Читати книгу - "Невидимець, Герберт Уеллс"

— Надзвичайна історія, — сказав містер Бантінг. Вигляд у нього був серйозний і глибокодумний. — Справді, надзвичайна історія, — з притиском повторив він.

Відомості про крадіжку в будинку вікарія ми маємо, головним чином, од нього самого та його дружини. Трапилось це в день традиційного в Айпінзі клубного свята. Перед світанком місіс Бантінг раптом прокинулася — їй здалось, ніби двері їхньої спальні відчинились і зачинилися знову. Спершу вона не будила чоловіка, а, сівши в ліжку, стала дослухатись. Вона ясно чула, як хтось босими ногами вийшов з суміжної кімнати і коридором іде до сходів. Пересвідчившись, що в домі хтось чужий, вона зараз же тихенько збудила містера Бантінга. Той, не запалюючи світла, наклав на ніс окуляри, надів жіночий пеньюар, взув купальні капці і вийшов на площадку сходів. Він цілком виразно почув, як унизу хтось порався коло бюрка в його кабінеті, а потім там хтось чхнув.

Містер Бантінг повернувся до спальні, озброївся найпевнішою зброєю, що була, — кочергою, і якомога тихше спустився униз, а місіс Бантінг вийшла на сходи.

Було близько четвертої ранку, і нічна темрява вже спадала. В сінцях сіялося бліде світло, але двері кабінету зяяли непроникним мороком. Скрізь було тихо, тільки ледь чутно поскрипували східці під ногами містера Бантінга та ще чувся легенький шурхіт у кабінеті. Потім щось клацнуло, шухляду бюрка було висунуто, і зашамотіли папери. Хтось вилаявся, черкнув сірником, і кабінет освітило жовтувате світло. Містер Бантінг, уже бувши в сінцях, крізь отвір дверей побачив бюрко з висунутою шухлядою і свічку, що горіла на столі. Але злодія йому не було видно. Так він і стояв у сінцях, не знаючи, що робити далі, а місіс Бантінг, лице її бліде й напружене, повільно сповзала вниз пб сходах. Одна обставина додавала духу вікарієві: певність, що злочинець був місцевий мешканець.

Вони чули брязкіт монет і зрозуміли, що злодій знайшов їхні ощаджений в золоті — два фунти півсоверенами і десять шилінгів. Цей звук спонукав містера Бантінга до рішучих дій. Міцно затиснувши в руці кочергу, він вдерся до кімнати, а слідом за ним — місіс Бантінг.

— Здавайся! — люто гукнув містер Бантінг і враз розгублено спинився: в кабінеті не було нікого.

І все ж таки їхнє враження, що в кімнаті хтось ворушиться, поволі ставало певністю. З півхвилини простояли вони, ледве зводячи дух від подиву, тоді місіс Бантінг, перейшовши кімнату, подивилась за ширми, а містер Бантінг зазирнув під бюрко. Потім місіс Бантінг одгорнула завісу на вікні, а містер Бантінг оглянув димар коминка й постукав по ньому кочергою. Потім місіс Бантінг уважно дослідила кошик на зужиті папери, а містер Бантінг одкрив ящик для вугілля. Потім вони зупинились і запитливо перезирнулися.

— Можу заприсягтися… — почав містер Бантінг.

— А свічка! — скрикнула місіс Бантінг. — Хто засвітив свічку?

— А шухляда! — сказав містер Бантінг. — Та й гроші ж — зникли!

Місіс Бантінг поквапливо підійшла до дверей.

— З усіх незвичайних випадків…

В коридорі розляглось голосне чихання. Вони метнулися з кабінету, і в ту ж мить грюкнули двері на кухні. „

— Принеси свічку! — сказав містер Бантінг і рушив уперед.

Обоє чули, як хтось, хапаючись, відсунув засув.

Заглянувши у кухню, вони побачили, що двері чорного входу розчиняються і в передсвітанкових сутінках видніє темне зело саду за ними. Містер Бантінг був певен, що з дверей ніхто не виходив. Але двері відчинились, яку хвильку стояли отвором, а тоді з грюкотом зачинилися. Від подуву повітря свічка, що її принесла місіс Бантінг, блимнула й спалахнула яскравіше… Минула добра хвилина, перш ніж вони ввійшли в кухню.

Там не було нікого. Вони знову замкнули чорний вхід, оглянули всю кухню, комору і, нарешті, зійшли в льох. Та як вони не шукали, а в цілому будинку не було ані живого духу.

День застав вікарія і його дружину у вельми вже чудному вбранні. Вони все сиділи на першому поверсі і ніяк не могли отямитися від подиву, а поряд горіла не потрібна вже свічка.

— З усіх незвичайних випадків… — удвадцяте почав вікарій.

— Он іде Сузі, — сказала місіс Бантінг. — Зажди, доки вона пройде на кухню, а тоді тікаймо нагору.

Вранці у день свята, коли Міллі ще не встигли запрягти в роботу, містер і місіс Гол устали з ліжка й тихенько зійшли в льох. Робота їхня мала трохи конфіденціальний характер, бо була зв’язана з міцністю їхнього пива.

Ледве вони ступили в льох, як місіс Гол спохватилася, що забула взяти із епальні пляшку з настоянкою, щоб підмішати до пива. Головним виконавцем і експертом у таких справах завжди бувала вона, і по настоянку, цілком природно, вирядився Гол.

Зійшовши ні площадку сходів, він здивовано зауважив, що двері кімнати Незнайомого прочинені. Гол увійшов до своєї кімнати і знайшов пляшку там, де йому й було сказано.

Вертаючись уже з пляшкою, він помітив, що засуви на дверях на вулицю скинуті і двері зачинені тільки на клямку. Йому стукнуло в голову пов’язати цей факт з відчиненою кімнатою Незнайомого нагорі і з гадками містера Тедді Генфрі. Він чудово пам’ятав, що напередодні ввечері тримав свічку, коли місіс Гол засувала ті засуви. Він раптом спинився, здивовано роззявивши рота, і з пляшкою в руках знову подався нагору. Там постукав у двері Незнайомого. Ніякої відповіді. Містер Гол постукав ще раз, а тоді широко розчинив двері і ввійшов у кімнату.

Він побачив там те, чого й чекав. І ліжко, й кімната були порожні. Але дивнішим, навіть для його важкого розуму, видавалося те, що на стільці й на спинці ліжка лежав костюм — єдиний, скільки він знав, костюм постояльців, — і його ж бинти. Та ще його крислатий капелюх легковажно висів набакир на стовпчику ліжка.