Читати книгу - "Генріх VIII, Шекспір Вільям"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Генріх VIII" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Тепер я бачу,
Що заздрощі — це та дешева глина,
З якої вас ліпили. Як несито
Ви на мою накинулись опалу,
Мов на поживу! А які ж бо ви
Облесні та вигадливі в усьому,
Об що я міг спіткнутися! Ідіть
Своїм шляхом підступним, заздрі люди!
У вас на все є право християнське,
І, безперечно, знайдеться в свій час
Належна й нагорода. А печать,
Якої домагаєтесь, король,
Наш з вами повелитель, з рук у руки
Віддав мені, допоки жити маю,
А з нею — чин і титул. Ласку цю
Він узаконив вірчими листами.
Хто відбере її, ану?
Серрей Хто дав —•
Король.
Вулсі Авжеж, притому особисто.
Серрей Ти, Вулсі, зрадник, ще й пихатий.
Вулсі Брешеш,
Пихатий лорде: дві доби тому
Серрей волів би язика зварити,
Ніж бовкнути таке.
Серрей Твоя пиха,
Ти, сатано в сутані, всиротила
Цей край невтішний, бо звела зі світу
Мойого тестя, лорда Бекінгема.
Всіх кардиналів братії святої
Премудрі голови, з твоєю вкупі
І з тельбухами усіма твоїми
Не доросли вагою до його
Малої волосини! Щоб ти згинув
З інтригами твоїми! Відіслав
Мене аж ген в Ірландію, чимдалі
Від короля, від друзів — від усіх,
Хто б герцогу простив той гріх тяжкий,
Що ти йому, великий доброчинцю,
Сам приписав та сам і розгрішив
Із жалощів сокирою!
Вулсі Брехня!
Усе брехня, чого б цей лорд речистий
Не вигадав на мене! По закону
Одержав герцог те, що заслужив.
А що не мав я жодних упереджень
До Бекінгема •— свідками його ж
Достойні судді й недостойний вчинок.
Коли б мені та ваше велемовство,
Сказав би я, що чесності у вас
Не більше, аніж честі; що в усьому,
Де мова йде про відданість і вірність
Особі короля, мені не пара
Ані Серрей безтямний, ані всі,
Кому його дивацтва до вподоби.
Серрей Якби не ряса, попе, я, їй-богу,
Пустив би з тебе кров! Мілорди, як це
Ви терпите таку нахабну мову!
І то від кого?! Прощавай, шляхетство,
Коли отак абищо в багряниці
Тобою попихатиме! Вперед,
Преосвященний, і накрийте нас
Чепцем, як тих посмітюх!
Вулсі Та для тебе
Усяке благо гірш отрути.
Серрей Ні, ..•.
Не всяке — те лиш, завдяки якому
'' Усі багатства краю опинились
В одних руках,— у ваших, кардинале!
Те благо — перехоплені листи
До папи римського — супроти владці!
Ми ваші блага — раз ви почали.
Про те самі — прославимо навсібіч.
Ви, лорде Норфолку, сама шляхетність;
Ви вболіваєте за спільне благо,
За гідність нашу стоптану, за долю
Нащадків наших, що хто зна чи будуть
Дворянами при ньому,— тож складіть
Реєстр усіх його гріхів численних,
Добірку сторінок з його життя! —
Я сполошу вас дужче, кардинале,
Ніж дзвін на утреню, коли вас пестить
Ота чорнява краля!
В у леї Як глибоко
Я міг би зневажати цю людину,
Та милосердя не дає!
Норфолк Лиш кілька
Тих сторінок — в руках у короля,
Та й ті залиті брудом.
Вулсі Тим чистіша
І бездоганніша в очах постане
Моя невинність, хай-но лиш від мене
Почує правду.
Серрей Це вас не врятує.
Я пам'ятливий: декотрі гріхи
Ще не забулись; я вам нагадаю.
Так-от, якщо ви здатні червоніти
І визнати вину — то доведіть,
Що ви хоч трохи чесні.
