Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Іван Сила на прізвисько «Кротон» 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван Сила на прізвисько «Кротон»" автора Антон Копинець. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Любовні романи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 106
Перейти на сторінку:
впонадвечірок.

— Перестрашився, мара би ти не приснилася? — припутував-гальмував свою злість старий Сила отою приповідкою, котра служить йому і лайкою, і добродушним словом.

— У хащі не страшно, няньку… Довбуш цілий вік прожив у лісі та й нічого ’му ся не стало.

— Будеш сперед мене йти. Подивлюся, як орудуєш саньми.

Коли вийшли на ширший лісовий шлях, Іванко попритримав санчата, аби порівнятися з батьком.

— Ото правда, батьку, що Олекса мав чортика?

— І мені дідо оповідав, гейби ото правдою було… Три тижні носив курячий зносок під пахвою. А на четвертий тиждень з нього вилупилося бісеня. Маленьке було, та силу мало таку, як ніхто не мав…

— Гей, якби мені такий зносок попався! — замріяно мовив Іванко.

— Казковати — ото не сани тягати. [24] казка ото, синку. Бо по ньому не було на всі Карпати такого чоловіка…

Цілу зиму ходив Іванко в хащу за дровами. А весною, десь перед Великоднем, до Федорової хати вбігла якась жінка і просто від порогу почала:

— Злодіїв годуєте, Федорику? — пороздивлялася по закутинах. — А де той, сухоребрий? Ану, де є, покажіть ’го! Гріх подумати про таку порядну родину… Айбо сама, сама, Федорику, виділа-м. Другого і не послухала би-м.

— Та кажіть уже, яка біда трапилася?

Жінка передихнула.

— Іду я ото, Федорику, до курника, а відти, як тхір, ваш отой малий шелихвіст. Схватила-м ’го за руку, а він, як сіпне мною, то я й не встигла уздріти, куди щез. Нехрещиний би ’го побив! Та ото він у мене усе говіння[25] яйця крав? Тепер, Федорику, порахуйте, скільки ото буде. Вісім несучок, а я лише по дві яєчка брала з гнізда. Як усе по-доброму піде, то не буду голосити на уряд. Порядний ви чоловік…

В цю мить скочив у хату Іванко і, не звертаючи уваги на чужу жінку, радісно заспівав:

— Є, няньку, є!

На замащеній долоні сина білівся курячий зносок.

Легінство

Того року видалася скора весна. Вчора присмерком заблискало-загриміло понад Синяком, а ниньки рано так красно надворі, аж дихається легше чоловікові. Отой перший грім, наче розбив залізну браму і випустив на волю полонянку-весну. Босоніж пройшлася вона цариною: висинила першим дощиком житечко, на видолинки й поляни насіяла білих підсніжників з голубим рястом. Потому полинула до лісу, обцілувала теплим вітерцем брость на деревах, і за якусь днину гілки заспівали ніжними листочками справічну веснянку-коломийку.

Земля отямилася від зимового осовіння. По шістьох тижнях великоднього посту селянин вийшов на свою нивку, поправив межу, вибрав з борозенок рінисте каміння, відніс до річки, аби землиця не тримала на своїх плечах тягар-непотріб.

На городі сусід виорює ґрунтець. Певно, під ранню картоплю. Корівчина надривається в дерев’яному плузі, а він: «Но-но, Лисько!». Та худобина й далі ступала своїм тяжким кроком, гейби дражнила господаря, котрий ніколи й лозини не мав при собі.

Сонце стояло над церковним хрещиком і лоскотало Іванове лице волоконцями-променями. «Зостарівся нянько. Не є в нього тої сили, що колись мав. Землиці все подарував та й нам, дітям, пороздавав. Тому, майже, й каже, аби я йшов кудись на чужину якісь грайцарі заробити… Гей, не так ото легко було йому виговорити. Айбо інакше не міг…».

І треба було повісти таке перед Великоднем! Тепер ходить Іван наче сам не свій: сумний, задуманий, неговіркий. І та свята паска, спечена з білої муки без отрубів, і та дере в горлі.

А чи є на білому світі ліпші святки та празники, як Великодні? На церковний цвинтар, де погребені попаді, їхні родичі, заможні ґазди, управителі села, повходжуються в той день легіні, припараджені дівки, діти, хресні матері, старезні діди та бабки, порозсідаються на приплюснутих могилках, що схожі на давнє кротовиння, і виказують всякі билиці та небилиці. Підлегінчуки граються у піжмурки чи у м’яча, звитого з ганчір’я. Меншенькі носять у вишиваних хустинках писанки, що їм подарували маточки — хресні матері. А старші своє: «Виросла вже, нівроку», «Никайся[26], уже няньові ногавиці може носити!».

Лише Іван перевертається на молодій травичці то долілиць, то горілиць, і все не так, як би хотів. Гей, якби ото все так робилося, як чоловікові захотілося! Двадцять п’ять днів вигрівав під пахвою курячий зносок, а з нього нічого не вилупилося. О Довбуш, мій Довбуш, де брав ти силу? З перегніву шпурив ним у Боржаву і нікому не говорив про свою невдачу. А як би він хотів мати отого бісика! Аби в усьому допомагав, як Довбушеві. Тоді пішов би у хащу, виліз би на дерево, вимостив би на ньому гніздо чи й колибу і там жив би. Захотів би в село зійти — чортик роздобув би коника і — гайда! Лише дерева шелестіли б за ним, як за повітрулею-вихором. А ще якби на хмару зібратися! Сісти на неї та, як на колісниці, прогриміти понад селом. Усі б дивилися та чудувалися з нього… Та все пропало, як і зносок у Боржаві. Айбо сила зглочувалася у хлопцевих жилах, і він мусів її кудись розтринькувати.

Пригадалося, як тоді присів на тяжкого валуна, що десь від Довгого або й від Лисичева прикотила сюди ріка. Спересердя взяв його обіруч, підкачуляв до яруги і викотив собі на плечі. Хоч і за перепочинком, хоч і з муками, та приніс-таки на обійстя того валуна. Потому скрутив довжелезну гужову з лозняччя, перекинув її через сволок у сіннику. До одного кінця прив’язав камінь,

1 ... 7 8 9 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Сила на прізвисько «Кротон»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"