Читати книгу - "Привид Чорного острова"

Олесь намагався зрозуміти, що ж зараз відбувається. Усміхнена дівчина тепло дивиться на нього і про щось запитує. Поволі зміст її слів дійшов до його свідомості. Дівчина говорила англійською мовою.

Олесь запитав:

— Де я? — Він у школі, та й на флоті, добре вчив англійську.

— У друзів.

— Я хочу знати — де?

Дівчина поправила ковдру і сказала:

— Ти на Чорному острові. Щось знаєш про нього?

— Ні. Як я сюди потрапив?

— Я тебе знайшла на березі. Три дні ти лежав непритомний. Тебе дуже лихоманило.

Олесь насупив брови: ніяк не може пригадати, що саме так болісно засіло в пам'яті.

— Як ти почуваєшся? — запитала Мері.

— Добре. Мені тепло. А хто ти?

— Мене звуть Мері. А тебе?

— Олесь.

— Гарне ім'я. Я такого ніколи не чула. Звідки ти?

— Радянський Союз.

— Ти — росіянин?

— Ні. Українець. А ти хто?

— Американка. Ми довго жили в Бразілії. Звідки ти знаєш нашу мову?

— Вивчав у школі. Та й на танкері мав доброго репетитора…

— Годі розмовляти. Втомишся. Я зараз дам тобі міцного бульйону: мене таким покійна мама поїла, коли я хворіла.

— Послухай, Мері. Треба повідомити танкер «Полтавець», що я тут. На Чорному острові. Вони мене шукають. Як це зробити?

— Не знаю.

— Я прошу тебе!

— Повернеться тато, з ним поговориш.

До кімнати вбіг Білл. Став на порозі, весело оглянувся:

— Як довго ти спав! — мовив Олесеві.

Олесь з цікавістю розглядав міцного, присадкуватого хлопчика.

— Я знаю, хто ти, — сказав Олесь.

— Мене звуть Білл.

— Крім того, ти ще брат Мері. Правда? Послухай, Білл, чи є у вас рація?

Білл глянув запитливо на Мері, ніби чекаючи від неї поради. Але Мері сказала зовсім не те, що хотів почути хлопчик.

— Ти, Білл, побудь з ним, а я піду.

Та Мері не встигла вийти з кімнати. На порозі з'явився Бубо. Він заскиглив, лизнув Мері руку, потім лизнув вухо Білла і стрибнув до ліжка.

— Йому дякуй, — сказала Мері Олесеві, — це він знайшов тебе на березі.

Бубо сперся передніми лапами на ліжко, пришкулив вуха і стиха радісно заскиглив.

Олесь напружив сили, щоб погладити собаку по шиї. І знову повіки склепилися, сон і цього разу, — справжній, міцний і спокійний, — заволодів ним.

— Знову спить? — спитав Білл.

— Бери книжку і сиди тут. Може, прокинеться — тоді покличеш мене.

Мері вийшла. Білл помітив щось незвичайне в поведінці сестри. Навіщо йому тут сидіти, адже цей велетень спить собі. Гаразд, він не буде сперечатися із сестрою. З нею взагалі не можна сперечатися. Вона завжди зробить так, як хоче.

Білл потихеньку відхилив двері й вийшов з кімнати. Він попрямував до своєї спальні, щоби взяти книжку. Почув якийсь шум у комірчині, яку вони жартома прозвали радіорубкою. Білл зазирнув крізь щілину й помітив там Мері. Сестра відкрила кришку передавача, й Білл навіть відсахнувся — Мері вирвала якусь котушку і затиснула її в руках.

Білл швидко пішов до кімнати. Ще не вистачало, щоб Мері помітила його біля рубки. Адже це не гарно — підглядати. Лише Фред за всіма стежить.

Навіщо Мері зіпсувала передавач?

Олесь прокинувся серед ночі. У вікно зазирав повновидий місяць. Знову намагався пригадати, чи справді тоді в океані зустрівся з акулою.

З сусідньої кімнати почулися чоловічі голоси. Олесь хотів підвестися і піти туди, але зміг лише відірвати голову від подушки. Прислухався. Говорили голосно.

— Як він там? — запитав густий бас.

— Вже добре, тату. Ми розмовляли, — відказала Мері.

— Хлопець знає нашу мову?

— І досить добре. Лише вимова в нього чудна.

— Що розповідав?

— Він українець, — сказала Мері, а звуть його Олесь. Правда, чудесне ім'я? Я ніколи такого не чула.

— Ой! Лихо моє! Їй уже подобається його ім'я, — це вимовив хрипкуватий голос Фреда. — Комуніст, напевне.

— Не спитала, — відповіла Мері, — А тобі що до того, комуніст він чи ні?

Настала коротенька пауза. Олесь усміхнувся, мабуть, тут не люблять комуністів.

— Що мені до того? Ти чуєш, Джоне, вона ще мене запитує, що мені до того!

— А я вже казала, що коли хоч волосинка впаде з його голови, ти одразу потрапиш на шибеницю. У мене вистачить сили, щоб повідомити, де ти переховуєшся. Тепер ти мене зрозумів?

Знову тиша. Олесь подумав: треба негайно повідомити танкер, і він поїде звідси. Тоді й суперечки зникнуть.

— Тепер я тебе зрозумів навіть більше, ніж ти хотіла того, — вимовив Фред.

— Мені не ясно: чому ти так захищаєш цього хлопця? — запитав Джон.

Відповів Фред:

— А що тут неясного? Закохалася наша Мері по самісінькі вуха. Ось що.

— Ой Фреде, коли б ти не дядьком був мені, коли б я хотіла взяти гріх на душу, я відповіла б тобі. Але зараз — ні. На добраніч. Спати пора.

Коли Мері вийшла, Джон сказав Фредові:

— Піди до рубки і повідом кораблі, що російський моряк у нас на острові. Негайно хай його заберуть звідси.

«Як це добре, — подумав Олесь, — безперечно, вже сьогодні танкер візьме курс на острів, і завтра він буде серед своїх друзів».

Минуло кілька хвилин. Олесь почув роздратований голос Фреда:

— Радіопередавач не