Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

Я сказав про це Трепці, але капітан був іншої думки.

— Не біда, друже, — відповів він, — це краще. Є час підготуватися до операції.

Я знизав плечима.

— А що, власне, мені робити?

— Дивитися, слухати, розмовляти.

Немовби тут було на що дивитись чи було що слухати! Хіба, може, тих собак уночі. Розмовляти теж, правду кажучи, не було з ким.

Мацьошек, довідавшись, що ми приїхали з Англії, чомусь одразу замовк. Мацьошекова була повністю зайнята передсвятковими приготуваннями і на всі спроби зав'язати розмову відповідала недомовками. Що ж стосується доктора Протоклицької, то це була особа зовсім неприступна, до того ж вона майже не виходила з лабораторії.

Протягом усіх цих днів нічого особливого не сталося, крім двох незначних фактів, які я записав скоріше тільки для порядку.

Через кілька годин після нашого приїзду, переглядаючи книжки у вестибюлі, я почув збуджені жіночі голоси, які лунали на другому поверсі. Зацікавившись, я пішов сходами нагору. Коли я був на середині сходів, з лабораторії вискочила Мацьошекова з ганчіркою в руках і збігла вниз, щось гнівно бурмочучи під ніс. За нею вийшла схвильована доктор Протоклицька в білому незастебнутому халаті, з незапаленою цигаркою в руці.

— У вас є сірники? — досить безцеремонно спитала вона.

— До ваших послуг! — Я поспіхом поліз до кишені і подав їй вогню.

Доктор Протоклицька глибоко затягнулась і тремтячими руками почала поправляти халат.

— Маленьке непорозуміння? — зважився я несміливо запитати.

Доктор Протоклицька красномовно махнула рукою.

— Це жахлива жінка. Тепер немає чесних служниць. Скільки разів я приїжджаю сюди — завжди помічаю, що вже щось пропало. Важко ж усе держати під замком. Ми працюємо в такій тісноті — п'ять чоловік у цій мікроскопічній лабораторії.

— Але, виїжджаючи звідси, ви можете замикати…

— В тому ж і справа, що не можу. В лабораторії є піддослідні тварини, і їх треба годувати. Спеціальної посади для цього нам не дають, тому доводиться користуватися з послуг Мацьошекової. Ну от і маємо наслідки. Завжди не вистачає спирту, а перед святом — дріжджів. На минулому тижні вона зайшла так далеко, що взяла п'ять грамів миш'яку. Темна жінка. Казала, ніби хотіла винищити щурів. А я підозріваю, що вона зв'язана з браконьєрами, які труять лисиць. Після скандалу Мацьошекова, правда, повернула миш'як, але не весь — близько грама невистачало. Каже, що розсипався. Розсипався, ви розумієте. Можете собі уявити, як я рознервувалася. Цілий тиждень не могла спати. На щастя, нічого не трапилося.

— Це справді небезпечно, — зауважив я. — Ви і ваші колеги повинні краще оберігати такі препарати.

— Після цієї історії я добилася, щоб нам дали спеціальну шафку для отрут, ключі від якої є тільки у професорів, лаборантки і в мене. Та хіба це захист від злодія! Мацьошекова не відзначалася особливою чесністю ще тоді, коли працювала санітаркою в лікарні в Очках. Тоді систематично пропадав морфій.

— І професор прийняв її сюди? — здивувався я.

— Та її ж не піймали на гарячому. Це скритна жінка. А професор Касіца — добра людина. Занадто добра. Крім того, він має якісь моральні зобов'язання щодо Мацьошека. Мацьошек — довоєнний кадровий сержант. Вони разом пережили вересневі події. Кажуть, нібито під Кутном Мацьошек врятував професорові життя. Він і досі називає професора «паном майором». Але навіщо я це все розповідаю?

Доктор Протоклицька кинула недокурок у попільничку і зникла за дверима лабораторії.

Я повернувся до вестибюля. Застав тут Мацьошекову з відром та ганчірками. Вона возилася з вікном, намагаючись відчинити його, щоб помити. Я мовчки підійшов і допоміг їй.

— Не треба так нервувати, добродійко.

— Легко вам говорити, — буркнула вона у відповідь. — Людина з самісінького ранку виведена з рівноваги. Як тільки приїде ця галицька баронеса, то вже нема спокою.

— Ви говорите про доктора Протоклицьку?

— А то про кого ж? Хіба ви не знаєте? Вона ж баронеса з першого шлюбу. Ще до війни була на практиці в лікарні у Львові, зв'язалася там із старим бароном Вестергорном — він лежав у лікарні після операції. То вона, пане, так обплутала барона, що той одружився з нею. Правда, недовго після цього — барон прожив тільки рік, — але баронесою вона була. Потім вийшла заміж за доктора Протоклицького. У них була власна лікарня в Криниці аж до війни. Війна їх знищила. Протоклицький загинув у Освєнцімі, і вона опинилася на мілкому. Але така завжди випливе. Тепер оце причепилася до професора Містраля… ставить тенета на нього…

— Та що це ви кажете? — перебив я, неприємно вражений. — Ми разом їхали машиною, і я нічого не помітив… навіть навпаки.

— То ви погано дивилися! Хіба ви не знаєте, як у тих людей? Проста людина прямо скаже, що в неї на серці, та й годі. А в цих вищих колах завжди справжній театр. Це називається добре виховання. Так, так! Протоклицька думала, що обкрутить професора навколо пальця, говорили вже навіть про їх вінчання, але з того часу, як професор узяв ту малу Стор, усе поплуталося. Через те Протоклицька така зла. Чорт у неї вселився. Ходить люта, мов змія, і мстить усім. Що тут було за той миш'як, який я взяла, щоб щурів винищити, бо вже не можна дати ради з цією поганню…

— Хіба вам обов'язково треба було миш'яком? Адже є спеціальні отрути на щурів, — не міг утриматись я від зауваження.

— Немає, пане. Дають тільки по рецепту. А так — спробуйте купіть. Нема. А найкраще труїти щурів миш'яком, так усі кажуть. Тому що він не має ніякого смаку. А так чого-небудь щур не візьме. Але вона взагалі насілася на мене. Сьогодні, тільки-но приїхала, відразу ж накинулася на мене, що я взяла спирт. А ту пляшку, пане, свинка розбила.

— Свинка?

— Авжеж! Є там в лабораторії таке