Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

… Під вікнами дорогою на Топліц повзуть якісь машини. Я показав на них Струк-Мессерману. Шеф забіг нагадати, щоб я не гаючись збирався в дорогу. Він глянув у вікно і так мимохіть каже: «Ще одна фальшивка! Тисячолітній рейх ховає свою підлоту в найглибшому озері Зальцкаммергута!» Він був уже добре п'яний, наш капітан-лейтенант Струк. Ми випили ще, і мій колишній шеф розказав, що той останній транспорт поспішає на Топліц, аби встигнути заховати в озері кінці ганебної операції високопоставлених фальшивомонетників Гіммлера, Хетля, Бернгарда Крюгера.

… У ворота вілли виїздить машина з моїми колишніми колегами. Мене забули. А може, після розмови зі мною Струк-Мессерман зрозумів, що моя дорога скінчилася тут, на віллі Рота. За її ворітьми все фальш і тлін. Я закінчився тут!»

Прочитане приголомшило. Однак вразило. не те, що якийсь фанатик-інженер, дійшовши краю, кулею поставив крапку на своєму житті. Федора хвилювало інше. Навіть із цього нотатника виходило, що таємниці, розкриття якої від нього так домагається генерал Керк, для «Сі Ай Сі» давно не існує. Тоді навіщо його стільки часу мордують? Навіщо привезли сюди? Не знають, де і що затоплено?! Але ж тут працює ціла водолазна команда. Та досить пройти тралом, і всі ті підводні буйки-поплавки опиняться на поверхні. Що для сучасної техніки глибина озера! На тисячі метрів спускаються, на дно океану, а тут… Ні, за цим криється щось зовсім інше! Але що?!

Питання завдавало муки, бо відповіді на нього він ніяк не знаходив. Виникали й інші, не менш болючі: «Хто такий Генрі? Друг чи ворог? А може, цей нотатник просто підсунули, і ніякий це не «документ», а звичайнісінька фальшивка, розрахована на те, щоб ще раз тебе перевірити? І звістка про Зеппа теж блеф, завдяки якому тебе заманюють у нову пастку? Для чого?!»

Від напруги розколювалася голова, а за вікном усе нові і нові хвилі накочувались на берег, гупали у кам'яні груди скель і відступали назад. Сподіваного полегшення від споглядання цієї картини не було. Озирнувся на «хлопчиків», що різалися за інкрустованим столиком холу в кості, і пішов до своєї кімнати.

За стінкою, в кімнаті Маккольма, хтось заливисто реготав. Там, як завжди у вільні години, пиячили «аристократи»: механік, інструктор-аквалангіст і сам капітан. Оповідалась чергова історія про любовні розваги з аборигенками десь на островах Тихого океану. Смакувались подробиці, перемивались кісточки начальству, яке за віком уже було нездатне до гулів, а тому купувало любов за гроші. Федір приліг, його не полишали думки про Зеппа. В ситуації, що склалася, Зепп був єдиною надією на порятунок. Про те, щоб вирватись звідси самому, годі й думати. Тому все частіше повертався до ниточки, яку йому дав Генрі. «Хай так, — міркував Федір, — припустимо, що Генрі працює на Керка. Та хвилюватись поки що немає підстав. Так, я знав Зеппа в Дахау. Логічно, що, почувши про мене, він передає вітання… Важливо, що про мою зустріч з Плісейсом біля печери вони не знають. Не знають вони і про те, що під каменем при вході у ту печеру лежить планшетка Кьоніга, а в ній з німецькою пунктуальністю складені інвентарні акти на все те, що є у кожному з двадцяти двох ящиків, які на моїх очах було затоплено в озері. Керк через Генрі підсовує мені ниточку до Зеппа, сподіваючись, що, вхопившись за неї, я тим самим допоможу йому дістатися до актів, з яких він міг би довідатись про речі куди більш цінні, аніж ті, про які згадується в нотатнику інженера Келлера. Так, все це так… Але чи повинен я знехтувати цією можливістю налагодити зв'язок з Плісейсом? Адже там, у Мюнхені, в гаштеті красуні Ірми, Віктор Гайсвінклер шукав зустрічі зі мною. Тоді він устиг сказати, що і Зеппа цікавить те, що він, Федір, бачив на озері Топліц тієї ночі, коли вони зустрілися біля печери. Може статись, що не Керк штовхає його на зв'язок із Плісейсом, а сам Зепп шукає того зв'язку. Цілком ймовірно і те, що Генрі випадково зустрівся з Плісейсом. Тоді Прічард — чистий, і ніякий Керк за ним не стоїть. Це вже страх перед провалом не дозволяє йому вірити.

Відкидати не можна жодного з варіантів. Але як поводити себе? Як зв'язатися з Плісейсом і не навести на нього нишпорок Керка? Найперше — налагодити зв'язок з Плісейсом. Коли це вдасться зробити і з'явиться певність, що відомості про планшет з актами не потраплять до чужих рук, тоді вже можна буде… А поки що треба братись за Генрі. Сьогодні він єдиний, хто може мене вивести на Зеппа, і хай він служить хоч самому дияволу, але його послугами треба скористатися. Іншого шляху у мене нема. Взяти планшет самому або відкрити тайник Генрі — виключено, бо ніхто з нас не може вільно пересуватися. Тільки Зепп Плісейс має змогу передати папери Кьоніга представникам Радянської військової адміністрації.

Федір знайшов Прічарда в холі. Генрі з цікавістю спостерігав за грою в кості. Власне, що лишалося робити в таку негоду?

— Може, хочете спробувати щастя, сер Генрі? — сказав, підводячись із-за столу, рудий аквалангіст. — Сідайте ще ви, бо я вже спустив цьому пройдисвітові останнього пенсовика.

— Кого запрошуєш? Та наш сер Генрі за пенсовика повіситься. Вони, баптисти, всі до одного скупердяї… Пробачте, сер Генрі, я не мав наміру ображати ні вас, ні вашої віри…

Слова вибачення механік пробелькотів уже піднятий в повітря могутньою рукою Прічарда.

— Я не скупий, я… просто не люблю програвати… таким, як ти. Запам'ятав?!

— Запам'ятав, сер Генрі… — прохрипів механік, якому здавлювала горло власна сорочка. Від неї один по одному відлітали ґудзики.

— От і добре…

Прічард випустив свою жертву, і той гепнув повз стілець на підлогу. Сцена викликала пожвавлення у холі. Полетіли дошкульні слівця на адресу механіка, якого недолюблювали за постійне намагання обібрати ближнього, і улесливі компліменти Прічардові. Однак Генрі до них не дуже дослухався. З достоїнством англійського пера покрокував коридором до своєї кімнати. Дивлячись на нього, Федір зрозумів, чому Прічарда у водолазній команді з такою