Вулсі Воля ваша;
Я не боюсь найгірших звинувачень.
А червонію я за дворянина,
В котрого бачу явний брак манер.
Серрей Волію брак манер, ніж голови.
Цур, випад мій! По-перше, ви без згоди
Чи відома державця нарекли
Себе легатом папським, ущемивши
Права усіх єпископів.
Норфолк По-друге,
Листи у Рим і чужоземним владцям
Підписували "Ego et Rex metis" *,
Мовляв, король — слуга мені.
Сеффолк По-третє,
Ви, не спитавшись ради й короля,
Як їхали у Фландрію, послом
До імператора, посміли взяти
Печать державну.
Серрей Ваш довірчий лист
Грегоріо Кассадо послужив
Підставою для вкладення угоди
Між нами і Феррарою, до чого
Ніхто нам повноважень не давав —
Ні уряд, ні король.
Сеффолк Ви з шанолюбства
Звеліли на монетах королівських
Чепець свій найсвятіший карбувати.
Серрей А ті шалені статки (як добуті —
Це вже нехай сумління вам підкаже),
Що переслали ви у Рим, собі
Дорогу прокладаючи до слави,
На збитки королівству? Ще чимало
Отих гріхів, та всі такі мерзенні —
Шкода язик поганити.
Лорд-камергер Та й годі:
Лежачого не б'ють, і це по-людськи.
Гріхи його суду відомі, суд
Нехай його й карає. Серцю жаль
Дивитись, як великий чоловік
Змалів відразу.
Серрей Я його прощаю.
Сеффолк Оскільки всі ті дії, до яких
Ви, скориставшись владою легата,
Вдались у цій країні, підлягають
Закону praemunire **, то наступне,
Що наказав король,— укласти позов
На вас, щоб ваші землі, все майно,
Рухоме й нерухоме — все, до решти,
* "Я і мій король" (латин.).
** Див. пояснення у примітках.— Ред.
Конфіскувати й вилучити вас
З числа підданців; цим вже я займуся.
Норфолк Ну, все, ходімо. Ви ж мізкуйте поки,
Як жити краще. А слова зухвалі
Про те, кому ви віддасте печать,
Дійдуть до короля, і, ясна річ,
Він вам за них віддячить. Прощавай,
Маленький, добрий лорде кардинале!
Виходять усі, крім Вулсі.
Вулсі Прощайте й ви, і те добро маленьке,
Піп знав від вас. Прощай, прощай навіки,
Усе, що звалось величчю! Отак
Воно бува з людиною: сьогодні
Розгорне ніжні пелюстки надій,
Назавтра вже цвіте — та так же рясно,
Така-бо пишна з власної краси!
А післязавтра лиходій-мороз
Заскочить простодушну в ту хвилину,
Коли та свято впевнена, що велич
От-от достигне,— та й утне під корінь,
І сіромаха гине, от як я!
Я, наче той хлопчак на пухирі,
Гойдавсь на хвилях океану слави
Багато літ, покіль не ризикнув
На глибину пуститися: пиха,
Роздута піді мною понад міру,
Враз луснула, покинувши мене,
Безсилого, старого, на поталу
Шаленим водам, що мене поглинуть,
Мабуть, навіки. О мирськая славо,
Ненавиджу тебе! Так, мовби серце
Відкрилось наново. Стражденний той,
Хто милостями владарів живе!
Між усміхом — таким у них солодким,
А нам таким жаданим — і падінням
Зазнає більше болю і тривог,
Ніж може принести війна чи жінка.
Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер —
Без вороття.
Входить Кромвель і спиняється розгублено.
Кого я бачу! Кромвель!
Кромвель Сер, я не можу говорити... Сер!..
Вулсі Що, вразили тебе мої нещастя?
Дивуєшся, що велич — річ минуща?
Ти плачеш? Е, таки я справді впав.
Кромвель Як ваша світлість чується?
Вулсі Як? Добре,-
Щасливий, чоловіче, як ніколи.
