Читати книгу - "Марійка і Костик"

На початку другого тайму команда 9-А нарешті забила їм гол. До речі, у першому таймі наш воротар такі брав! Через п'ятнадцять хвилин Костеві вдалося обігнати захисника і увірватися в штрафну. Вихід сам на сам! І тут він відчув дикий біль у нозі… він на газоні… Біля нього купка хлопців… Нога розпухає… Костеві допомогли вийти за межі поля… заміна. Краєчком ока він спостеріг, як Миколка забив пенальті. Пенальті такою дорогою ціною, пенальті, яке заробив виключно Кость.

Але що таке? Вчитель фізкультури наполягає, що Костика слід відвезти в лікарню. До нього доносяться крізь ватяні вуха і таку ж голову уривки фраз учителя і навіть тренера команди суперників: «Може бути перелом… Тріщина… Або надрив зв'язок». Що це все значить? Костик бачить, що до краєчка поля під'їхала якась машина. Невже швидка? Але раптом усе затуляє й заспокоює стурбоване і поблідле лице Марійки, яка схиляється над хлопцем, щось шепочучи і примовляючи…

Лікарня. Коли б йому зранку сказали, що надвечір він потрапить до шпиталю, Костик би лише розсміявся. Але зараз не до сміху. Біля нього мама і тато. Допомагають зробити рентген. Костик лише за допомогою тата заліз на велику рентгенівську канапу, втикану незрозумілими лампами. Назад у палату. Виявляється, що він потрапив у травматологічне відділення Старомихайлівської районної лікарні. Ось такі пироги…

Щось шепчеться батько з лікарем, кудись виходять двоє на кілька хвилин, потім повертаються. Лікар у значно кращому настрої:

— Що, козаче, хочеш грати у футбол?

— Хочу, — ледь прошепотів Костик.

— Молодець. Адже характер людини і її ріст як особистості часто формується саме у неприємних ситуаціях. Бо коли ми будемо сидіти біля маминої спідниці до закінчення школи, то який же з нас буде боєць? Чи не так, хлопці?

Прибіг Миколка. Супер! їхня команда зуміла перебудувати хід матчу і виграти 2:1! Микола забив вирішальний гол на 83-й хвилині. Дев'ятачки тиснули, але Сергій, їхній воротар, витягнув м'яч практично з дев'ятки, причому «мертвий» м'яч. Шовковський!

— Костику, ти не переживай, я після того, як забив, також потягнув Ярему по нозі. Хоч він і без того був переляканий — і клявся, що не хотів тебе травмувати, що так вийшло…

— Якби не хотів, то не бив би мене по нозі у штрафному… М'яч же був попереду… — Костик болісно махнув рукою.

— Нічого, не переживай, — невміло втішав хлопця його найкращий друг. — Завтра ми прийдемо. Що тобі принести?

— Нічого не треба… — а подумки: «Приведіть Марійку, ось кого б я хотів найбільше бачити».

Нарешті тато і Микола пішли. Костикові наклали ґіпс.

Лікар сказав, що перелому, на щастя, немає, але він підозрює розрив зв'язок. Операції поки що робити не треба:

— Будемо займатися консервативним лікуванням.

Що таке «консервативне» лікування? Це без операції? Нога у гіпсі, як у консерві? Чому він сказав «поки що»?

Дуже пекла і свербіла нога під гіпсом, ще й права, «футбольна». Лікар, до речі, кинув мимохіть, мовляв, на рік забудь про футбол. Як це можливо, шановний Айболите? Навколо сновигали на милицях або лежали хворі різного віку. Переважно всі були оковані гіпсом. Один хлопець, із яким Кость розговорився, лежав уже місяць у якихось залізяках. «Це апарат Єлізарова», — охоче пояснив.

У палаті було сперте і важке повітря. Мама залишилася цілу ніч сидіти біля Костя.

…Снилося, що він грає у футбол із командою дівчат. Один супроти п'ятьох. Марійка обмотує його і забиває гол у лівий нижній кут воріт. Удар настільки сильний, що сітка дрижить, як Костикове серце. Він одночасно воротар і гравець. Команда дівчат сміється, а Марійка найдужче. Він виймає м'яча із сітки і раптом западається кудись у підземелля. Там нема води, нема сонця, лише кілька мініатюрних світлячків. Костика починають обступати якісь чорні собаки і…

— Мамо! — здається, він востаннє кликав уві сні маму ще дуже маленьким.

— Сину, я тут. Заспокойся. Тобі щось погане приснилося, бо ти весь спітнів.

Костик знову забувся важким сном. На цей раз без сновидінь, які майже завжди безпомильно вказують, що з нами відбувається насправді. Кажучи іншими словами, той, хто правильно пояснює власні сни, за бажання й волі до самовдосконалення, може багато досягнути.

Марійка прийшла на матч, хоча йти не хотілося, мовби всередині неї влаштували непримирний двобій два різні «Я».

Одне «Я» було горде і невблаганне: він не захотів з нею зустрітися, вона перша про це попросила, ні, ви уявляєте, дівчина попросила перша, а він почав лепетати про якийсь футбол? Мене вже кілька хлопців благали про зустріч, але мені вони не подобалися і я відмовляла, два з них були навіть старшими. Та хто він такий, зрештою? Не хочу його більше бачити! Отак!

Інше «Я» було значно милосерднішим. А ти слухала його до кінця? Може, він справді не міг? Він просив тебе: «Зустрінемося післязавтра». Якби у нього була інша подруга, то він би і не згадував про післязавтра. Він біг за тобою, але ти завернула у відчинені двері якогось молодшого класу. Ти сховалася від нього, бо ти проводила перший поєдинок, а не хотіла з'ясувати правду. Гордість тебе загризла, Марійко, гордість…

Урешті-решт друге «Я» переважило. Марійка пішла на матч. Коли вона побачила Костика, то одразу забула про свої вагання. Він так глянув на неї, так докірливо й сумно… І дівчина інтуїтивно збагнула, що він не буде плакати біля її кофтинки, як би йому не було важко. Він не скаже нічого. Тобі самій треба здогадатися.

А коли Костик