Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чорне і сріблясте 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорне і сріблясте"

194
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорне і сріблясте" автора Паоло Джордано. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 31
Перейти на сторінку:
лише кілька фрагментів, як-от те, що картоплю для смаження вона різала скибочками, не знімаючи лушпиння. Пригадую також її панчохи, коричневі й непрозорі, однаково цупкі що взимку, що влітку. А ще вона дарувала мені гроші, щодо цього у мене теж немає сумнівів. Проте найчіткіший пов’язаний із нею епізод, який майже витіснив усі інші, стосується того разу, коли я бачив її востаннє. Я вже ходив до середньої школи, і от якось моя мати вирішила, що кількома годинами пополудні можна пожертвувати задля відвідин моєї няні. Ми застали її вдома, у старому будинку, з боку внутрішнього подвір’я оперезаному на кожному поверсі суцільним балконом. Колись, багато років тому, я вже бував там, але пригадував дуже туманно; тепер я був підлітком, геть-чисто позбавленим здатності розрізняти відтінки, і той дім справив на мене враження місцини задушливої і якось невиразно жалюгідної. Терезіна жила у чотирикімнатному помешканні разом із сім’єю свого сина й коротала дні у кріслі, наглядаючи звідтіля за гіперактивною онукою, яка знай вистрибувала, наче макака, то навколо, то просто по ній. Отже, для догляду за мною батьки, виявляється, скористалися послугами людини з убогого району: тоді це відкриття не знати чому дуже мене обурило. За якийсь час продиктовані вимогами доброго тону слова вичерпалися, але ми ще трохи посиділи, прислухаючись до шарудливого подиху Терезіни. Коли ми вже виходили, вона, ніби скоряючись давній, доведеній до автоматизму звичці, вийняла з гаманця банкноту. Я спершу жахнувся, але витлумачив мамин погляд правильно і простягнув руку.

Цікаво, з яким багажем спогадів про пані А. залишиться Емануеле, коли подорослішає. Либонь, тих спогадів буде набагато менше, ніж я собі уявляю. Так чи інак, розмірковую я, надцятий раз відкидаючи простирадла і зупиняючись урешті-решт на компромісному варіанті (одна нога знизу, друга — зверху), пропонувати йому побачитися з нею я, звісно, не буду. Якщо вже стосунки припиняються, то краще, щоб вони припинялися повністю і безповоротно, навіть якщо це стосунки між літньою нянею і її вихованцем.

Нора звинувачує у поверненні безсоння роботу і лише роботу. Контракт із університетом втратить чинність трохи більше ніж через рік, і на цю мить про його продовження мова ще не йде. Коли я спробував з’ясувати, якої думки мій керівник про ідею внутрішнього конкурсу — факультет обіцяє провести такий конкурс вже кілька років, — той лише розвів руками: «І що ти хочеш від мене почути? Треба дочекатися, доки помре хтось із старожилів. Але вони всі страшенно товстошкірі».

Не додав нічого більше і навіть у думці собі не мав, що міг би — і, як по правді, у свої шістдесят шість мав би — небезпідставно відносити до тих «товстошкірих» і себе. Зупинятися на питанні мого подальшого просування на роботі він не любить, воліє натомість розводитися про інтриги на факультеті, а відтак перескакувати на політику загалом. Іноді це затягується до дев’ятої-десятої вечора, коли коридори порожніють, а вахтери замикають входи і виходи — всі, крім одних бічних дверей, які відчиняються за допомогою магнітної картки (і якщо ненароком її забудеш, то це халепа). Здебільшого я лише киваю, шкрябаючи щось на черговій сторінці з розрахунками. Що ж, я — його персональна аудиторія, і нема на те ради. Думаю, він і сам не надто тішиться тим, що ми проводимо разом стільки часу, але йому до вподоби демонструвати свою владу наді мною і, зрештою, маринувати мене у своєму кабінеті, мабуть, краще, ніж іти додому. Не знаю, чому — ніколи не чув про жодні мотиви, — але коли мова заходить про шлюб, він стає ще в’їдливішим, ніж звичайно. Коли я оголосив, що одружуюся, то його реакція за дошкульністю поступалася тільки коментарям Нориного батька, який сказав доньці: «Важливо зберегти окремі рахунки, бо кохання коханням, а гроші — грішми». Отже, мій керівник відповів тоді так: «Ну, кілька місяців ще є, значить, можна й передумати». На прийняття він прийшов сам, всівся біля буфетного столу, щоб уже напевне не проґавити жодної страви, а пішов одним із останніх, трохи під мухою. Згодом мені розповідали, що наступного ранку про саме свято він не обмовився ані словом, натомість бідкався, що в їжі було щось зіпсоване, бо потім йому стало погано.

Його іронічної заяви про перестарілих професорів мені вистачить, аби ще на кілька місяців посунути страх опинитися на вулиці. Так чи так, я відзначаю зміну у позиціонуванні ймовірного розвитку свого академічного майбутнього: котирування змінилося ще на кілька десятих у бік переїзду до іншого міста чи до іншої країни... або у бік почесної капітуляції і переходу врешті-решт до менш амбітного плану.

Перспектива переїзду за кордон може порушити рівновагу в сім’ї. Щоразу, коли у розмові з Норою я згадую про той чи інший дослідницький центр, де група молодих науковців працює над проектами у галузі, спорідненій із моєю, і досягає «справді цікавих» результатів, щоразу, коли пробую пояснити їй, як виснажує мене — може, й непомітно для стороннього ока — праця під орудою мого керівника і наскільки корисно було б нарешті позбутися його впливу (принаймні я знову міг би спати вночі, це точно), вона похмурніє на виду. Потому бурмоче щось на знак згоди і відразу стихає, своєю мовчанкою наче благаючи мене не розвивати далі цю тему.

Про Норину вагітність ми дізналися тоді, коли переїзд до Цюріха, де я виграв стипендію на чотири роки, здавався вже справою вирішеною. Спочатку я їхав туди сам, щоб Нора могла народити в Італії, а згодом, щойно будуть готові документи на дитину, ми вже втрьох мали оселитися у найчужішому кантоні чужинської Швейцарії.

Попередній виїзд на місце події ми здійснили разом, аби підшукати собі житло. Оглянули три помешкання, розташовані в районі, де осіла більшість фізиків: перевага цього району полягала у прийнятному балансі між стипендією та орендною платою, а ще там був кінотеатр. У всіх тих оселях Нора не йшла далі порога. Вона механічно кивала агентові з винайму нерухомості і погладжувала свій поки що зовсім не помітний живіт.

Опинившись у пастці між її дивною апатією і своєю непевністю, я напосівся на неї, щойно ми залишилися наодинці. То яке помешкання їй більше до душі? Може, краще частково

1 ... 7 8 9 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорне і сріблясте», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорне і сріблясте"