Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

199
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:
class="section" id="id48">

НА КАЛИТКУ





Прийшов му­жик до крам­ниці,


Сукно ог­ля­дає…


Перекинув штук зо двад­цять -


Все не до­би­рає…


Аж заг­ля­нув десь кар­ма­зин:


«Дай-но, жид­ку, то­го!..»


Розвертає, ог­ля­дає:


«Се хіба нічо­го!..»


Виміряє се­ре­ди­ну:


«А хо­ди-но, жид­ку!..


Ото звідси мені, жид­ку,


Виріж на ка­лит­ку!»








ДОПИТАЛАСЬ





Прийшов му­жик із праз­ни­ка,


Празник доб­ре вдав­ся:


Посиніла кру­гом шия,


І чуб підійняв­ся.


Прийшов в ха­ту - ані сло­ва…


На лаві сідає.


Аж підхо­дить мо­ло­ди­ця,


Мужа ог­ля­дає:


«А чо­го то в те­бе шия


Вкрита си­ня­ка­ми?»


«Та то, ма­буть, од вишнівки,


Що пив із по­па­ми!»


«А хто ж тобі, чо­ловіче,


Чуба мав нам­ня­ти?»


А той з ла­ви та до неї:


«А знаєш мов­ча­ти?!»








ТРЕБА ВСЮДИ ПРИЯТЕЛЯ МАТИ





Прийшла в церк­ву ста­ра ба­ба,


Свічок на­ку­пи­ла;


Де бу­ла яка іко­на,


Всюди поліпи­ла.


Іще па­ра ос­тається,


Де їх приліпи­ти?..


«Ага! - ка­же.- По­шу­каю


Святого Ми­ки­ти!»


Найшла ба­ба і Ми­ки­ту -


Святий чор­та ціпить!..


Бере од­ну йо­му ста­вить,


Другу чор­ту ліпить!..


Видять лю­ди й роз­ва­жа­ють,


Щоб там не ліпи­ла.


«Що ти, ба­бо,- ка­жуть,- ро­биш?


Та ж то вра­жа си­ла!..»


Але ба­ба обер­ну­лась:


«Не судіте, лю­ди!


Ніхто то­го не відає,


Де по смерті бу­де!..


Чи у небі, чи у пеклі


Скажуть віку­ва­ти;


Треба всю­ди, добрі лю­ди,


Приятеля ма­ти!..»








ЧУЖАЯ ДИТИНА НЕ ТО, ЩО РІДНА





Ой не тая, мій си­ноньку,


Година нас­та­ла,


Щоб чу­жая ди­ти­нонька


За рідную ста­ла.


Нар[одна] пісня


Журилися муж з жо­ною,


Що дітей не ма­ли;


Далі взя­ли та й під старість


Сироту прий­ня­ли.


Росте тая си­ро­ти­на,


Так їм по­ма­гає!


Але ста­рий, як чу­жо­му,


Все не довіряє.


Та вже, ма­буть, не­да­рем­не


Примовляють лю­ди,


Що ди­ти­нонька чу­жая


За рідну не бу­де!..


Доростає літ ди­ти­на,


Вже по­ра б же­ни­ти,


Пора б уже гос­по­дарст­во


З си­ном поділи­ти.


Але ста­рий ду­же хо­че


Щирість йо­го зна­ти


І за­ду­мує, як си­на


На спро­бу­нок взя­ти.


Повертає раз від па­на


Та й став го­во­ри­ти:


«Жінко ми­ла, си­ну ми­лий,


Годі мені жи­ти!


Розгнівався пан на ме­не,


Повішати хо­че!


І я взавт­ра, як той злодій,


Сплющу свої очі.


Достань, жінко, з скрині гроші,


Треба поділи­ти…


Треба свою ос­тат­нюю


Волю учи­ни­ти».


Стара, бідна, як ди­ти­на,


Плаче і ри­дає;


Бере ключі у ста­ро­го,


Скриню відми­кає.


А у скрині ка­зан гро­шей -


Самії ду­ка­ти!..


Ледве-ледве ста­рий з си­ном


Здужали підня­ти.


Висипали на підло­гу,


От ста­рий сідає


І з ду­катів шти­ри ку­пи


Рівних на­гор­тає.


І го­во­рить: «Пер­ша ку­па


На по­хо­рон бу­де,


Щоби ме­не, як го­диться,


Спом’янули лю­ди!..


Друга ку­па тобі, жінко,


Тобі, моя ми­ла!


Бо ти ж ме­не, як матінка,


Старого лю­би­ла!..


Третя ку­па не­хай бу­де


Тобі, ми­лий си­ну,-


Ти був мені, ми­лий си­ну,


За рідну ди­ти­ну.


А чет­вер­та ку­па гро­шей


Най бу­де для то­го,


Хто да ши­бе­ни­цю взавт­ра


Потягне ста­ро­го!..»


А си­но­чок ісхо­пив­ся,


За гроші ру­кою:


«Я по­тяг­ну вас, та­ту­ню!


Най бу­дуть за мною!»


Здихнув ста­рий, підійняв­ся


Та й по­чав ка­за­ти:


«Іди, хлоп­че пре­по­га­ний,


Іди з мої ха­ти!