Я став собі ясний і зрозумілий,
У серці чую спокій неземний,
Воістину величний; і сумління
Таке ясне і чисте! Це король
Зцілив мене, за що йому й спасибі:
Він милосердно зняв з оцих плечей,
З оцих опор струхлявілих тягар,
Що здатен потопити цілий флот
І зветься славою. О, це тягар,
Важкий тягар, мій Кромвелю, для того,
Хто помислами тягнеться до раю!
Кромвель Я, пане мій, одному рад: що ви
Так правильно усе те зрозуміли.
Вулсі Надіюся, що правильно. Здається —
Таку в собі я силу духу чую,-
Що витерпів би набагато більше
Й далеко гірші муки, ніж усе,
На що мої хирляві вороги
Здобутися спроможні. Що нового?
Кромвель Найгірша, найприкріша новина —
Гнів короля.
Вулсі Благослови його,
О господи!
Кромвель Ще інша: замість вас
За лорда-канцлера — сер Томас Мор.
Вулсі Це трохи несподівано. Проте
Мор — вчений чоловік. Хай довгі літа
Панує він у ласці королевій;
Хай судить справедливо і сумлінно,
А на кістках його, як прийде час
І він спочине в бозі, хай постане
Надгробок із рясних сирітських сліз,
За ним пролитих! Ще що скажеш?
Кромвель Кранмер
Приїхав, радо стрінутий і зразу
Архієпископом Кентерберійським
Поставлений.
Вулсі Оце-то новина!
Кромвель Останнє: леді Анна — та, з якою
Король давно повінчаний таємно,-
Сьогодні показалася на люди
Як королева, ідучи в каплицю.
Всі лиш про коронацію й говорять.
Вулсі Оце і був той камінь, що мене
Із ніг звалив! Ох, Кромвелю! Король
Перехитрив мене! Всю честь, всю славу
Украла в мене ця єдина жінка!
Ніколи вже те сонце не засяє,
І По вихід кардинала провіщало,
Що золотило натовпи дворян,
Жадібних усміху мого! Іди,
Втікай від мене, Кромвелю, бо хто я?
Жебрак пропащий, недостойний бути
Тобі за пана. Йди до короля —
Оцьому сонцю, господи, повік
Не дай загаснути! Він чув про тебе,
Про відданість твою. Маленький слід,
ПІ о я в душі його лишив,— а знаю,
Яка вона шляхетна,— обізветься;
Він не дозволить, щоб твої надії
Також пішли намарне, і відзначить
Твої заслуги. Не обходь його,
Мій Кромвелю: мерщій лови нагоду —
Дістанеш запоруку на майбутнє.
Кромвель Як? Маю вас покинути? Зректись
Такого пана доброго, простого,
Такого благородного? Усі,
Хто має в грудях серце не камінне,
Посвідчать вам, з яким жалем великим
Відходить Кромвель, ваш слуга. Я буду
Служити королю, та в молитвах
Навік-віків лишуся біля вас.
Вулсі Я, попри всі нещастя, не збирався
Бодай сльозу пролить, одначе ти
Мене своєю щирістю примусив
У жінку перевтілитись. Гаразд,
' Утрімо сльози, Кромвелю, послухай:
Коли мене забудуть, що настане,
Як спатиму під мармуром холодним,
Відкіль, мабуть, вже більше не подам
Про себе вістки,— то скажи: це я
Навчив тебе; той самий, скажеш, Вулсі,
Що мандрував колись шляхами слави,
Що зміряв всі мілизни і глибини
У морі величі й пішов на дно,
Вказав тобі дорогу до вершини —
Безпечну путь, з якої збочив сам.
Одного не забудь: як я упав
І що мене згубило. Заклинаю —
Відкинь гординю! Це чуття гріховне
Звергало ангелів,— то як людина,
Творіння бога, може сподіватись,
Що нею світ поборе? Не до себе —
До ворогів плекай любов у серці:
Злом не звоюєш більше, ніж добром.
