Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

і складом, і насамперед усі листи й розпорядження, підписані лікарем Петром Тошковим, завідуючим відділом постачання. Прочитайте все, що стосується цієї вакцини проти ящура. Треба також довідатися, звідки оті вісім тисяч левів, які знайдено в бумажнику Венцеслава Рашкова. Він родом з міста Санданські, а в Софії у нього немає близьких родичів. І не шукайте чогось таємничого в цій справі, а просто довідайтеся в ощадній касі. Я буду дуже задоволений, коли сьогодні близько десятої години вечора ви подзвоните мені на квартиру і доповісте, що вам пощастило зробити.

У вестибюлі Абакум знову зустрівся з Славі Ковачевим. Капітан неначе боявся, щоб з ним не заговорили, і поспішив уперед.

— Ви вже йдете? — спитав його Абакум.

— Зробив усе, що треба було, — відповів Славі Ковачев, не обертаючись. — Час обідати.

— Приємного апетиту! — посміхнувся Абакум.

Коли за Славі Ковачевим зачинились вхідні двері, Абакум увійшов у кабінет покійника і пошукав очима склянку для води. Вона стояла там, де її поставили, — на письмовому столі Венцеслава. Абакум загорнув склянку в обривок газети і, несучи її, немов коштовну річ, з усмішкою переможця вийшов із складу. Біля входу в склад чергував міліціонер.

5

Рік тому, задумавши описати кілька найцікавіших пригод капітана контррозвідки Абакума Захова, я почав старанно вивчати теорію літератури, сподіваючись, що саме таким способом пощастить проникнути бодай у найелементарніші таємниці цього складного і зовсім чужого мені мистецтва. Кажу «чужого», бо я і за покликанням, і за професією ветеринарний лікар. П'ять років працюю на цій відповідальній роботі і маю вже дві почесні грамоти від Смолянської окружної народної ради. Одну грамоту дістав три роки тому за успішну боротьбу проти курячої чуми, а другою мене нагородили торік восени за особливі заслуги в галузі поживного харчування тільних корів. Правда, я почуваю деяку ніяковість з приводу цих двох нагород, бо курячу чуму, по суті, перемогла пташниця Нуріс Рашидова із села Барутина, тітка Нуріс, а рецепт харчового раціону для тільних корів — здобуток натхненного розуму чарівної Балабанихи, яка в той час завідувала Момчиловською тваринницькою фермою. Та це тільки деякі деталі. Згадую про них між іншим, щоб підкреслити своє ветеринарне покликання і свої успіхи на ветеринарній ниві. Усе це, безумовно, не має нічого спільного з літературою.

Отже, завдання, яке я поставив перед собою, — оволодіти за допомогою теоретичних творів таємницею майстерності письменника, виявилося наївним, щоб не сказати прямо — безглуздим.

Тому я й не зміг почати свою розповідь цікавіше. Почав її зсередини. А як відомо, усе. має свій початок. В цій вступній частині, яку я збираюся викласти тільки тепер, небагато напружених епізодів. Вона тиха і спокійна порівняно з тим, що йтиме за нею, схожа на «тишу перед бурею», як висловлюється дехто з талановитіших літераторів.

Чи пригадуєте ви історію момчиловського шпигунства і її похмурого героя — Бояна Ічеренського? Початок моєї розповіді стосується того часу, коли Абакум здобув перемогу над цим, безумовно, талановитим і розумним агентом іноземної розвідки. Як тільки я згадаю про ті жахливі дні, переді мною одразу ж з'являється, мов якесь похмуре видіння, стрімка, кошлата громада Карабаїру, оповита чорними хмарами, густим осіннім туманом. Перед очима постає таємнича, неначе населена злими духами місцевість Зміїця з бездонними ущелинами і стрімкими скелями — притулок для вовків та одчайдушних бандитів, яким не вдалося перейти кордон. Скільки неприємностей завдавала мені ця Зміїця! Йдучи в село Ликіте, де працювала лікар Начева, я завжди старався обійти її. Мені було моторошно в цій дикій місцевості, і, певно, тому я обминав її.

Образи людей мелькають у моїй свідомості. Милі образи, що постають в моїй уяві, як у приємному літньому післяобідньому сні. Ось Балабаниха, вдова незабутнього для момчиловців бай Балабана, пишна гарна жінка з добрими знадливими очима і ходою рисі. Її лисяча курточка знову розстебнута на грудях — випадково, звичайно, і крізь мереживо сорочки матово блищить шкіра, порозовіла на ранковому холоді. Ось і бай Гроздан, голова кооперативного господарства: зупинився на перехресті і роздумує: випити йому «м'ятної» в ресторані «Карабаїр», як личить голові, чи посидіти з друзями в непоказному, але прославленому Ілчовому шинку за приємною розмовою. Ця складна душевна боротьба триває недовго — бай Гроздан махнувши відчайдушно рукою і ніяково всміхаючись у руді вуса, швидко піднімається по вищерблених східцях у Ілчів шинок. Там, у задній кімнатці, капітан артилерії Матей Калудієв, людина надзвичайно мужня, потираючи руки, задушевним голосом розповідає товаришам з геологічного пункту свою останню любовну пригоду. Правда, відтоді як він прибув у Момчилово, лікар Начева ніяк не вибере часу піти на прогулянку зі мною. Але, незважаючи на це, я глибоко вірю, що капітан артилерії приписує собі уявлювані успіхи.

Тут, у півтемряві і прохолоді мурованої кімнатки, сиділи за довгим столом геологи Боян Ічеренський і Кузман Христофоров. А напроти них, на широкій лаві, вкритій старою ковдрою з козячої вовни, вмостився Абакум. Він тільки-но прибув у Момчилово і, не відпочиваючи, як то кажуть, з ходу вийшов на старт, його суворі, бистрі і непроникні для чужого погляду очі неначе вже бачать таємні стежки, по яких він має пройти, щоб досягти мети.

Після того як сам Боян Ічеренський приніс до мене на квартиру свою секретну рацію і встановлений під моїм ліжком магнітофон записав його слова, які пізніше змусили шпигуна в усьому зізнатися, момчиловську диверсійну банду було викрито. Тієї ж ночі Бояна Ічеренського і Кузмана Христофорова заарештували і відправили в Смолян на спеціальній машині.

Кінець ночі ми провели в будинку Балабанихи. Вона розклала великий вогонь у печі, замісила і спекла під металевою кришкою прісний хліб, білий, мов пухнаста бавовна. Абакум приніс звідкілясь дві пляшки червоного вина, і ми влаштували нічний бенкет.

Було ще темно, коли ми вийшли на вулицю. Мрячив тихий осінній дощик.

Абакум потяг мене до Ілчового шинку. Марко Крумов тільки-но прокинувся і розпалював плиту, складену з каменю. Незважаючи на ранній час, він зустрів нас весело, підсмажив яєць з гострим стручковим перцем та свіжою бринзою і поставив перед кожним по півлітра торішнього вина. Абакум запросив його до столу, і ми, вже втрьох, бенкетували далі.

Вийшли з корчми, коли вже розвиднялося.