Читати книгу - "Вибрані поезії"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані поезії" автора Альфонсіна Сторні. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Малий чоловічок
Малий чоловічку, малий чоловічку, кенарю твоєму мріється політ… Я — пташина, кенар, малий чоловічку, відпусти у світ. У твоїй я клітці, малий чоловічку, малий чоловічку, у клітці твоїй. Малим називаю, бо не розумієш ти мене, дурний. Я також не тямлю, але ти не гайся й відімкни цю клітку, бо хочу втекти; малий чоловічку, мені півгодини подобався ти. Горе мені!
І ти кохати вмів, і був привітним, і квітнула весна, і ти був щирим, і небеса світилися блакитні. І цілував ти ніжно мої руки, і мої очі у твої дивились, які, бувало, скніли від розпуки. І йшла я, уподібнена до льоду… Проходила, але не помічала ні люті пекла, ані неба вроди. Не відчувала я… У порожнині блукала із прикутою душею, а біль був сатанинським, безупинним. І ти пішов од мене непомітно, й тобі, хто вмів кохати, хто був щирим, а ще — солодким, щедрим і привітним, благання я не висловила слушно, але мій слух був виповнений болем… Душа ж була, мов скеля непорушна. І ти?
Так, я живу, хибую без упину; вода біжить, і чують мої вуха запамороку гнівну цього руху: пахнуть ліси, я йду в нову місцину. Так, я бреду, шукаючи по змозі сонця, світанки, бурі та обаву. Що робиш ти, нікчемний і хупавий? Лежиш камінням на моїй дорозі. Сонце
Серце, мов божество, мовчить зі мною, німотне, сподівається на диво; кохала я багато й нещасливо, і кожен раз любов була ганьбою. Кохала до ридань, ледь не до смерті. Кохала до зненависті й до сказу, і все ж чекаю на любов щоразу, яка потвердить сподівання вперті. Мов пустка, плодоносну жду любов я, щоби гілки буяли у цвітінні; я — наче ліс, живе моє коріння, та мертве на гілках моїх листов’я. Де той, хто надихне мої бажання? В очах його збідніла моя крона? Зів’яле листя — груба перепона, а стовбур живить ще його в єднанні. Де є той дух незнаний, таємничий, з чиєї каламуті буде пломінь? Якщо я запалаю в тій любові, нестримною зроблюся, наче річка. Де той, чия любов мене оточить? Хай правду принесе свою велику… Я від життя зібрала тільки кригу: зігріє сонце хай єство жіноче. Зі збірки
«Знемога»
(1920)
Малий чоловічку, малий чоловічку, кенарю твоєму мріється політ… Я — пташина, кенар, малий чоловічку, відпусти у світ. У твоїй я клітці, малий чоловічку, малий чоловічку, у клітці твоїй. Малим називаю, бо не розумієш ти мене, дурний. Я також не тямлю, але ти не гайся й відімкни цю клітку, бо хочу втекти; малий чоловічку, мені півгодини подобався ти. Горе мені!
І ти кохати вмів, і був привітним, і квітнула весна, і ти був щирим, і небеса світилися блакитні. І цілував ти ніжно мої руки, і мої очі у твої дивились, які, бувало, скніли від розпуки. І йшла я, уподібнена до льоду… Проходила, але не помічала ні люті пекла, ані неба вроди. Не відчувала я… У порожнині блукала із прикутою душею, а біль був сатанинським, безупинним. І ти пішов од мене непомітно, й тобі, хто вмів кохати, хто був щирим, а ще — солодким, щедрим і привітним, благання я не висловила слушно, але мій слух був виповнений болем… Душа ж була, мов скеля непорушна. І ти?
Так, я живу, хибую без упину; вода біжить, і чують мої вуха запамороку гнівну цього руху: пахнуть ліси, я йду в нову місцину. Так, я бреду, шукаючи по змозі сонця, світанки, бурі та обаву. Що робиш ти, нікчемний і хупавий? Лежиш камінням на моїй дорозі. Сонце
Серце, мов божество, мовчить зі мною, німотне, сподівається на диво; кохала я багато й нещасливо, і кожен раз любов була ганьбою. Кохала до ридань, ледь не до смерті. Кохала до зненависті й до сказу, і все ж чекаю на любов щоразу, яка потвердить сподівання вперті. Мов пустка, плодоносну жду любов я, щоби гілки буяли у цвітінні; я — наче ліс, живе моє коріння, та мертве на гілках моїх листов’я. Де той, хто надихне мої бажання? В очах його збідніла моя крона? Зів’яле листя — груба перепона, а стовбур живить ще його в єднанні. Де є той дух незнаний, таємничий, з чиєї каламуті буде пломінь? Якщо я запалаю в тій любові, нестримною зроблюся, наче річка. Де той, чия любов мене оточить? Хай правду принесе свою велику… Я від життя зібрала тільки кригу: зігріє сонце хай єство жіноче. Зі збірки
«Знемога»
(1920)
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані поезії», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Вибрані поезії» жанру - 💛 Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані поезії"