Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Драматичні поеми, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

263
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Драматичні поеми" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 37
Перейти на сторінку:
style="">Ні, Валенте,

не з по́слуху сліпого я прошу

тебе скоритися братерській волі.

Брат Ізоген довів так безперечно

потребу жертви, що і сам я мусив

схилити голову.

 

Валент

Чи він злякав

тебе новим гонінням?

 

Мартіан

Сину, вір,

я ні свого життя не ощаджав би,

ні вас, того життя найкращих квітів,

якби я знав, що то послужить вірі.

Але шляхи господні таємничі,

хто може їх збагнути? Може, треба

і господу рабів глухонімих…

 

Валент

(сумно)

Тим маю я потішитись?

 

Мартіан

Мій сину,

потішся тим, що ти ще молодий,-

коли господь мене до себе візьме,

ти будеш вільний…

 

Валент

Може, є сини,

що їх ся думка тішить,- я не з тих.

Мовчання.

Я, батьку, вже з тобою попрощаюсь.

Благослови мене.

(Склоняється перед батьком.)

 

Мартіан

(насилу владаючи собою)

Поклич сестру.

Я хочу і її благословити.

 

Валент

(тихо)

Вона пішла.

 

Мартіан

Пішла?! Не попрощавшись!

(Закриває тогою обличчя.)

 

Валент

(ще тихше)

Ти плачеш, батьку?

 

Мартіан

(одкривається)

Я хотів би плакать,

але не вмію.

 

Валент

(падає на коліна перед батьком)

Батеньку, прости!

Я бачу, ми тобі розбили серце!

 

Мартіан

(підводить його)

Я більше винен. Я розбив вам душу.

Нехай нас бог помилує усіх!

 

Мовчазне прощання. Валент виходить через перистиль за браму, втираючи сльози. Мартіан, одхиливши завісу в табліні, проводить його поглядом.

  II

 

 

Те саме місце і той самий день, тільки трохи пізніше. Мартіан працює в табліні сам. Часом погляд його блукає в просторі і затуманюється тяжкою думкою, але він міцним зусиллям волі примушує себе до роботи і похиляється над пергаментами. За брамою чутно гомін голосів, спочатку тихий, дедалі гучніший. Потім проривається тоненький, тремтячий, але гострий від тривоги дівочий голосок: «Ой мамо! Я боюся! Що ж се буде? Куди се ми заїхали?» Другий, спокійніший і глухіший жіночий голос відзивається: «Стривай». Слідом за сим за брамою чутно стукіт, що зараз же, мов не своєю силою, обривається. Мартіан, почувши голоси, насторожився, виглянув з табліну, пішов до брами повз міма, нахиленого над клепсидрою, і відсунув у брамі кватирку.

 

 

Мартіан

(глянувши в кватирку на вулицю)

Альбіно! Сестро!

(Одчиняє миттю хвіртку і вибігає за ворота.)

 

Чутно гомін радісного вітання. За хвилину воротар-германець відчиняє браму і киває на міма, потім удвох з ним уносить в перистиль легеньку лектику (ноші з наметом і з запонами, на чотирьох ніжках, як ліжко). В лектиці сидить, одхилившись на подушки, Люцілла, тоненьке, дуже хоровите дівча-підліток. За лектикою йде поруч з Мартіаном Альбіна, ще не стара, але дуже бліда, з сивуватим волоссям і сумними, втомленими очима. По знаку Мартіана слуги становлять лектику недалеко від ставка, вносять речі новоприбулих у кімнати, в глибину оселі; мім там у кімнатах зостається, а воротар вертається за браму і зачиняє її за собою.

 

 

Альбіна

Що се, Мартіане,

який чудний у тебе воротар?

Не то - не відчиняє, навіть стукать

у браму не дає.

 

Люцілла

Та ще й кричить

по-варварськи, аж я перелякалась!

 

Мартіан

Германець він, по-нашому не вміє.

А не пускав тому, що я гостей

ніколи не пускаю в час роботи

і не люблю, щоб стукались, клієнти ж

крізь сіни входять.

 

Мартіан з Альбіною сідають на лавці недалеко від лектики, але не поруч із нею.

 

Люцілла

Дядечку, а де

Аврелія?

 

Мартіан

(нахилився, наче щось підняти)

Немає дома.

 

Люцілла

Шкода!

Я так хотіла бачити сестричку!

 

Альбіна

Та ще побачиш, певне ж, ненадовго

вона пішла.

(До Мартіана.)

Таж правда?

 

Мартіан

Я не знаю.

 

Альбіна

А ми, сюди йдучи, там під горою

молодика зустріли, так подібний

до тебе! Може, то був твій Валент?

 

Мартіан

Запевне.

 

Альбіна

От, якби напевне знала,

то я б його затримала, а так

не зважилась.

 

Люцілла

(До Мартіана)

А братик хутко прийде?

 

Мартіан

Не думаю.

 

Альбіна

(глянувши на брата, нишком до нього)

Ти мовби щось…

 

Мартіан

(теж нишком)

Нічого.

Нехай я потім…

 

Люцілла

Дядечку, скажи,

сьогодні день щасливий?

 

Мартіан

Тим щасливий,

що ви приїхали.

 

Люцілла

Ні, ти не знаєш…

Я все боюсь, коли б не був феральний.

 

Альбіна

Та ні-бо, доню, я ж тобі казала.

 

Люцілла

Ми, дядечку, три кораблі впустили

в Александрії - все в феральні дні

вони відходили.

 

Альбіна

Ну, і впустили

погожі дні, на морі нас хитало.

 

Люцілла

Дарма! Зате доїхали живі,

а то ще хто зна, як було б!

 

Мартіан

(нишком)

Альбіно,

чи то вона у тебе ідолянка?

 

Альбіна

(теж тихо)

Крий боже, то вона через недугу

така слабенька духом.

 

Люцілла

Мамо! Дядечку!

Що ви шепочетесь? Кажіть по правді -

феральний день?

 

Альбіна

Та де ж там!

 

Люцілла

Календар!

Ой, дайте календар!..

(Болісно кривиться і хапається за серце.)

 

Альбіна

(в тривозі кидається до неї)

1 ... 7 8 9 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні поеми, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драматичні поеми, Леся Українка"