Читати книгу - "Українське язичництво"

Порівняльно-історичний аналіз основних міфологічних сюжетів переконує, шо при всій їхній різноманітності міфи народів світу мають багато спільних рис, тем і мотивів. Тобто, можна зробити висновок, що всі міфологічні системи і окремі уривки міфів є залишками чи не єдиного джерела, даного людству у спадщину з незапам’ятних часів.

За тематикою міфи можна поділити на кілька циклів:

космогонічні – про походження життя (сотворіння світу);

антропогонічні – про створення людини;

тотемічні – про тотемічних предків окремих племен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про походження племені від певних тварин;

теогонічні – про походження богів;

календарні – про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі зміною пір року І господарською діяльністю;

есхатологічні – про потойбічний світ та передбачення майбутнього;

історичні або культово-біографічні – про життєві випробування і діяння окремих героїв (тобто перехідні від опису міфічних божеств до подвигів героїв-людей).

Часто названі теми тісно перепліталися. Наприклад, розповіді про сотворіння світу обов’язково пов’язані з діяннями божеств, а в міфах про добування вогню персонажами виступають як боги, так і люди. Характерно, що космогонічні міфи, якими так багата українська міфологія. є ознакою високого рівня культурного розвитку народу. У культурно відсталих народів космогонічних міфів майже немає, а натомість – мотиви перетворення одних речей в інші, тварин у людей тощо. Міфологія – своєрідна система фантастичних уявлень людини про навколишній світ.

Цілісність української міфологічної системи була зруйнована в період суспільної християнізації українського суспільства. Власне українських міфологічних текстів до нас не дійшло. Тому нині можлива лише наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, позначених християнським світоглядом їх авторів, а також фольклорних творів і матеріальних пам’яток (мистецтва виробів стародавньої доби).

Мабуть, найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках веснянках, купальських піснях, замовляннях, забобонах тощо. Меншу вартість для вивчення міфології мають казки, бо в них навіть за наявності міфологічного елемента може бути багато побічного, побутового, християнського чи то просто жартівливого забарвлення. За висловом Івана Нечуя-Левицького «будувати на казках давню міфологію, все одно що писати історію якого-небудь народу на основі історичних романів»12. Хоча, звичайно казки є цінним фольклорним матеріалом і яскравим виявом національного світосприйняття, забарвленого його життєвою філософією.

Одним з найархаїчніших міфів є міф про сотворения світу, який зберігся в лемківській космогонічній колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби радилися як світ «сновати». З піску хотіли створити Землю, з золотого каменю – «ясне Небонько», на якому засяє і «світле сонечко» і «ясен місячик», і «дрібні звіздочки». Подібні сюжети є в інших варіантах колядок. Як бачимо, сюжет ще не позначений пізнішими нашаруваннями на зразок сотворения світу Богом та Сатанаїлом. Хоча і в християнському міфі наявний момент пірнання у морські глибини, тільки тут замість птахів пірнає за наказом Бога Сатанаїл і після спроби обдурити Господа плюється горами і скелями. Порушена гармонія, естетичність міфа, його поетична чистота заплямована діями Сатанаїла. Те ж саме бачимо і в християнських міфах про сотворения людини.13

Яким ліризмом віє від космогонічного міфа про небесні світила Сонце і Місяць, якою архаїчною красою і життєвою мудрістю позначене світосприйняття давнього українця! Сонце – прекрасна панна в золотих шатах. Місяць – парубок, котрий хоче одружитись з панноюСонцем. Минає їхня перша весна, і Місяць починає закохуватись в Зорю. Тоді Сонце своїм золотим мечем розрубує Місяця навпіл. З того часу «Місяць стає щербатим» – як просто пояснена зміна фаз місяця, яку людина здавна спостерігала! Українці перенесли в свою міфологію найпрнродиіші родинні зв’язки, які яскраво виявляються в колядках, щедрівках, де всі явища природи розглядаються через призму сімейного щастя, родинних зв’язків, добробуту, взаємовідносин людей і богів.

А ось як пояснюється блискавка. Розбивання Хмари Громовиком розглядається як шлюб: бог-воїн пробиває, запліднює своєю вогненною стрілою богиню Хмару, яка проливається на землю благодатною зливою, що дає плодючість нивам, всякому зіллю. Аналогічні сюжети є у «Ведах», де хмари – небесні корови, яких вереховуе бог Врітра, а визволяє Індра (ідентичний нашому Перунові).

Чистим від пізніших нашарувань можна вважати А міф про боротьбу Велеса з Перуном. Велес викрадає череду худоби (іноді людей або саму жінку Перуна), за що Перун періщить стрілами небо і землю; проте Велес ховається за камінням, під деревами, перетворюється в різних істот. Як наслідок цієї боротьби йде дощ на трави, квіти, овочі, злаки. Живлюща волога обожнювалася давніми народами, і це знаходило вияв у всіх міфологіях.

Жива вода також є у всіх індоєвропейських народів. Це джерельна вода, напившись якої людина набуває великої сили, хворі одужують, зцілюються. В українських міфах і казках також є сюжети з добуванням героями живої води. На противагу їй існує ще й мертва вода, яка відбирає в людини життя; нею користуються злі сили, щоб зашкодити герою.

У багатьох місцях України записані також міфи про сотворения світу з яйця. Сонце тут відоме в образі Жарптиці, яка може одним своїм пером освітити весь сад. Зимовий Холод, як злий чарівник, хоче її викрасти. Проте Жар-птиця встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, црозганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки – на землі встановлюється літо.

З уявленням про яйце як початок всього живого пов’язаний звичай писати писанки. До передхристиянських міфів належать мотиви яйця-райця, з якого з’являється все живе на землі. Залишки прадавніх міфів про яйце наявні в деяких казках, починаючи від Курочкиряби й до Кощія Безсмертного, якого за останні століття переосмислено не менше ніж Бабу Ягу. Суперечливість казки в тому варіанті, в якому вона дійшла до нас, досить красномовна: якщо смерть Кощія в яйці, то чому він Безсмертний? Ім’я Кощій мовознавці пов’язують здебільшого з кістками покійника. А Баба Яга – кістяна нога. Обоє вони – мешканці потойбічного світу (світу Нав), але обоє також можуть впливати на земне життя (Яв).

Символіка яйця як відродження душі померлого відома у скіфів: поховання в яйцеподібних курганах, де поховальна камера обсипалась жовтою глиною на зразок жовтка. В поминальні дні після