Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Знахідка на все життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахідка на все життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знахідка на все життя" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 85
Перейти на сторінку:

От крилань уже набрав висоту, і раптом діти побачили, як він, скособочившись, різко ринув на землю. Всі сторопіли, а коли отямилися, кинулись до нього.

Розпластавши могутні крила, дрофич нерухомо лежав на золотавій стерні.

Наталка кинулася до нього.

— Що з ним? — бідкалася вона.

Васько припав вухом до пташиних грудей, затамувавши подих, довгенько слухав.

— А-а-а-а, — махнув він рукою. — Дудак мертвий. — Потім якимсь відчайдушним рухом зірвав з перенісся окуляри, поспіхом запхнув їх у кишеню і відійшов од гурту. Славко бачив, як він тихо плакав. Прозорі сльозинки котилися по його щоках, на мить зупинялися на губах і капали на куртку. Наталка теж поквапливо витерла сльози.

Всіх вразила загибель могутнього птаха…

Шукачі скарбів й не почули, як повернувся дядько Юхим. Коли він підійшов до гурту і побачив дудака, то лише тихо вимовив:

— Ой лелечко, лихо ж яке!

Йому розповіли про все, що сталося.

— Уявіть собі, діти, таке. До вашого двору вдирається самоскид і скидає під вікна усяку негідь. Що б ви робили?

— Під вікна? Та ми б його…

— От-от, але ж цього не можуть зробити, приміром, синиці або зайчики-вухані… На жаль, не можуть, — тихо мовив водій. — А люди скидають у домівки птахів та звірят, у вітроупори, залізяччя, добрива, отрутохімікати… Від цього ой як терплять звірятка й пташки, великі й малі. Отак загинув і цей дудак — окраса наших степів. Слухайте мене, діти, уважненько. Давайте присягнемо над мертвим дудаком, що ніколи не засмічуватимемо вітроупорів. І давайте сьогодні ж попросимо наших дідів, батьків, братів також не робити цього…

— Клянемося! Клянемося! — пролунало над степом.

І тоді дядько Юхим сказав:

— А знаєте, діти, є в мене на прикметі один чоловік. Він, певно, зуміє оживити вашого дудака.

— Що? Як? — почулося звідусіль.

— А отак — дрофич підведеться і стоятиме у шкільному музеї. Людина та зробить з нього опудало. Зрозуміли?

— Заспиртує, — уточнив Пташечка.

— Нехай буде по вашому — заспиртує. Дідок-опудальник живе не так і далеко, у Воскресенці, — вів далі водій. — Звуть його Сафрон-поштар. Колись, іще юнаком, блукав він з експедицією вчених по сибірській тайзі. Отоді й навчився робити опудала та й багато чого узнав про птахів. Що він робить з ними — не довелося мені бачити. А от опудалами його милувався в музеї. Птахи — мов живі. Завтра вранці я поїду в справах у той бік, то привезу до вас діда Сафрона.

…І от шукачі скарбів ждуть діда-чародія… Довго ждуть. Дехто вже засумнівався, чи взагалі він приїде.

— Вр-р-а-а!! Дідусь чимчикує! — несподівано зарепетували хлопчаки, що визирали у вікно, й одразу ж кинулися назустріч довгожданому гостю.

Аж ось розчинилися двері, і на порозі постав присадкуватий дідок.

Зайшовши в клас, він ураз по-військовому виструнчився.

— Здорово, молодята! — гучно привітався.

Діти дружно відповіли.

Старий приніс із собою величеньку валізку. Поклав її на стілець, який приготували для нього, а сам, стоячи, став уважно оглядати дітей.

Славці відразу сподобався дід — вусатий, сива борідка, жваві сірі очі дивляться трохи насмішкувато.

Намилувавшись дітьми, дід ступив до столу, на якому лежав птах.

— Чи ти ба, який здоровань! — вигукнув захоплено. — Нічого не скажеш, гарнюк. Не доводилося ще такого бачити. Напевно, всі двадцять п’ять кілограмів затягне.

— А чого не тридцять? — пожартував хтось, але на нього зацикали: не заважай, мовляв.

— Тому, горобенятка, що двадцять п’ять кілограмів — то гранична вага дудаків, важчого ще ніхто не зустрічав. Ну то що, може, розпочнемо? — запропонував дідок, і в очах у нього застрибали бісики. — Ну, хто з вас сміливий, мені потрібен буде помічник.

— Хай Васько! — загукали навколо.

До столу повагом підійшов товстун Пташечка.

— О, помагач підходящий! — усміхнувся дід. — Ану, хлопче, потримай ось так крило, — попросив він.

Діти притихли і, затамувавши подих, чекали, що зараз опудальник дістане зі своєї торби отакенний шприц, кольне разів зо два птахові під ребра і заспиртує його. І залишиться дрібничка — поставити дудака на дошку і віднести тоді у шкільний музей.

Насправді ж розпочалося щось зовсім інше, незрозуміле…

Васько тримав крило, а дід-поштар дістав з кишені окуляри і почав дмухати на них. Хукав так, ніби тримав у руках гарячу-прегарячу картоплину, а тоді ще довго тер носовиком скельця. Врешті він начепив окуляри на носа. Потому повагом вийняв з валізки стрічку-метр і заходився навіщось виміряти дудака вздовж і впоперек. Міряв крила, ноги, дзьоб, шию і все записував, а тоді ще й зважив птаха на кантарі. Затяг здоровань двадцять чотири кілограми сімсот грамів.

— Дещицю до найвищої ваги не дотягнув, — відзначив опудальник і додав: — А тепер час братися за діло. —

І почав діставати з валізки і розкладати рядочком на столі різні інструменти.

«І навіщо дідові оті речі?.. Наче він лаштується лагодити чоботи, а не спиртувати птаха», — розмірковував Славко, стежачи за тим, як дід викладає на стіл молоток, швайку, ножиці, дріт. Зрештою він поклав і шприц, але зовсім маленький, схожий на той, яким шкільна лікарка Марія Тарасівна робить їм уколи. Хіба таким інструментом заспиртуєш отакенного птаха?

За кожним рухом опудальника пильнували десятки очей.

— Кожен птах, діти, великий чи малий, — ще не до кінця розгадане людиною диво природи. Ми повинні все знати про кожну пташку, яка потрапляє до наших рук… А ще скажу таке: дудак — рідкісний птах, до того ж — найбільший в Європі. Його вчені у всьому світі занесли до Червоної книги.

1 ... 7 8 9 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахідка на все життя"