Прийняв те­бе я до се­бе


Малим си­ро­тою,


Побивався дні і ночі,


Не спав над то­бою…


Тілько й ду­мав, що із те­бе


Буду поміч ма­ти…


А ти сам го­тов на ме­не


Руку підійня­ти…


Іди ж собі, пре­по­га­ний,


Звідки ти узяв­ся,


Та й не зга­дуй, що ти в ме­не


Сином на­зи­вав­ся!»


Хлопець вий­шов. Ста­рий пла­че:


«Правда, добрі лю­ди,


Що ди­ти­нонька чу­жая


За рідну не бу­де!..»









ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ





Стали ко­лись Хмельницько­го


Ляхи підмов­ля­ти,


Щоби на­шу Ук­раїну


З Польщею з’єдна­ти.


А Хмельницький їм го­во­рить:


«Сядьте, добрі лю­ди!


Послухайте мої бай­ки,


Чи прав­ди­ва бу­де?..


Ото був собі гос­по­дар,


Мав їдно­го си­на,


І лю­бив він йо­го щи­ро -


Сказано, ди­ти­на…


Любив йо­го, як ди­ти­ну,


Годив, як па­няті;


Але в то­го чо­ловіка


Був і вуж при хаті.


І, бу­ва­ло, як ди­ти­на


За обід сідає,


В тую по­ру із-під печі


І вуж вилізає…


І що ди­тя йо­му ки­не,


Що са­мо упа­де,


Вуж полізе поз­би­рає,


Вуж і то­му ра­дий!..


Але раз ди­тя по­ча­ло


Із ву­жем дро­чи­тись,


Дрочилося-дрочилося,


Далі ста­ло би­тись.


Вуж до піни розізлив­ся,


Укусив ди­ти­ну;


Аж над­хо­дить і гос­по­дар


В ту ли­ху го­ди­ну…


Як уда­рив по ву­жеві,


То хвіст і ос­тав­ся,


А вуж, жи­вий, та безх­вос­тий,


У но­ру схо­вав­ся…


Нема в хаті вже ди­ти­ни,


І ву­жа не ста­ло;


А тим ча­сом гос­по­дарст­во,


Як во­да, спли­ва­ло.


В рік іспли­ла вся маєтність,


Всі йо­го по­жит­ки,


Ба вже й на нім не ос­та­лось


Ні руб­ця, ні нит­ки.


Іде, бідний, до во­рож­ки;


Світить во­на свічі,


Посиділа-погадала,


Каже: «Чо­ловіче!


Мав-ись,- ка­же,- чо­ловіче,-


Ти ву­жа хатнього!


Все ба­гатст­во, вся маєтность -


Все бу­ло від нього.


А як ти з ним пос­ва­рив­ся,


А мо­же, й по­бив­ся,


То ото ж ти че­рез теє


Усього ли­шив­ся!..»


Повертається гос­по­дар


До своєї ха­ти,


Прислонився ко­ло печі


Та й став ву­жа зва­ти…


Вилізає вуж безх­вос­тий


Та й став го­во­ри­ти:


«Ні вже,- ка­же,- чо­ловіче,


Разом нам не жи­ти!


Скілько ти на ме­не гля­неш -


Зараз при­га­даєш,


Що довіку че­рез ме­не


Ти си­на не маєш!


Скілько я на те­бе гля­ну,


Зараз при­га­даю,


Що довіку че­рез те­бе


Я хвос­та не маю.


Буду тобі, чо­ловіче,


Все доб­ро ро­би­ти,


Але ра­зом із то­бою


Я не бу­ду жи­ти!..»


Отак во­но, добрі лю­ди!


Польща - то ди­ти­на,


Король польський - то гос­по­дар,


А вуж - Ук­раїна!..»








МОШКОВА ПІСНЯ





Колись Мош­ко улю­бив­ся


У на­шу дівчи­ну.


То, бу­ва­ло, все співає


В ли­хую го­ди­ну:


«Світить місяць, світить,


І сон­ця не тре­ба,-


Він не впа­де з не­ба,


Бо доб­ре дер­житься.


Ой там край Ду­наю


Голуби літа­ють,-


Най собі літа­ють,


Бо я їх не спійму.


Сів заєць на дубі,


Оріха ку­сає…


Бо він виг­ля­дав


Милої ко­хан­ки.


Сів заєць на дубі,


А я ко­ло ду­ба.


Як ти мені лю­ба,


Сказати не мо­жу!»








ХТО КОГО ЛУЧЧЕ





Бився Мош­ко із Гав­ри­лом


Та й потім хва­лив­ся:


«Ото,- ка­же,- на яр­мар­ку


Я з Гав­ри­лом бив­ся!


Він на ме­не із ло­ма­ком


По пле­чах ма­ха­ло.


А я йо­му все з яр­мур­ком


По носі да­ва­ло!»


«Та слав­но ж ви, Мош­ку, би­лись…


А хто ж ко­го луч­че?»


«Та Гав­ри­ло ме­не луч­че,


А я йо­го луч­че!»








НЕВИННИЙ МОШКО





«Куди, Мош­ку, так ідеш?»


«На війну ви­ход­жу!»


«А чо­го ж то пізно так?»


«Ще два-три

1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"