Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі 📚 - Українською

Читати книгу - "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Злочинна цивілізація" автора Роберт Шеклі. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:
Так, глузду в омезьких жінок не бракувало. Хоча завзяті теоретики Інституту отрут і пробували продавати сумнівні розчини контактної отрути чи триденної плісняви й ретельно розробляти складні схеми, залучаючи ос, приховуючи голки і використовуючи пляшечки з подвійними стійками, серед жінок вони не мали попиту. Простий миш’як і швидкодіючий стріхнін займали міцні позиції в отрутному бізнесі. Це, звичайно, спрощувало Баррентові роботу. Він досить легко навчився, як треба лікувати: негайно викликати блювоту, промити шлунок і ввести нейтралізуючий засіб.

Трохи клопоту завдавали чоловіки, які й слухати не хотіли, ніби їх отруєно такими звичайними речовинами, як миш’як чи стріхнін. У таких випадках Баррент прописував різноманітні корінці, трави, гілочки, листя й крихітні гомеопатичні дози отрути. Але такому лікуванню незмінне передували штучна блювота, промивання і введення ліків.

Після того, як він влаштувався, Баррента навідали Форін і Джо. Форін тимчасово працював у доках, розвантажуючи рибальські катери. Джо організував нічну гру в покер серед урядовців Тетрагіда. Ніхто з них високо не піднявся; не маючи на своєму рахунку жодного вбивства, вони сягнули тільки статусу Мешканця Другого Класу і надміру бентежились у товаристві Вільних Громадян, — але Баррент не зазнавався. Форін і Джо були його єдині друзі на Омезі, і він не хотів утрачати їх через різницю в соціальному становищі.

Баррент не багато довідався від них про звичаї та закони Тетрагіда. Навіть Джо не міг до ладу розпитати своїх друзів-урядовців. Закон на Омезі тримали в таємниці. Давні мешканці використовували своє знання закону, щоб уярмлювати новачків. Цю систему зберігала й зміцнювала доктрина нерівності всіх людей, що була наріжним каменем омезької законодавчої системи. Спланувавши нерівність і насаджуючи неуцтво, владу й привілеї тримали в руках давні мешканці.

Звісно, до останку зупинити просування нагору не вдавалося. Але його можна загальмувати, притлумити, наситити небезпеками. Омезькі закони і звичаї з ризиком для життя можна було вивчити на власній шкурі.

Хоча протиотрута крамниця й забирала багато часу. Баррент, не зменшуючи зусиль, шукав дівчину. Йому не вдалося знайти навіть сліду її існування.

Він заприятелював із власниками сусідніх магазинчиків. Один з них, Демонд Гаррісбург, кремезний вусатий молодик, тримав продуктову крамницю. Така робота здавалася трохи кумедною й прозаїчною, але Гаррісбург говорив, що навіть злочинці повинні їсти. А тому мають бути фермери, далі ті, хто обробляє й пакує їжу, а також торговці. Гаррісбург стверджував, що в його підприємства нітрохи не менший престиж, ніж у природніших для Омеги галузях індустрії, пов’язаних із насильницькою смертю.

Окрім того, дядечко Гаррісбургової дружини був Міністром Громадських Робіт. Через нього Гаррісбург сподівався отримати ордер на убивство. Маючи цей важливий з усіх поглядів документ, він міг убивати раз у півроку і претендувати на статус Привілейованого Громадянина.

Баррент згідливо кивав головою, але побоювався, що Демондовій дружині, худій, моторній жінці, ще раніше спаде на думку отруїти свого чоловіка. Вона ніби розчарувалась у ньому, а розлучатися на Омезі забороняли.

Тем Ренд, його другий сусіда, був привітний високий худорлявий чоловік років сорока з рубцем від опіку, що перетинав його обличчя від лівого вуха аж до рота: це був сувенір, залишений одним із шукачів кращої долі. Шукач не на того напав. Тем Ренд володів збройовим магазином, завжди мав при собі предмети своєї торгівлі й повсякчас вправлявся зі стрільби. Свідки казали, що він зразково вбив напасника. Тем мріяв вступити до Гільдії Вбивць. Він уже подав заяву до цієї суворої і давньої організації і сподівався, що його приймуть протягом місяця.

Баррент придбав у Ренда пістолет. За його порадою він вибрав собі потужний вузькопроменевик Джеміасон-Тайера. Ця модель стріляла швидше і влучніше за будь-яку звичайну зброю, а ударна сила пострілу була така ж, як у куль великого калібру. Для точності пучок променів не розсіювавсь, як у зброї, що нею користувалися Гаджі і що вбивала за десять сантиметрів від цілі. Адже широкопроменеві пістолети заохочували до недбалості. Це була неточна, несерйозна зброя, що потурала легковажності. Будь-хто може стріляти з променевого пістолета, але щоб не схибити з вузькопроменевика, слід безперервно тренуватися, і час при цьому не марнувався: вправний стрілець з вузькопроменевим пістолетом був вартий двох з тепловою зброєю.

Баррент серйозно поставився до поради, оскільки вона йшла від кандидата в убивці і власника збройового магазину. Не одну годину він провів у тирі в підвалі Рейдового будинку, загострюючи свої реакції, навчаючись швидко вихоплювати зброю з кобури.

Лише для того, щоб вижити, треба було чимало зробити і ще більшому навчитись. Але Баррент не збирався гарувати задля якоїсь великої мети. Вілл лише сподівався, що деякий час буде спокій і він зможе зрівнятися у вправності з давніми мешканцями.

Але спокою на Омезі не було ніколи.

Надвечір одного дня, коли Баррент уже зачиняв крамницю, до нього завітав чоловік незвичайного вигляду: років п’ятдесяти, дебелий, з жорстким, грубим обличчям. На ньому був червоний балахон до колін і сандалі. Чоловік був підперезаний ременем, з якого звисали чорна книжечка і стилет з червоною колодкою. Від чоловіка віяло надзвичайною силою і владністю. Баррент не міг визначити його статус.

— Я вже зачиняюся, сер. Але якщо ви хочете щось придбати…

— Я прийшов сюди не купувати, — урвав його відвідувач, дозволивши собі посміхнутись.

— Я зайшов, щоб продати.

— Продати?

— Я Священик, — мовив чоловік. — Ти новенький у моїй дільниці. Я ще не бачив тебе на службі.

— Я нічого не знав про…

Священик змахнув руками.

— Згідно із священними і з мирськими законами незнання не виправдовує невиконання своїх обов’язків. Отже, незнання можна вважати свідомим нехтуванням і карати на основі Закону про загальну особисту відповідальність від двадцять третього року, вже й не кажучи про малий кодекс законів. — Він знов усміхнувся. — Проте питання про ваше переслідування ще не порушувалося.

— Радий почути це, сер, — мовив Баррент.

— «Дядечку» — ось правильна форма звертання, — поправив Священик. — Мене звати Дядечко Інгемар, і я прийшов розповісти тобі про правовірну омезьку релігію, що обожнює той чистий і всемогутній дух Зла, з якого ми черпаємо наснагу і розраду.

— Я з задоволенням послухаю про релігію Зла, Дядечку, —

1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"