Читати книгу - "Сатира, Олександр Олесь"

Кожний міцно стиснув зуби

І сховав у льох багнет,

Шаблю, кріс і кулемет.

Нащо ти звеш його китом,

Занадто кит велика штука,

Він простодушний тільки сом,

А ти лукава щука…

Однак пишу тобі листа,

Щоб ти не йшла до згуби.

...Він вирвав пір’я із хвоста

І вирве колись зуби.

Лежимо в Варшаві, сидимо в Парижі,

Коле нам в печінці, в животі нам ріже.

І за десять років бачим результати:

Далі все і далі від своєї хати.

Найнялись в Берліні, примостились в Празі,

Потворили центри (зера 8 в ліпшім разі).

І за десять років бачим результати:

Скоротити хочуть, а куди тікати?!

* * *

Не ліхтарик мудреця -

Я прожектор взяв сучасний:

Став шукати видавця

На землі оцій нещасній.

Всю Волинь я обшукав,

Львів, Перемишль, Станіслав,

Світлом Ужгород злякав

І Канади не прогавив.

Видавців... ніяк, ніде:

Мов корова їх злизала!

Покоління молоде

Бур’яном дурним росте

Без ідей, без ідеала.

* * *

Та й з дорослими біда:

Ті читати розучились,

Ті «нє вмєлі нікагда»,

Ті в професори пошились.

А я книжку написав,

Щоб була для всіх цікава,

І сюжет народний взяв

Із епохи Святослава.

Це корисно для малих,

Для професорів - тим паче…

Не один, гадав я, з них

Над сторінками заплаче.

Але справа не у тім,

Видавця негайно треба!

І з прожектором своїм

Знов я вдруге в кожний дім:

Може, впав, гадаю, з неба!

* * *

І нарешті - зирк! Сидить…

Видавець сидить, їй-богу!

І в одну, здається, мить

Опинивсь я біля його.

І, як справжній патріот,

Я почав свою промову

Про убогий наш народ,

Про письменство наше й мову.

І офіру я дойняв:

В видавця вже сльози бачу.

Видавець мій заридав...

Але мить - і він пропав.

Зирк: та це ж я сам і плачу.

* * *

В пастку сам себе впіймав:

Що ж, не буду крокодилом,-

Раз я плакати вже став,

Завершу я сльози ділом.

Все заставив, що було,

Все віддав, а здержав слово!

І од серця одлягло -

Книжка видана, готова!

Гнусь, несу книжки, аж зирк:

Йдуть студенти, вчені, ректор.

Бачать всі і нічичирк!

А в печінку все хтось: штирх!

«Та бери, дурний, прожектор!»

* * *

І уже я читачів

Став з прожектором шукати.

Всю я землю потрусив,

Хтів її вже проклинати.

Зневірявсь і брався знов,

Не минав читалень, клубів,

Всі «Просвіти» обійшов,

Побував у книголюбів.

І нарешті переміг...

В видавця свого на ліжку

Читача звалив я з ніг

І спокійно спати ліг,

Прочитавши... свою книжку.

27.06.1928

Знову сюрпризи у нас! Знову центри нові!

Скільки центрів самих розвелося!

Подивіться, на лисій моїй голові

Піднімається вгору волосся.

Ще Полтавець не впав, ще гримить Горбанюк,

Сагайдачний ще жінку міняє,

Як правдивий козак, на тютюн, на чубук,

А вже «слава» десь знову лунає.

Це зійшовся народ з усіх рідних країв

І соборну будує нарешті.

Та яку? Трудову! Без ніяких панів!

(Ту, що вже будував в Будапешті).

Підписали папір... Неподільна земля.

Повно ладу в соборній, порядку.

Ради скрізь, благодать! Споконвічний суддя

Прибиває законну печатку.

Слава Богу, що люде державні знайшлись!

Більш не будем в ганьбі та зневазі.

Ех! Спокійно тепер заживем, як колись,

І соборно загинемо... в Празі.

Всі тут! Весь цвіт злетівся до Москви,

Знайомий з ніг до голови.

Дивіться: ось Марко Вовчок, Франко,

Там Котляревський, з ним Куліш Панько,

А то - Наталка із Полтави,

Лебідонька з ходою пави!

Постійте. Хто цей пишний пан?

Це ж Коцюбинський-отаман!

Вся Січ з порогів Дніпрових!

Дивись, дивись! Сам Бульба серед них!

Вусатий, з люлькою страшною

Іде і крутить головою...

Ах Ліго Націй, Ліго Націй,

Колодязь правди і надій,

Об’єкт уваги і овацій

В наш час на сцені світовій.

З яким напруженням стріваєм

Ми кожний рух твій, кожний крок.

Які квітки щодня вплітаєм

Ми в твій нев’янучий вінок.

Які складаємо поеми,

Який ми курим фіміам.

Ти з меншостевої проблеми

Зробила іграшку па... нам.

Як легко й просто розрубала

Її заплутані вузли,

Як мудро трійцю обібрала,

Які могучі в ній орли.

Тепер спокійно можуть спати

Куріпки меншості в ярах

І ранок радістю стрівати

В м’яких орлячих пазурах.

Весна! Весна! І серце знову,

Як пташка, радісно співа,

І звуки, родячись весною,

Самі вбираються в слова.

І душу сповнюють надії,

І руки прагнуть боротьби...

І різні центри й осередки

Ростуть