Читати книгу - "Бріда"

«Темна Ніч Віри, — подумала Фріда. — Вона теж існує у Традиції Місяця».

— Факт полягає в тому, що це відбувається, — провадила Вікка. — І коли люди думають про перевтілення, перед ними завжди постає дуже складне запитання: якщо спочатку існувало так мало людей на поверхні Землі, а сьогодні їх існує дуже багато, то звідки прийшли нові душі?

Бріда відчула, як їй перехопило подих. Вона вже багато разів зверталася з цим запитанням до самої себе.

— Відповідь дуже проста, — сказала Вікка, натішившись протягом певного часу тривожною розгубленістю дівчини. — Під час певних перевтілень ми ділимося. Наші душі діляться так само, як діляться кристали та зірки, клітини й рослини.

Тобто наша душа перетворюється на дві душі, кожна з нових душ також перетворюється на дві й у такий спосіб протягом кількох поколінь ми розселилися майже по всій Землі.

— І лише одна з двох частин усвідомлює, хто вона така? — запитала Бріда.

У неї було багато запитань, але вона хотіла ставити їх по черзі, одне за одним: те, яке вона щойно поставила, здавалося їй найважливішим.

— Ми становимо частину так званої Душі Світу, як називають її алхіміки, — сказала Вікка, не відповівши на запитання Бріди. — Насправді, якби Душа Світу тільки ділилася, то вона зростала б, але ставала дедалі слабшою. Тому ми не тільки ділимося, а й поєднуємося. І це поєднання називається Любов’ю. Бо коли душа ділиться, вона завжди ділиться на чоловічу й жіночу частину. Так сказано й у Книзі Буття: душа Адамова розділилася, і Єва утворилася з неї.

Зненацька Вікка замовкла і втупила погляд у розкладені на столі карти.

— Тут багато карт, — сказала вона, — але всі вони складають частину однієї колоди. Щоб зрозуміти їхнє послання, ми потребуємо їх усі, всі вони однаково важливі. Те саме можна сказати про душі. Люди всі пов’язані між собою, як карти цієї колоди.

У кожному житті на нас лежить таємничий обов’язок зустріти принаймні одну зі своїх Інших Частин. Велика любов, яка їх розділила, перетвориться на Любов, що їх поєднає.

— А як я зможу довідатися, де моя Інша Частина? — запитала Бріда, відчуваючи, що це запитання — одне з найважливіших серед тих, які вона будь-коли ставила у своєму житті.

Вікка засміялася. Вона й сама себе про це запитувала і то з не меншою тривогою, аніж дівчина, яка сиділа тепер перед нею. Було можливо впізнати свою Іншу Частину по блиску в очах — саме так від першопочатку часів люди впізнавали свою справжню любов. Але Традиція Місяця пропонувала інший процес: треба побачити світляну цятку, яка мерехтить над лівим плечем Іншої Частини. Але вона не збиралася розповідати їй про це; можливо, вона навчиться бачити світляну цятку, а може, й ні. Тож відповіла їй дуже коротко.

— Треба не боятися ризику. Наражати себе на небезпеку невдач, розчарувань, зневіри, але не припиняти шукати Любов. Той, хто не стомиться від пошуку, переможе.

Бріда згадала, що Маг сказав щось подібне, коли говорив про дорогу магії. «Мабуть, це одне й те саме», — подумала вона.

Вікка почала збирати карти зі столу, і Бріда відчула, що її час закінчується. Але вона хотіла поставити ще одне запитання.

— А чи можна зустріти у своєму житті більш як одну Іншу Частину?

«Так», — подумала Вікка з певною гіркотою. І коли це відбувається, серце розколюється, а результат — біль і страждання. Атож, ми можемо зустріти три або й чотири Інші Частини, бо нас багато, й ми дуже розпорошені. Дівчина ставила дуже конкретні запитання, і їй доводилося уникати їх.

— Сутність Творіння одна, — сказала. — І ця сутність називається Любов. Любов — це сила, яка нас поєднує, щоб зібрати докупи досвід, розпорошений по багатьох життях, у багатьох місцевостях світу.

Ми відповідаємо за всю Землю, бо не знаємо, де перебувають Інші Частини, які були нами десь на початку часів. Якщо їм добре, ми теж щасливі. Якщо їм погано, то й ми страждаємо, хай навіть підсвідомо, хай навіть відчуваємо лише крихітну частинку їхнього болю. Але насамперед ми повинні бодай один раз поєднатися в кожному перевтіленні з Іншою Частиною, яка неодмінно перетне нашу дорогу. Хай навіть це поєднання триватиме одну мить; але в ту мить виникає такий потужний спалах Любові, що він виправдає все наше подальше життя.

Собака загавкав на кухні. Вікка зібрала карти зі столу й знову подивилася на Бріду.

— Буває й так, що наша Інша Частина проминає нас, а ми її не приймаємо або навіть не помічаємо. Тоді нам знадобиться ще одне перевтілення, щоб зустрітися з нею. І за свій егоїзм ми будемо приречені на найтяжчу муку, яку самі ж таки для себе й винайшли: самотність.

Вікка підвелася й провела Бріду до дверей.

— Ти прийшла сюди не для того, щоб довідатися про Іншу Частину, — сказала вона, перед тим як попрощатися. — Ти маєш Дар, і коли я зрозумію, якого зразка цей Дар, то, можливо, я стану навчати тебе Традиції Місяця.

Бріда почула себе особою незвичайною. Та воно й не дивно — ця жінка вселяла їй повагу, таку глибоку, якої вона раніше ні до кого не відчувала.

— Я докладу всіх зусиль. Я хочу вивчити Традицію Місяця.

«Бо Традиція Місяця не вимагає ночівлі в темному лісі», — подумала вона.

— А зараз послухай мене уважно, дівчино, — суворо сказала Вікка. — Починаючи від сьогодні, о