Неси в правиці злагоду і мир —
Тим погамуєш заздрі язики.
Не бійся бути праведником; будь
Всіма своїми помислами вірний
Вітчизні, богу, істині — тоді,
Якщо й загинеш, Кромвелю, то з честю,
Як мученик святий! Для короля
Слугою будь і... Прошу, дай-но руку;
Ходім, опишеш все моє майно:
Усе, до пенні, королю належить.
Єдине, що не гріх назвать моїм,-
Це ряса й віра — тільки і мого!
Ах, Кромвелю, мій Кромвелю! Коли б
Служив я богу хоч наполовину
Так ревно, як служив я королю,
Він би мене, в моїх літах, не кинув,
Нагого й безборонного, на глум
Всім ворогам!
Кромвель Добродію, терпіть.
Вулсі Та я терплю. Старі надії всі
Лишаю тут. Нові — на небесі.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Вулиця у Вестмінстері.
Назустріч один одному входять двоє дворян.
1-й дворянин Це знову ви! Рад бачить.
2-й дворянин Рад і я.
1-й дворянин Прийшли поглянути, як леді Анна
Ітиме з коронації?
2-й дворянин Звичайно.
Ми і востаннє зустрічались тут —
Як герцог Бекінгем вертався з суду.
1-й дворянин А й правда; тільки час той нам усім
Приніс печаль, цей — радість обіцяє.
2-й дворянин І добре, бо, святкуючи цей день,
Народ, я певен, виказав уповні
Свої вірнопідданчі почуття
(На що він, треба визнати по правді,
Готовий завжди) — стільки-бо довкола
Видовищ, маскарадів та процесій!
1-й дворянин Величніших, скажу я вам, і краще
Влаштованих не бачив я.
2-й дворянин Чи можна
Мені спитати, що то за папір
У вас в руках?
1-й дворянин Це список тих, кому
Припало право нині взяти участь
У коронації.
Що заздрощі — це та дешева глина,
З якої вас ліпили. Як несито
Ви на мою накинулись опалу,
Мов на поживу! А які ж бо ви
Облесні та вигадливі в усьому,
Об що я міг спіткнутися! Ідіть
Своїм шляхом підступним, заздрі люди!
У вас на все є право християнське,
І, безперечно, знайдеться в свій час
Належна й нагорода. А печать,
Якої домагаєтесь, король,
Наш з вами повелитель, з рук у руки
Віддав мені, допоки жити маю,
А з нею — чин і титул. Ласку цю
Він узаконив вірчими листами.
Хто відбере її, ану?
Серрей Хто дав —•
Король.
Вулсі Авжеж, притому особисто.
Серрей Ти, Вулсі, зрадник, ще й пихатий.
Вулсі Брешеш,
Пихатий лорде: дві доби тому
Серрей волів би язика зварити,
Ніж бовкнути таке.
Серрей Твоя пиха,
Ти, сатано в сутані, всиротила
Цей край невтішний, бо звела зі світу
Мойого тестя, лорда Бекінгема.
Всіх кардиналів братії святої
Премудрі голови, з твоєю вкупі
І з тельбухами усіма твоїми
Не доросли вагою до його
Малої волосини! Щоб ти згинув
З інтригами твоїми! Відіслав
Мене аж ген в Ірландію, чимдалі
Від короля, від друзів — від усіх,
Хто б герцогу простив той гріх тяжкий,
Що ти йому, великий доброчинцю,
Сам приписав та сам і розгрішив
Із жалощів сокирою!
Вулсі Брехня!
Усе брехня, чого б цей лорд речистий
Не вигадав на мене! По закону
Одержав герцог те, що заслужив.
А що не мав я жодних упереджень
До Бекінгема •— свідками його ж
Достойні судді й недостойний вчинок.
Коли б мені та ваше велемовство,
Сказав би я, що чесності у вас
Не більше, аніж честі; що в усьому,
Де мова йде про відданість і вірність
Особі короля, мені не пара
Ані Серрей безтямний, ані всі,
Кому його дивацтва до вподоби.
