Читати книгу - "Феномен Фенікса"

В передмові до книги Ф. Хойла «Галактики, ядра і квазари» відомий фізик Д. А. Франк— Каменецький пише: «Автор цієї книги — один із найвідоміших представників сучасної астрофізики, зачинатель багатьох її напрямків. Він виділяється сміливістю і оригінальністю мислення. Вся його наукова діяльність — це блискучий феєрверк сміливих ідей. Хай вони не завжди надійно входять в науку, але у всякому разі, вони завжди сприяють її прогресу, викликають гостру дискусію, а в боротьбі думок, як відомо, народжується істина».

Це він, Фред Хойл виголосив на віки:

«Розширення Всесвіту відбувається, але початку в нього не було. Воно відбувається вічно».

Він любив зоряне небо і жінок.

Там і там завжди встигав, живучи і для науки, і для власного задоволення.

Щасливець!

Хоча, якщо вже бути об’єктивним (та заодно й відновити справедливість) першим Великий Вибух передбачив… письменник, далекий— предалекий від астрономії і взагалі, від науки. Можна б сказати, дилетант. Але зоряне небо він любив і його ніколи не полишала думка: а для чого світять зорі? І хто їх засвітив?

Едгар Алан По (1809-1849) мало прожив, горьованим і мученицьким було його земне життя, недовге і страдницьке. Але це він, Едгар По — один із засновників американського гостросюжетного оповідання, попередник наукової фантастики. Та й хто не знає його шедеврів «Золотий жук» чи, скажімо, «Вбивство на вулиці Морг» — від цих оповідань бере свій початок детективна література.

За рік до смерті, у видавництві «Уайлі енд Патізм» вийшла космогонічна поема у прозі Едгара По «Евріка». Тиражем усього лише 500 примірників, що їх видавець так і не зміг продати. Геть не комерційна, можна б сказати, невдала річ — з художнього боку, на яку ніхто тоді й уваги не звернув. (Хіба що пара критиків зауважила: автор надто захопився релігійно— філософськими ідеями на шкоду художності й цікавості поеми, що він взагалі — в полоні містики). А втім, не звертають і нині уваги. А жаль.

В поемі Едгара По «Евріка» автор висловив свої воістину революційні погляди на проблему походження світу.

Не володіючи математичним апаратом і незнайомий з астрономією (чи знайомий виключно по науково— популярній літературі), автор лише силою власної інтуїції підійшов впритул до того, що століттями хвилювало філософів і вчених — до проблеми походження Всесвіту.

Він був чи не першим, хто відмовився від загальноприйнятої тоді концепції Всесвіту — стаціонарного у часі і безмежного у просторі. І сформулював гіпотезу Великого Вибуху, що буде заново відкрита і отримає широке визнання через сто років по смерті По.

За його теорією Всесвіт виник — як сукупність зірок — з якоїсь єдиної і унікальної «першочастки», що вмішувала в собі всю матерію. Потім з волі Творця одномоментно розділилася на багато елементів — внаслідок вибуху — що їх і підрахувати неможливо.

Атоми, що утворилися після цього, почали поширюватись у всіх напрямках (після вибуху!), створюючи при цьому правильну сферу і заповнюючи порожній простір (що виник теж після вибуху), геометричним центром тієї сфери і мала стати та сама «першочастка».

Виходить, Едгар По — єдиний літератор, який передбачив найбільше досягнення двадцятого століття. Як, наприклад, Максвелл передбачив існування невидимих радіохвиль за дев’ять років до їх відкриття Герцем, чи Вольфганг Пауел, який висловив ідею існування нейтрино… Жаль, що «Евріка» не мала успіху в широкого кола читачів і не зробила ніякого впливу на світосприймання людей, які професійно займалися фундаментальними дослідженнями. Але попри все, він, Едгар По, геніальний творець детективу, бідняк, алкоголік, нужденна і страдницька людина, котра так рано — при загадкових обставинах пішла з цього світу, — першим передбачив Великий Вибух при народженні Всесвіту. Жаль, що він не сформулював сам термін — Великий Вибух, — а лише описав його, в іншому разі він був би сьогодні визнаним його творцем…

Отож, Великий Вибух…

«Видовище нічного зоряного неба, всіяне зорями, зачаровує будь-яку людину, чия душа не зледащіла і не зачерствіла до останку. Таємнича глибина Вічності розкривається перед здивованим людським поглядом, породжуючи роздуми про початкове, про те, звідки все почалося…» — так вельми лірично починається одна із статей на тему Великого Вибуху.

«Гіпотетична подія, що поклала початок Всесвіту і змусила його розширюватися з шаленою швидкістю… Ця теорія дозволяє пояснити багато явищ, що спостерігаються і завбачити те, що можна було передбачити раніш. Сьогодні вона вважається кращою теорією про виникнення Всесвіту» — Стівен П. Маран.

Давно відомо: легше запитувати, аніж відповідати на запитання.

Запитувати можна про все, що заманеться (тут фантазія справді невичерпна), відповідати ж можна лише про те, на що є відповідь. А сьогодні наука чим більше знає, тим більше переконується, що… знає мало. Чим більше відкриває, тим менше вона знає (бо відразу ж виникають все нові й нові запитання).

Взагалі, предмет нашої розмови,