Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

Що через свою подуфалість сам

У ню упав! Але не міг би я

Пірвати, сокрушити тую сіть,

Як лев оден? Коли ж тепер, коли

Той лев вже силу свою пострадав?

Запізно нагадався, мій королю!

(Подумавши.)

То ж далі! Зрештов, о що тут ходить?

Та забавка діточа не стоїть

Такого рейваху! Нарешті вна

Любов великов все мене манила -

Нехай же ж нині дасть мені довід!

Бо сли она мене так дуже любить,

Як в очі ми світила,- то й простить мя!

А нє - то та єї люба́ великословна

Нічим не була іншим, як лиш хитрим

Поганим душеловством,- а тогді

На свій учинок не пожалую!

Але нехай я жалую чи нє:

Тут ходить виручитись з свого слова,

Що вбрав на ся, як прокляття́ окови!!

Чора. Ті, що перше.

Чора

Чи ж не дивак мій батько? Тіфон все

Та Тіфон без кінця!.. Але чого

Такий задуманий? Се що тобі?

Увесь у смутку нині!..

Довбуш

В смутку? Ба!

А ти весела, може?

Чора

Маю, може,

Причину?..

Довбуш

Нє? Ха-ха, ха-ха, ха-ха!

І що ж тобі бракує?

Чора

Дуже много!

Довбуш

Я рад би знати, що?

Чора

Люба́!

Довбуш

Люба́!?

Ха-ха, ха-ха, ха-ха! А я бо думав,

Що ви - що ті цигани - й без люби́

Любити вміють!..

Чора

Як же ж - без люби́?

То була би люба́ любов тогді?

Довбуш

Нещасна! То ж ти і любу́ вже знаєш?

Чора

Віднині - але знаю!

Довбуш

Знаєш певне?

Чора

І се знов питанє!..

Довбуш

Запевне знаєш?

Тим лучче! Бо тогді любу́ ту тво́ю

Ти й довести умітимеш! Неправда?

Чора

То що люба́ уміє - то і Чора

Умітиме!

Довбуш

Покажесь...

(Здоймає хрест.)

Ти сей хрест

Мені даруєш?

Чора

Хрест!!? А батько ж мій!?

Довбуш

Ха-ха, ха-ха! Отсе ж мені й люба́,

Що на діточій іграшці кінчиться!

Так, душеловице! Тримай го си!

(Мече їй хрест на скриню, а сам хоче йти.)

Та так-таки і ліпше...

Чора

(тримає єго)

Ти йдеш!?

Довбуш

Бувай здорова!

Чора

Милий!!

Довбуш

Пріч!!

Чора

Слівце лиш...

Довбуш

Але останнє!

Чора

Так! Нехай останнє:

Ти любиш мя?

Довбуш

Я люб’ю…

Чора

(перебиває му річ)

Тож бери

Собі сей хрест, коли тобі на нім

Так дуже лежно!

(Пхає му хрест за черес.)

А умре мій батько...

То ти мені ся лишиш!..

Довбуш

Я!? О, чорна

Ти душеловице,- ніколи в світі!!!

Бо я княгиню люб’ю і для неї

Сей хрест принести обіцяв; а що

Я обіцяв - то мушу, бо я мушу!

Для того ж мя прости, єсли се можеш,-

Єсли єс мя любила - так любила,

Як присягалася, що любиш мя!

А нє -

То моя совість за се діло чиста!

Бо сватать має муж, а не невіста!

(Іде. Але перед ватраком зупиняєсь, виймає з тобівки скриночку з клейнодами і кладе ю на землю (або на який примурок - так, аби без трудності на очі впадала), а сам відходить.)

Ті, що лишилися.

Чора

(прийшовши по хвилі тяжкої за́мороки до себе)

Се де я? Й що казав він?.. Батьку! Батьку!!

Вставай та умирай!!!

Морган

(заспаний)

...в огні і в кривіх

Ме Тіфон світ...

(Пробуджаєсь, смотрить за хрестом - і схоплюєсь на ноги.)

Мій хрест!!? Де, де мій хрест!??

Чора

Я за любу́ го проміняла! Як?

Чи, може, ти лиш сам, о гордий старче,

Хотів щасливим бути? Ба і я!..

Морган

(бере книгу і бичик і мацаєсь аж до ватрака)

О Тіфоне!

Ти не відводиш діло!.. Але ти,

О доню, чадо моє нещасливе,

Ти ся пімстиш за мя во время оно!

А не забудь, що ми є з роду славних фараонів!!!

(Мечесь у поломінь, котра жасно бухає і палає і аж до останку іскрами сипле.)

Чора сама.

Чора

(біжить до ватрака)

Пімстюся! і пімстюся! і пімстюся!

Се присягаюсь ти всіма богами,

Котрі огнем орудують! А то

Пімстюся так, як ще дитина батька

Не мстила, відколи та мста кровава

Урвалася з пекольного ланца́

І світ сей кровйов людськов закрасила! О!

О ви, гарпії - Тіфона дочки,

Прийміть мене у свій жасний союз

Яко владичицю ножа і барди -

Різничого ножа і барди ката!

Бо доти не спочину - і не хочу

Спочити, доки аж та чорна кров

Усіх-усіх пекольних Добушів

До Сірія вгору́ аж, а відтак

Від Сірія у найтемніший ад

Не ме шуміти чорним каблуком,

Як той гірський потік, що розбиваєсь

По чорних гранітових скалах!!

(Уздрівши скриночку, здоймає ю і отворяє.)

Що!?

Ти золото лишив!? То ду́ші нині -

За золото і ніжні діаманти

На продаж, а