Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

— А кошти?

— Хай це вас не хвилює. Дещо у мене є. Та й спеціальність маю добру — майстра корсетної справи. Так що, дорога Ніно Федорівно, будемо діяти — швидко зробимо ремонт, а там і техніку перевеземо. Отож шукайте добрих майстрів.

— За цим справа не стане.

Домовились, що Булавіна використає свої зв'язки у міській управі — попросить дозволу відкрити корсетну майстерню.

— Ніно Федорівно, хочу порадитись з вами, — не зовсім упевнено сказала Шульгі— иа. — Тут у мене є друзі, товариші по нашій спільній роботі. Зрозумійте мене вірно— стільки не бачились…

— Хто вони?

— Подружжя Кржижановських, Шліхтерів.

— Он які в тебе друзі! І давно з ними знайома?

— Та давненько. Працювали разом тут, у Києві.

— Розумію твоє нетерпіння. Та дивись, як би в халепу не вскочити, бо ці кляті філери дихнути не дають. Так що потерпи трішки. Зустрінеш де — вдавай, що не знайомі…

У місті стояла спека. На вулицях було безлюдно, тільки гуркотів млин Хрякова. А Марія тішилася: вона в тій роботі, про яку думала ще там, в Курську, коли три місяці байдикувала — інакше і не скажеш… Скоріше зустрітися б з Кржижановськими, Шліхтерами! Дуже скучила за Зіною, Женею… Але стривай, Маріє Львівно, не нароби дурниць.

Біля під’їзду одного з будинків на Левашовській вулиці три вантажники, обвішані пасами, крекчучи від напруження, переносили на підводу велику оббиту дерматином канапу.

— Хлопчики, хлопчики, обережно! — метушилася біля них Булавіна.

— Та що ви хвилюєтесь! — сердилися ті, витираючи з обличчя піт. — Все буде гаразд!

«Хлопчиків» — надійних і відданих революції молодих робітників механічного заводу Гретера і Криванека — направило керівництво групи. Вона це знала і все ж бігала, метушилась, навіть гримала на них, щоб не викликати підозри у людей, які проходили мимо, чи у двірника, що стовбичив біля воріт.

За канапою винесли стільці, шафу, матраци, ліжко, два широких столи. І все те було таким важким, що вантажники раз по раз сідали спочивати, розмазуючи по обличчях піт.

Булавіна, назвавшись сестрою Шліхтера, який наймав квартиру в будинку, не викликала ніякої підозри в управителя та двірника. Заплативши гроші, вона пояснила, що брат купив на Великій Васильківській будинок і переїздить з дружиною туди, а їй доручив сказати про це пану управителю і подякувати йому. Насправді ж Олександр Григорович, який очолював організацію і випуск листівок більшовицької групи «Вперед», переїхав на іншу квартиру, щоб не накликати підозри. Поліцейський, що саме нагодився, був навіть задоволений: новенький срібний карбованець і на додачу чарівна посмішка Булавіної зробили свою справу. Побажавши щастя на новому місці проживання, він, картинно відкозирявши, попрямував до шинку. Звідки йому було знати, що у широкій, незграбній канапі лежали деталі друкарського верстата, у м’яких сидіннях стільців та крісел були зашиті шрифти, а в матрацах — банки з друкарською фарбою та папір…

А незабаром на воротях будинку пана Добриніна з’явилася новенька вивіска. На голубому фоні із зображенням корсета великими позолоченими літерами було виведено:

КОРСЕТНА МАЙСТЕРНЯ

Марії Шульгіної.

Залишалося тільки чекати клієнтів, а що вони будуть, про це Шульгіна не хвилювалась.

Невеликий переносний друкарський верстат та каси з шрифтом розмістили в напівтемній комірчині, що виходила у двір. Їх встановили так, щоб у випадку небезпеки можна було швидко замаскувати під звичайні столи. Там же склали папір та поставили фарбу, накривши старою ковдрою, а зверху ще й брудним одягом прикидали.

Шульгіна написала в Курськ свою адресу, і невдовзі звідти надійшов багаж: швейна машинка «Зінгер» і все необхідне для корсетної майстерні, — її обладнали у великій кімнаті, а іншу, трохи меншу, під житло. Всюдисуща Булавіна привезла нові меблі. Два дивани, дюжина м’яких стільців, ліжко, шафи для одягу, невеликий зручний буфет. На стіні вже висів красивий килим, а в кутку — для конспірації, звичайно, — прикрашені рушниками з українським орнаментом нові ікони і великий портрет царя.

— Тільки молодого красеня князя не вистачає, — пожартувала Булавіна. — Але тут вже ти гав не лови, шукай собі!

— Є у мене, Ніно Федорівно, красень князь, — з сумом мовила Шульгіна. — Тільки він далеко звідси, і хтозна, чи й зустрінемось.

— То не біда, що далеко, головне, що кохаєте одне одного…

Пан Добринін, відвідавши свою квартирантку, був приємно вражений — особливо іконами і портретом його імператорської величності, в тому він вбачав благонадійність Шульгіної. Сподобалось йому і те, що вона зробила ремонт квартири за свої кошти.

— Немов і не в своєму я будинку, так у вас тут охайно і красиво, — самовдоволено усміхнувся. — Чудово, чудово, Маріє Львівно, я дуже задоволений вами. Знаєте, хороші, пристойні квартиранти — зараз рідкість. Бувайте здорові, — поцілував руку Шульгіній, — не буду вам заважати.

Марія лежала на широкому ліжку, на нових простирадлах, вкрита легенькою ковдрою. Завтра вранці прийде Булавіна, принесе тексти прокламацій і вона стане до роботи, заради якої прислали її сюди.

До будинку Добривана підкотила елегантна бричка. Як тільки Добрішій із Шульгіною умостились на широкому і зручному сидінні, ситі, породисті коні, якими правив молодий веселоокий візник, легко понесли ресорку по Прорізній.

В місті з’явилися великі афіші, що сповіщали про безплатний концерт в приміщенні цирку Крутикова «Гіппо-палас»[6] для київських робітників «соліста його величності Федора Шаляпіна», і пан Добринін запросив свою квартирантку послухати знаменитого співака.

На розі Хрещатика візник зупинив коней.

— Приїхали, панове.

— Що таке?! Як це приїхали! — незадоволено скривився Добринін.