Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— Абсолютно вірно. Але всі вони молодші за Дафну, у мене є ще час для відпочинку.

Саймон іронічно посміхнувся:

— Що ж, набирайся сил.

Чесно кажучи, він трохи заздрив приятелю, оточеному великою сім'єю, який не боївся самотності і навіть не знає, що це таке. У Саймона не було зараз наміру створити власну сім'ю, проте він не міг заперечувати, що, якби вона з'явилася, його життя наповнилося б іншим змістом, стало б, напевно, більш змістовним, навіть привабливим.

З певної задуми його вивів питання Ентоні, що вже піднявся з-за столу:

— То як? Прийдеш до нашої вечері? Він не буде званим, лише дев'ять наших. Ти — десятий.

У Саймона було безліч справ у ці дні, пов'язаних із вступом у права спадщини, управлінням маєтками, і він з деяким здивуванням почув свою відповідь:

- Із задоволенням.

— Дуже радий, Саймоне. Але спочатку ми ще побачимось у леді Данбері, чи не так? Ти ж збирався?

Саймон здригнувся.

— Ти мене так залякав, що коли я й прийду, то намагатимуся втекти через якісь півгодини.

— Думаєш, тобі це вдасться?

Рішучий вигляд Саймона краще за всякі слова говорив, що він саме так і вважає.

Розділ 2

Новий герцог Гастінгс виявився доволі зайнятою особистістю. Почати хоч з того, що він все життя перебував в поганих відносинах зі своїм батьком — з причини, про яку навіть Ваша авторка не в силах здогадатися.

«Світська хроніка леді Віслдаун», 26 квітня 1813 року.

На цьому тижні відбудеться званий вечір у леді Данбері, і Дафна, переховуючись в одному із дальніх кутів танцювальної зали, відчувала би себе цілком затишно, якби Ентоні вдень не довів її до відома, що такий собі Найджел Бербрук знову наполегливо просить її руки. Йому було знову відмовлено, але у Дафни залишилось таке відчуття, що на цьому справа ще не закінчилася: претендент, очевидно, виявився впертим і легко з поразкою не примириться.

Вона побачила, як він іде по залі, повертаючи голову в всі сторони, і постаралась ще надійніше заховатися за спини тих, хто був поруч. Вона зовсім не знала, як з ним говорити і про що — з цією доволі милою, але недалекою і нав’язливою людиною, і надавала перевагу сховатися якщо не в кущах, то в тіні великих портьєр.

Але і це виявилось недостатньо надійним, і вона вже зібралась з позором відступити у дамську кімнату, коли почула знайомий голос:

- Ей, сестро, чого це ти ховаєшся?

- Ентоні! Не очікувала, що ти прийдеш.

- Це все мати, — сказав брат. — Невже ми можемо їй відмовити?

- Не можемо, — погодилась Дафна, знаючи це із особистого досвіду.

- І подумай тільки, — продовжив Ентоні, - вона вручила мені список підходящих наречених. Для мене, звісно. Уявляєш?… але ми все одно її любимо і поважаємо, правда?

- Звичайно, Ентоні. Мені вона теж вручила список наречених.

- Нею опанувало особливе переживання з тієї пори, як ти досягла віку, що підходить до шлюбу., Дафна. Якась матримоніальна лихоманка.

- Хочеш звалити все на мене? Але ти цілих вісім років старший. Тобі давно пора!

- Ти мусиш зрозуміти, — наставницько сказав Ентоні, - старі діви набагато старші, ніж старі холостяки. Тому весь свій запал мати віддає саме на тебе.

- Вона пригрозила, що буде натравляти наречених по-одному кожного тижня. Згідно списку. А в ньому — ой, скільки!

- В моєму теж немало, — похвалився Ентоні. — Я приніс його із собою.

- Навіщо? Аж раптом хтось побачить.

- Хочу подразнити матінку. Витягну при всіх і розглядатиму в монокль.

- Ти не маєш монокля.

- Я днями купив.

- Не смій цього робити! — крикнула Дафна, бо Ентоні справді вийняв із кишені жилету якийсь складений листок. Щоправда, монокля не дістав. — Мама тебе вб'є! А заразом дістанеться і мені.

- Що ж, сестрице, ти заслужила: така розбірлива.

Дафна штовхнула його в бік, видавши при цьому щось подібне до переможного кличу, чим привернула увагу кількох людей, що знаходилися поблизу.

- У тебе не жіноча ручка, — сказав брат, потираючи забите місце.

- І добрий досвід, — додала Дафна. — Все-таки чотири брати і час від часу кожен наривається на скандал… Дай подивитися твій список.

- Після того, як ти ледь не знівечила мене? Нізащо! А втім так і бути.

Вона розгорнула листок, наповнений акуратним почерком матері. Там було з десяток жіночих імен.

- Що ж, на це я приблизно й чекала.

- Дуже жахливо чи не дуже? — спитав брат.

- Так, вибір не дуже який.

- Невже нема на кому зупинити погляд? О, я нещасний!

Дафна серйозно подивилася на нього.

- А сам ти збираєшся одружитися цього року?

- Замість відповіді Ентоні підморгнув сестрі, що вона розцінила як визнання того, що він сам цього не знає.

- Що за таємні переговори ви ведете? — почули вони знайомий обом голос.

- Бенедикт! — Вигукнула Дафна. — Мама і тебе відправила на це катування?

Другий за віком і за буквою алфавіту брат, посміхаючись, з'явився перед ними.

- На жаль, так. Викрутитися не вдалося. І не менше трьох разів нагадала мені, чуєш, Ентоні, щоб я скоріше зайнявся відтворенням наступного віконта, якщо ти будеш ставитися до цього абияк.

Старший брат відповів здавленим стогом.

- Від кого ви ховаєтесь? — продовжував Бенедикт. — Від мами? Боїтеся, вона поведе вас прямо за руки до ваших наречених?

- Дивись як би тебе не повели, — сказав Ентоні. — Ти теж у неї на замітці.

- Щодо мене, то я ховаюся від Найджела, — зізналася Дафна.

- Від цього мавпоподібного? — перепитав Бенедикт.

- Я б не висловлювалася про нього так, — невдоволено сказала Дафна. — Але, звісно, він не з глибоких мислителів. Просто за останній рік я з ним багато про що поговорила, і більше