Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка"

- От,- каже,- спасибі тобі, панотче, за цю раду! Отепер помоглося так помоглося! Як вивели ми овець та поприбирали увесь бруд, та вивітрили, то так хороше стало в хаті і зовсім не тісно. Спасибі тобі на цей раз, велике спасибі!

- Ну й гаразд,- каже мулла,- йди з богом до своєї хати і втішайся своєю сім’єю та знай,- що як чоловік дознає чогось іще гіршого, то вже тоді те, що було перше, не здається йому таким поганим!

Четверо індійських купців купили вспілку велику пачку вати, щоб потім розпродати її і поділити гроші між собою на чотири пайки.

Через який час кота напали собаки і порвали йому одну лапу так, що кіт не міг ходити, а шкандибав на трьох лапах. Той купець, которому належала поранена лапа, став її гоїти: обмив рану, умочив шматочку в теплу оливку і обмотав поранену лапу.

Трапилося так, що кіт сів близько від печі, на нього скочила іскра і запалила шматочку (шматочка швидко зайнялась, бо була намочена оливою). Кіт злякався (та й припекло ж його), то він заметушився й скочив на вату, вата зайнялась і вся згоріла. А кіт утік і остався цілий, тільки нога обпеклася.

Три купці, побачивши, що вата пропала, стали казать четвертому купцеві - тому, которому належала поранена котова лапа,- щоб він заплатив їм за вату. Він не хотів. Тоді пішли до судді, щоб суддя розсудив їх. Суддя розпитався добре про все, як було діло, і дав такий вирок: що не той має платити, чия була поранена лапа котова, а ще ті три купці, що позивають, повинні йому заплатити за його пайку, за четвертину згорілої вати,- бо хоч вату запалив кіт, стрибнувши на вату, але ж він ходив тоді тільки на трьох лапах, а пораненою лапою, що належала четвертому купцеві, не ходив - тая лапа до вати не бігла.

- Але ж бо з тієї пораненої лапи вся причина сталася,- кажуть троє купців,- бо на тій лапі зайнялася шматочка, намочена в оливі!

- То нічого,- сказав суддя,- нехай би собі зайнялась, нехай би й кіт згорів на місці, тоді той спільник мав би заплатити вам за три чверті кота, але ж кіт зостався цілий; побіг він і стрибнув на вату тими лапами, що належать вам, і через те згоріла вся вата,- отже, ви повинні заплатить за шкоду четвертому спільникові за його четверту пайку.

Мусили купці заплатить.

Отакий був суд індійського судді. Як вам здається, чи по правді він розсудив?

Вовк пообіцяв, що не буде більше м’яса їсти. І пішов у пустиню, щоб зробитися святим. В дорозі зустрів гусей. Одна гуска своїм звичаєм підвела голову вгору і засичала на нього. Вовк скочив, загриз її і з’їв. Як його питали на суді, через що він так зробив, то він одповів:

- А нащо вона сичала на святого!

Один мудрій зайшов раз до одного господаря в двір і побачив, що там осел молов зерно, крутячи жорна. Господаря при тому не було; осел ходив у запряжці сам. Господар же, хоч і не бачив його, та знав, коли осел ходить, бо причепив йому дзвоника до голови: дзвіночок дзвонить - значить, осел ходить.

Той мудрій і каже господареві:

- Це ти не мудро вигадав! Бо як осел ухитрується, то стоятиме на місці, а лише хитатиме головою, дзвіночок дзвонитиме, а ти, нічого не бачивши, думатимеш, що осел ходить; отак він тебе дуритиме!

- Ні, добродію,- одповідав господар,- цього не може бути: де ж би в нас узявся такий мудрий осел, як ви?

(З чеської)

Двоє хлопців їздили з родичами в рідні краї, а потім хтіли один перед другим почванитися, що кожен бачив більше диво.

Один оповідав:

- У горах бачили ми такий потік, що в ньому було стільки ж риби, як і води!

Другий засміявся:

- Е, що то за диво? - каже.- От я бачив річку, то в ній води зовсім не було, а сама риба!

(Стародавня індійська баєчка)

Одного разу закладалася черепаха з зайцем, що вона швидше дійде до другого лісу, ніж він.

- Та що ти мені торочиш? - говорить їй на це заєць.- Щоб ти, отака чалапа, та щоб швидше дійшла, ніж я, зайчик-стрибайчик? Та цього й зроду не може бути!

- А ось побачиш, що буде! - каже черепаха.- Ось давай заложимось!

- Добре,- згоджується заєць.- Як я швидше від тебе добіжу, то ти мені мішок капусти принесеш, а як ти швидше за мене прийдеш, то я тобі дам, що тільки схочеш!

- Добре,- каже черепаха.- А як я швидше дійду, то мені торбина слави буде!

- Якої слави? - пита заєць.

- А там побачиш якої...

От тільки-тільки що стало розвиднятись, і рушили обоє в дорогу. Черепаха ж собі чалапає та й чалапає помалу, ніде не спиняючись. Заєць же був пострибав спершу жвавенько, а далі й сів, бо він зараннє встав, то через те йому спати хотілося; дума собі: «Приляжу я собі отут, під кущиком, та передрімаюся трохи, бо я ту дурну черепаху ще десять раз пережену!» Та й ліг собі в чагарничку. А на зорі так добре та смачно спиться!.. Як заснув же зайчик, та так міцно, що не чув, як і ранок пройшов, як сонечко вже й з полудня повернуло. Прокинувся зайчик, та поки очка протер, поки прочумався зовсім, то й ще який час минув. «Ну,- каже,- тепер треба бігти, та, певне, ту теліпаху десь іще на середині дороги перейму!» Коли біжить