Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Зрештою я повернулася і пішла назад до сходів, а потім наверх і по мармуровій підлозі, вкритій м'якою пухнастою тканиною. Раніше я ніколи не бачила таких килимів. Ось чому я не чула кроків Дракона. Я обережно прокралася по коридору і заглянула у перші двері. І поспішно позадкувала: кімната була заповнена довгими столами з пляшками дивної форми, всередині деяких кипіло зілля, і неприродними різноколірними іскрами, які вилітали не з каміна; Я не хотіла бути всередині жодного лишнього моменту. Але навіть тоді мені вдалося зачепити за двері платтям, і розірвати його.

Наступні двері по коридору нарешті відкрилися у кімнату, повну книг: ними були закладені дерев'яні полиці від підлоги аж до стелі. Пахло пилом, і всього кілька вузьких вікон кидали світло всередину… Я була така рада, що знайшла бібліотеку, що спочатку не помітила Дракона, який теж був тут. Він сидів у важкому кріслі з великою книжкою, покладеною на маленьку підставку на його стегнах, кожна сторінка була довжиною з моє передпліччя, і збоку обкладинки звисала велика золота застібка.

Я завмерла, дивлячись на нього, відчуваючи себе обдуреною порадою в книзі. Я чомусь припустила, що Дракон захоче триматися в стороні до тих пір, поки я не принесу обід. Він не підвів голову, щоб подивитися на мене, але замість того, щоб просто пройти тихо з підносом до столу в центрі кімнати, покласти тацю і втекти геть, я стала у дверях і сказала:

— Я принесла обід, — не бажаючи заходити всередину, якщо він не дозволить.

— Справді? — уїдливо сказав він. — Без падіння в яму по шляху? Я вражений. — Він однак подивився на мене і насупився. — Чи ви все-таки потрапили в яму?

Я оглянула себе. Моя спідниця була одною величезною суцільною плямою, від блювотних мас я її позбавила найретельніше, як тільки могла, одразу ж на кухні, але вона насправді ще не висохла, як і інша сторона, у який я сякала свій ніс. Були ще три або чотири краплі плями від рагу, і кілька бризок води, коли я витирала горщики. Поділ був мутним ще зранку, і я вже встигла зробити у ньому кілька дірок, навіть не помітивши. Моя матір заплела і причесала решту мого волосся вранці, але стрічка зісковзнула вниз і тепер моя зачіска була великим безладним вузлом волосся, яке висіло на половині висоти моєї шиї.

Я не помічала цього; це був звичний для мене вигляд, за винятком того, що я була одягнена в гарну сукню під місивом на голові.

— Я була зайнята приготуванням, і ще чистила сукню — я намагалася пояснити.

— Найбрудніша річ у цій вежі ви, — сказав він, — це була правда, але сказана недобрим тоном, в будь-якому випадку. Я почервоніла і з низько опущеною головою пішла до столу. Я поклала тацю і оглянула її, і аж тоді зрозуміла, що за той час, поки я блукала, все охололо, за винятком масла, яке було розм'якшене текучою хитаниною. Навіть моє улюблене запечене яблуко вже застигло.

Я подивилася на тацю з тривогою, намагаючись вирішити, що робити; я повинна забрати все це назад? Або, можливо, він не буде заперечувати? Я повернулася, щоб подивитися і ледь не скрикнула: він стояв прямо позаду мене і заглядав мені через плече на тацю.

— Я розумію, чому ви боялися, що я міг вас підсмажити, — сказав він, нахиляючись, щоб підняти ложку з рагу, на яку налип шар охолодженого жиру у верхній частині і тепер стікав назад. — Ви були б кращою їжею, ніж оце.

— Я не зразкова кухарка, але… — почала я, маючи на меті пояснити, що я не безрука, я тільки не знала, де бібліотека, але він пирхнув, перебиваючи мене.

— Є хоч щось, що ви вмієте робити? — запитав він глузливо.

Якби я тільки була краще навчена службі, і якби я коли-небудь дійсно думала, що можу бути обрана, я була би більш готовою до цього; якби тільки я була хоч трохи менш нещасною і втомленою, і якби я не запишалася трохи собою на кухні; якби він лише просто зауважив мені, як робили усі, хто мене любив, і не зі злобою замість любові, якби не було хоч якої-небудь з цих речей, і якби я не зіткнулася з ним на сходах, і виявила, що він не збирається кидати мене в вогонь, я б, напевно, просто почервоніла і втекла.

Замість цього я стукнула тацею на стіл з люттю і заплакала,

— Навіщо тоді ви мене взяли? Чому ви не взяли Касю?

Я закрила рота, як тільки сказала це, мені стало соромно за свою нестриманість і ще я жахнулася. Я в поспіху захотіла сказати йому, що я шкодую, що я не мала цього на увазі, що це не означає, що він повинен піти і взяти Касю замість мене; що я хочу піти приготувати все ще раз…

Він нетерпляче перебив,

— Кого?

Я тупо подивилася на нього.

— Касю! — Сказала я. Він тільки дивився на мене, ніби я додала йому ще кілька доказів мого ідіотизму, і я забула про свої благородні наміри в замішанні. — Ви збиралися взяти її! Вона… вона розумна, і смілива, і чудовий кухар, і…

Він дивився, дедалі більше дратуючись.