Серрей Якби не ряса, попе, я, їй-богу,
Пустив би з тебе кров! Мілорди, як це
Ви терпите таку нахабну мову!
І то від кого?! Прощавай, шляхетство,
Коли отак абищо в багряниці
Тобою попихатиме! Вперед,
Преосвященний, і накрийте нас
Чепцем, як тих посмітюх!
Вулсі Та для тебе
Усяке благо гірш отрути.
Серрей Ні, ..•.
Не всяке — те лиш, завдяки якому
'' Усі багатства краю опинились
В одних руках,— у ваших, кардинале!
Те благо — перехоплені листи
До папи римського — супроти владці!
Ми ваші блага — раз ви почали.
Про те самі — прославимо навсібіч.
Ви, лорде Норфолку, сама шляхетність;
Ви вболіваєте за спільне благо,
За гідність нашу стоптану, за долю
Нащадків наших, що хто зна чи будуть
Дворянами при ньому,— тож складіть
Реєстр усіх його гріхів численних,
Добірку сторінок з його життя! —
Я сполошу вас дужче, кардинале,
Ніж дзвін на утреню, коли вас пестить
Ота чорнява краля!
В у леї Як глибоко
Я міг би зневажати цю людину,
Та милосердя не дає!
Норфолк Лиш кілька
Тих сторінок — в руках у короля,
Та й ті залиті брудом.
Вулсі Тим чистіша
І бездоганніша в очах постане
Моя невинність, хай-но лиш від мене
Почує правду.
Серрей Це вас не врятує.
Я пам'ятливий: декотрі гріхи
Ще не забулись; я вам нагадаю.
Так-от, якщо ви здатні червоніти
І визнати вину — то доведіть,
Що ви хоч трохи чесні.
Вулсі Воля ваша;
Я не боюсь найгірших звинувачень.
А червонію я за дворянина,
В котрого бачу явний брак манер.
Серрей Волію брак манер, ніж голови.
Цур, випад мій! По-перше, ви без згоди
Чи відома державця нарекли
Себе легатом папським, ущемивши
Права усіх єпископів.
Норфолк По-друге,
Листи у Рим і чужоземним владцям
Підписували "Ego et Rex metis" *,
Мовляв, король — слуга мені.
Сеффолк По-третє,
Ви, не спитавшись ради й короля,
Як їхали у Фландрію, послом
До імператора, посміли взяти
Печать державну.
Серрей Ваш довірчий лист
Грегоріо Кассадо послужив
Підставою для вкладення угоди
Між нами і Феррарою, до чого
Ніхто нам повноважень не давав —
Ні уряд, ні король.
Сеффолк Ви з шанолюбства
Звеліли на монетах королівських
Чепець свій найсвятіший карбувати.
Серрей А ті шалені статки (як добуті —
Це вже нехай сумління вам підкаже),
Що переслали ви у Рим, собі
Дорогу прокладаючи до слави,
На збитки королівству? Ще чимало
Отих гріхів, та всі такі мерзенні —
Шкода язик поганити.
Лорд-камергер Та й годі:
Лежачого не б'ють, і це по-людськи.
Гріхи його суду відомі, суд
Нехай його й карає. Серцю жаль
Дивитись, як великий чоловік
Змалів відразу.
Серрей Я його прощаю.
Сеффолк Оскільки всі ті дії, до яких
Ви, скориставшись владою легата,
Вдались у цій країні, підлягають
Закону praemunire **, то наступне,
Що наказав король,— укласти позов
На вас, щоб ваші землі, все майно,
Рухоме й нерухоме — все, до решти,
* "Я і мій король" (латин.).
** Див. пояснення у примітках.— Ред.
Конфіскувати й вилучити вас
З числа підданців; цим вже я займуся.
