Читати книгу - "Як козам роги виправляють, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Василь. А «пане» ні?
Катря. Та пане мій дорогий!
Василь. А в руку поцілувати ні?
Катря. І в руку поцілую. (Цілує.) Чому би я свого господаря у руку не поцілувала?
Василь. Ти - моя жіночка кохана! (Цілує Катрю гарно.) Тепер - до тестя на пропій! (Василь пхає старцеві таляра, та й ідуть.)
Старець. Коли ці обоє не божевільні та з якого-небудь шпиталю не вирвались та не втекли, то я не старець, але від жидівської цибулі хвіст! Небагато бракувало, то були би мене на кружку дівков зробили - та й роби тоді що хоч, хоть по стінах дерись! Ісусе, сину божий, рятуй нас! Від голоду, від повітря, від трусу, від води, від вогню, а найпаче від божевільних - отаких, як ці двійко! Амінь! (Іде.)
VI СХІД
Світлиця у Тодоровій хаті, до пропою прибрана. Музики зачинають надворі пропійної грати, а пропій уводиться, як звичай, з подвір’я в світлицю і, столи обходячи, співає.
Хміль лугами, хліб ланами,
Ладо! Ладо!
Будем, браття, пропивали
Воли білі, коні гриві
І дівчата чорнобриві!
Воли сірі, коні карі,
А молоді - в шлюбній парі!
Воли мургі, коні з турків,
Хто не вженивсь - того в дурні!
Воли собі, коні ворі,
В нас молода краща зорі!
Воли чалі, коні білі -
Всігди пропій по весіллях!
Тодір. Весела вам розмова, панове пропійці! А вина та меду як не достарчу, то бийте горн без милосердія, а про мене, і всі шиби у вікнах! О, старчив би я не тілько меду та вина, коби то я знав, як там моїй сердешній Катрі пропиваєсь! Матбути, п’є те пиво, що собі наварила,- я тому не винен.
Надворі чути два набої.
Що там знов за примха?
Дружба убігає.
Дружба. Чудо, батьку Тодоре, чудо! Від учора нічо тут і не дієсь, як чуда! Їде ваша Катря з Василем - та як їдуть! У препишнім німецькім ридвані, штирма кіньми, а з панства молодих золото аж капає! Да то не велике чудо, бо з кого золоту і капати, як не з такої багацької пари? Да то чудо, що сидя собі укупці та голубляться, як синьогорличок парка! Нічо не діють, як голубляться, та цілуються, та обнімаються. А за ними, у другім ридвані, їдуть ваші свати - да такі вже веселі, такі... неначе закупили села! Чудо, та й годі!
Надворі чути другі два набої.
А осьде вни самі, здорові!
Василь з Катрев, а Дмитро з Веклов уходя.
Василь. Щастя, здоров’я, з пропоєм, панство молоді! А ви, бадечку, як собі дужі? А ви, братчики?
Василь вітається з усіма і сідає собі коло Івана та Стефана, а Катря - коло Олени та Сені. Катря зачинає зараз їсти - і їсть, але все поглядаючи, чи Василь не видить, аж до кінця цего сходу, а Олена і Сеня виходя нишком з-за стола і йдуть у поблизьку кімнату.
Слав’ю бога, що вас здорово та мирно усіх виджу!
Тодір. Сідай, сину мій, будь ласкав, а ви з нами, свати наші годні та дорогі! Якого би тото винця вам, любі? Волоського чи угорського? Я знаю, що свашечка люба оцего солодкого позволя,- ану-ко зо мнов, свашечко, та й ви, сватку, за здоров’я наших молодих! Да лиш боюся, що моя Катря вам неугодна буде так услугувати, як би то я рад та як би моє серденько бажало! А хоть і не вдасть вам моя дитина яким словом, то змилуйтесь, майте увагу на ню - она ще покориться. Як тої приповідки: з молодого можна зробити і сякого, і такого.
Векла. А ми вам кажемо, сваточку любий, що ми зроду ні Василеві ліпшої долі, ні нам ліпшої невістки у господа бога не благали, як оце нам милосердний дарував. І будемо єму тим дужче дякувати, що то всьо, що про вашу Катрю люди славили,- чиста неправда. Бо такої тихої, любої, покірливої, услухинної, прихильної дитини і на світі немає, не то що.
Дружба (що в одно Катрі призираєсь та мимохіть глумиться). Чудо, кажу вам, чудо!
Василь (що досі з Іваном та Стефаном ув одно нишком розмовляв). Ти не віриш, брате? Заложімся!
Іван. Я кладу сто червоних!
Стефан. А я двісті!
Василь. А я вам кождому - удвоє тілько, як утратю! Катре!
Катря тручає всіх, що коло неї сидя, і біжить до Василя.
Дружба. Чудо! Я не кажу, що чудо?
Василь. Та хустка, Катре, що ти нев підвилась, погана. Д землі нев, абих її і на очі не видів!
Катря так робить.
А тепер ще - чобітьми ту хустку погану!
Катря слухає.
Дружба. Чудо! Єй-богу, чудо!
Іван. Дружбо!
Дружба. Я є!
Іван. Іди клич мені зараз мою жінку!
Стефан. Та й мою.
Дружба йде.
Тодір. І я вже скажу, що чудо! А і це що межи вами - чи лиш не заліжка?
Василь. Заліжка, бадечку, а то така: у кого з нас трьох жінка послухинніша?
Дружба входить.
Іван і Стефан. А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як козам роги виправляють, Федькович Юрій», після закриття браузера.