Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика. Коли родина живе в злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Іноді Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає «пані, господиня дому». Вона іноді допомагає жінкам npactH. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки.

Лісовик – дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячн йому жертву у вигляді яйця або печнва із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати Лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні. Він любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, людині треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики не на ту ногу – тоді повернеться пам’ять. Лісовик боїться також солі, вогню і липового поліна. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі. Ідентичний з Лісовиком карпатський Чугайстер, який примушує чоловіка танцювати, граючи йому на сопілці. Образи Лісовика і Чугайстера близькі до грецького Пана, волохатого, козлоногого і рогатого, який опікується лісами, полями, стадами, грає на сопілці. В російській міфології йому відповідає Лєший, котрий однак значно ближчий до тюркського Шуралі.

Водяник – втілення водяної стихії в образі водяного иаря. Уявлявся в образі старого довгобородого діла, який панує над Русалками. Якщо людина необережно втручається до його царства. Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен. Тому моряки І рибалки завжди намагалися умилостивити Водяного: йому приносили в жертву чорну тварину (півня, козла).

Існував на кораблях звичай тримати чорну кішку, яка також була оберегом і для мірошників водяних млинів. Іноді жертви Водянику приносили й пасічники, щоб уберегти бджіл від повені: вони кидали в річку свіжий мед і віск, а подекуди навіть перший бджолиний рій (первак). Водяник міг показуватися ліодині у вигляді сома, щуки або іншої риби. Неодмінним атрибутом Водяника, як і грецького Посейдона та римського Нептуна, е тризуб, котрим він вибиває із землі прісну джерельну воду, щоб живити рослинність.

Русалки – це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. Найстрашнішими для людей були ті з них, які померли ображеними або мали злий характер. Проте існування русалок поширювалося не тільки на водну стихію: вони могли жити в лісах, полях – тому не можна вважати їх духами річок. У найдавніших українських міфах простежується певний зв’язок русалок із культом рослин, з культом води ж пов’язані ті, хто втопився. Назва походить від давніх поминальних обрйдів слов’ян русалій. Уявлялися русалки в образі красивих дівчат із розпущеними косами, прикрашеними квітами та різним зіллям. В Україні русалки відомі ще як Мавки, Нявки (від стародавнього навь – покійник). Від водяних русалок вони відрізняються тим, що живуть у лісі на деревах, гойдаються на гіллях, можуть заманювати хлопців і, як усі русалки, залоскотати їх до смерті. Тому для русалок, мавок носили обереги: полин, часник тощо. Свято Трійці є поминальним тижнем, коли приносять їм жертви. Жінки прив’язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки.

Перелесник – літаючий дух, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає силу та вроду. Уявлявся в образі гарного, палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима», як писала Леся Українка в «Лісовій пісні». Іноді Перелесника прирівнювали до літаючого змія, котрий відвідує жінок і за проведені з ним ночі дарує дорогоцінні прикраси. Важко сказати, чи були якісь обереги проти таких спокусників жінок, але вважалося небезпечним докоряти жінці за зв’язок зі Змієм, бо розгніваний Змій може спалити хату. Не можна було згадувати Перелесника проти ночі. Про Перелесника докладно й поетично написала Леся Українка у вірші «Як я люблю оці години праці»:

До неї уночі з’являвся перелесник,

Не дьяволом з’являвся, не марою,

Спадав летючою зорею в хату,

А в хаті гарним парубком ставав...

...На ранок, як співали треті півні.

Зникав той перелесник, а дівчина,

Уквітчана, убрана засипала -

Камінним сном. А потім цілий день

Бліда ходила, мов яка сновида...

Українська міфологія багата на образи, наповнена силою міфічних істот, духів і демонів. Все, що е в природі, було населене: в лісі – Полісун, в очереті – Очеретяник, в полі – Польовик, в болоті – Болотяник. скарби стереже – Скарбник, хворобу приносить – Пропасниця або Моровиця.

Критичними моментами вважалися північ і південь. Опівдні з’являлася Полудниця, яка може заподіяти шкоду. Заборонялося в цей час купатися, жати на полі. Тому в полудень було заведено поспати після обіду.

Страшними вважалися упирі (вампіри), які п’ють кров у своїх ворогів. Це померлі, що не піддаються тлінню і живуть за рахунок випитої крові, проте вони бояться співу півня. Вважають, що уявлення про упирів прийшло до українців і до білорусів із Західної Європи, і е відносно пізнього походження. У росіян воно не прижилося (Дмитро Зеленій).

Перевертні й вовкулаки – ті, що могли обертатися у вовків і повертатися знову до людської подоби. Іноді в казках чаклун перетворює на вовкулаку чоловіка, що має якийсь гріх.

Поняття про щастя, випадок, успіх втілювався в образі Долі, яку Бог давав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю і злою, прихильною до людини і жорстокою. В українців виробилося уявлення про Долю і Неболю. Якщо Бог буде милостивим, він дасть добру Долю, якщо ні – то життя людини буде пропащим. Не даремно кажуть: «Своєї Долі конем не об’їдеш». Проте, природний оптимізм українця знаходив шляхи і способи вимолити у Бога щасливу долю. Так, Прокопій Кесарійський описав звичай приносити жертви Богу, де стверджує, що анти перед війною обіцяють велику жертву Богові, якщо він убереже їх на війні. Трапляється, що воїн лишається живим, тоді він приносить дарунки Богові і каже, що умилостивив Долю.

Доля ідентична римській фортуні, яка первісно вважалася богинею урожаю, материнства і жінок, і лише пізніше стала богинею долі, щасливого випадку.