Норфолк Ну, все, ходімо. Ви ж мізкуйте поки,
Як жити краще. А слова зухвалі
Про те, кому ви віддасте печать,
Дійдуть до короля, і, ясна річ,
Він вам за них віддячить. Прощавай,
Маленький, добрий лорде кардинале!
Виходять усі, крім Вулсі.
Вулсі Прощайте й ви, і те добро маленьке,
Піп знав від вас. Прощай, прощай навіки,
Усе, що звалось величчю! Отак
Воно бува з людиною: сьогодні
Розгорне ніжні пелюстки надій,
Назавтра вже цвіте — та так же рясно,
Така-бо пишна з власної краси!
А післязавтра лиходій-мороз
Заскочить простодушну в ту хвилину,
Коли та свято впевнена, що велич
От-от достигне,— та й утне під корінь,
І сіромаха гине, от як я!
Я, наче той хлопчак на пухирі,
Гойдавсь на хвилях океану слави
Багато літ, покіль не ризикнув
На глибину пуститися: пиха,
Роздута піді мною понад міру,
Враз луснула, покинувши мене,
Безсилого, старого, на поталу
Шаленим водам, що мене поглинуть,
Мабуть, навіки. О мирськая славо,
Ненавиджу тебе! Так, мовби серце
Відкрилось наново. Стражденний той,
Хто милостями владарів живе!
Між усміхом — таким у них солодким,
А нам таким жаданим — і падінням
Зазнає більше болю і тривог,
Ніж може принести війна чи жінка.
Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер —
Без вороття.
Входить Кромвель і спиняється розгублено.
Кого я бачу! Кромвель!
Кромвель Сер, я не можу говорити... Сер!..
Вулсі Що, вразили тебе мої нещастя?
Дивуєшся, що велич — річ минуща?
Ти плачеш? Е, таки я справді впав.
Кромвель Як ваша світлість чується?
Вулсі Як? Добре,-
Щасливий, чоловіче, як ніколи.
Я став собі ясний і зрозумілий,
У серці чую спокій неземний,
Воістину величний; і сумління
Таке ясне і чисте! Це король
Зцілив мене, за що йому й спасибі:
Він милосердно зняв з оцих плечей,
З оцих опор струхлявілих тягар,
Що здатен потопити цілий флот
І зветься славою. О, це тягар,
Важкий тягар, мій Кромвелю, для того,
Хто помислами тягнеться до раю!
Кромвель Я, пане мій, одному рад: що ви
Так правильно усе те зрозуміли.
Вулсі Надіюся, що правильно. Здається —
Таку в собі я силу духу чую,-
Що витерпів би набагато більше
Й далеко гірші муки, ніж усе,
На що мої хирляві вороги
Здобутися спроможні. Що нового?
Кромвель Найгірша, найприкріша новина —
Гнів короля.
Вулсі Благослови його,
О господи!
Кромвель Ще інша: замість вас
За лорда-канцлера — сер Томас Мор.
Вулсі Це трохи несподівано. Проте
Мор — вчений чоловік. Хай довгі літа
Панує він у ласці королевій;
Хай судить справедливо і сумлінно,
А на кістках його, як прийде час
І він спочине в бозі, хай постане
Надгробок із рясних сирітських сліз,
За ним пролитих! Ще що скажеш?
Кромвель Кранмер
Приїхав, радо стрінутий і зразу
Архієпископом Кентерберійським
Поставлений.
Вулсі Оце-то новина!
Кромвель Останнє: леді Анна — та, з якою
Король давно повінчаний таємно,-
Сьогодні показалася на люди
Як королева, ідучи в каплицю.
Всі лиш про коронацію й говорять.
Вулсі Оце і був той камінь, що мене
Із ніг звалив! Ох, Кромвелю! Король
Перехитрив мене! Всю честь, всю славу
Украла в мене ця єдина жінка!
Ніколи вже те сонце не засяє,
І По вихід кардинала провіщало,
Що золотило натовпи дворян,
Жадібних усміху мого! Іди,
Втікай від мене, Кромвелю, бо хто я?
