Читати книгу - "Сатира, Олександр Олесь"

За твого дурного Гриця

Може буть мені в’язниця».

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав.

І нарешті вже добився,

Що редактор мій сказився.

Невелика я персона,

Тихо-мирно, без фасона

Став писати фейлетона

Про єпископа Гаттона,

Але мій редактор: «Стій!

Що ти пишеш, Боже мій!

Із-за вашого Гаттона

Я лишусь без пальмерстона». 6

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав

Ах, насилу я добився,

Що редактор мій сказився…

Взяв перо я знову в руки

І пишу статтю про луки,

Про німецькі різні туки

І про інші всякі штуки.

А мені редактор: «Стій!

Що ти пишеш, Боже мій!

Кинь: твої писання марні,

Єсть комісії аграрні,

Єсть красоти дивно гарні,-

Жни, мели, печи в пекарні»

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав.

Ах, насилу я добився,

Що редактор мій сказився

Згода: сповнений надії,

Став писати про повії

А мені редактор: «Стій!

Що ти робиш, Боже мій!

Дам тобі одну пораду:

Не скидайся ти на Раду».

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав.

І насилу я добився,

Що редактор мій сказився.

Став я хроніку писати,

А редактор: «Божа мати!

Та такого гайдамаку...»

І береться за ломаку!

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав,

І насилу я добився,

Що редактор мій сказився

Став писати оповістку,

А мені в горлянку - кістку!

Та по шиї, та із хати

З забороною писати.

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав,

І нарешті вже добився,

Що редактор мій сказився

Лукавий, хитрий був дідок,

Любив неправду й зраду…

Закликав німців в наш куток,

Звалив Центральну раду.

Земельку дав і одібрав,

(Хоч панству жиру збавив),

В мішок республіку сховав

І гетьмана наставив.

З Москви привіз нам москалів

І фахівців до біса!

«Союзи», «спілки» смачно з’їв

І дав нам Протофіса.

За щось студентів розстріляв

І вихваляв злочинців,

Устами Келлера сказав:

«Немає українців!»

А десь на селах, по лісах

Ховав у землю зброю,

І гнів розпалював в серцях,

І звав селян до бою.

Вчора ждали сенегальців,

А сьогодні ждем китайців…

Як це сталось - не скажу…

Ну й цензура, доложу!

За китайцями мадяри...

Але краще з уст - ні пари!

(Про мадярів говорить

Ще цензура не велить).

За мадярськими полками

(Sić!) 7 голодними вовками

Йдуть по цукор, по книші

Славнозвісні латиші.

А за дикою ордою

Троцький сам іде з косою.

(Щоб китайцям догодить,

Став копицю він копить).

А за Троцьким в фаетоні

В позолоченій короні

Їде «белый, русский царь,

Православный государь».

І везе всі мрії наші...

Від березової каші

До в’язниці, до петлі,

І до дулі, взагалі.

«За Русь! За батюшку-царя!» -

гукав він у столиці,

І разом з тим проводиря

Виводив із в’язниці.

Антантське військо посилав

(І силу незчислиму!)

І в боки кожного штовхав:

«Та бий же Неділиму!»

Щодня висаджував десант,

Щоб знищити Вкраїну...

А одночасно серед «банд»

Заводив дисципліну.

Фортецю з Києва зробив,

Озброїв школярами

І всі шляхи обгородив

Селянськими списами.

Лукавий, хитрий був дідок...

Усе життя всміхався.

Сьогодні теж всміхнувсь - і здох,

Але не попрощався.

Був рік Новий (це другий нині!),

Але ніхто з ним не вітав.

І революції-дитині

Редактор тільки шапку зняв.

Миліш тобі стара дорога...

О демократія моя!

Не віриш ти в самого Бога,

Але святкуєш Палія.

Горіла хата. Три брати

Скажено гризлись, як хорти.

Один есером здавна звавсь,

Есдеком другий величавсь,

А третій брат

Був хлібороб і демократ.

«Мені гасити! - всяк кричав.-

На це я маю більше прав,

За мною весь народ, земля,

Так чом стояти мушу я?»

«Куди?! Не лізь, бо задушу!

Я сам пожежу потушу!»

Горіла хата! Вже давно

Палало в ній усе майно.

Згоріли крокви, дах згорів,

Огонь вже стіни звіром їв.

А три брати

Кричали й гризлись, як хорти.

«Гасіть гуртом!» - вівця кричить.

Але в цю мить

Упали стіни. Дим сховав

Усіх, хто довго так кричав…

Вівця ж упала й помолилась,

Що не людиною вродилась.

1919

Край! Хоч вибились із сили,

А пожежу погасили,

Соломою притрусили,

Нафтою полили

І машину завели.

Правда, інші параграфи,

Трошки, може, більше графи,

Щоб анексії і штрафи

Уміститися могли

І нулі усі лягли.

Спіть спокійно, люде добрі,

Полохливі і хоробрі,

Не дивіться більш на обрій:

Ні хмариночки ніде,-

Грім замовк і не гуде.

Так! Прийшли вже всі до згоди,

Поділилися народи

На основі їх природи:

Кожній нації дав мир

Власну хату, власний дім.

Рай! Народи-братолюби

Більш не хочуть