Жебрак пропащий, недостойний бути
Тобі за пана. Йди до короля —
Оцьому сонцю, господи, повік
Не дай загаснути! Він чув про тебе,
Про відданість твою. Маленький слід,
ПІ о я в душі його лишив,— а знаю,
Яка вона шляхетна,— обізветься;
Він не дозволить, щоб твої надії
Також пішли намарне, і відзначить
Твої заслуги. Не обходь його,
Мій Кромвелю: мерщій лови нагоду —
Дістанеш запоруку на майбутнє.
Кромвель Як? Маю вас покинути? Зректись
Такого пана доброго, простого,
Такого благородного? Усі,
Хто має в грудях серце не камінне,
Посвідчать вам, з яким жалем великим
Відходить Кромвель, ваш слуга. Я буду
Служити королю, та в молитвах
Навік-віків лишуся біля вас.
Вулсі Я, попри всі нещастя, не збирався
Бодай сльозу пролить, одначе ти
Мене своєю щирістю примусив
У жінку перевтілитись. Гаразд,
' Утрімо сльози, Кромвелю, послухай:
Коли мене забудуть, що настане,
Як спатиму під мармуром холодним,
Відкіль, мабуть, вже більше не подам
Про себе вістки,— то скажи: це я
Навчив тебе; той самий, скажеш, Вулсі,
Що мандрував колись шляхами слави,
Що зміряв всі мілизни і глибини
У морі величі й пішов на дно,
Вказав тобі дорогу до вершини —
Безпечну путь, з якої збочив сам.
Одного не забудь: як я упав
І що мене згубило. Заклинаю —
Відкинь гординю! Це чуття гріховне
Звергало ангелів,— то як людина,
Творіння бога, може сподіватись,
Що нею світ поборе? Не до себе —
До ворогів плекай любов у серці:
Злом не звоюєш більше, ніж добром.
Неси в правиці злагоду і мир —
Тим погамуєш заздрі язики.
Не бійся бути праведником; будь
Всіма своїми помислами вірний
Вітчизні, богу, істині — тоді,
Якщо й загинеш, Кромвелю, то з честю,
Як мученик святий! Для короля
Слугою будь і... Прошу, дай-но руку;
Ходім, опишеш все моє майно:
Усе, до пенні, королю належить.
Єдине, що не гріх назвать моїм,-
Це ряса й віра — тільки і мого!
Ах, Кромвелю, мій Кромвелю! Коли б
Служив я богу хоч наполовину
Так ревно, як служив я королю,
Він би мене, в моїх літах, не кинув,
Нагого й безборонного, на глум
Всім ворогам!
Кромвель Добродію, терпіть.
Вулсі Та я терплю. Старі надії всі
Лишаю тут. Нові — на небесі.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Вулиця у Вестмінстері.
Назустріч один одному входять двоє дворян.
1-й дворянин Це знову ви! Рад бачить.
2-й дворянин Рад і я.
1-й дворянин Прийшли поглянути, як леді Анна
Ітиме з коронації?
2-й дворянин Звичайно.
Ми і востаннє зустрічались тут —
Як герцог Бекінгем вертався з суду.
1-й дворянин А й правда; тільки час той нам усім
Приніс печаль, цей — радість обіцяє.
2-й дворянин І добре, бо, святкуючи цей день,
Народ, я певен, виказав уповні
Свої вірнопідданчі почуття
(На що він, треба визнати по правді,
Готовий завжди) — стільки-бо довкола
Видовищ, маскарадів та процесій!
1-й дворянин Величніших, скажу я вам, і краще
Влаштованих не бачив я.
2-й дворянин Чи можна
Мені спитати, що то за папір
У вас в руках?
1-й дворянин Це список тих, кому
Припало право нині взяти участь
У коронації.
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Генріх VIII, Шекспір Вільям», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Генріх VIII, Шекспір Вільям» жанру - 💙 Зарубіжна література:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Генріх VIII, Шекспір Вільям"