Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

— Боюся, ваша світлосте, мені не буде де розмістити трьох постояльців, — з посмішкою відповіла Тона, — але ви можете зупинитися в гостьовому будинку будь-кого з наших старійшин, а його високородіє я покладу нагорі, в кімнаті Івейни.

— Тату, матінко, ви, напевно, жартуєте, — голос принца дзвенів від обурення, — девін Аласар казав, що мені не можна ходити. Хіба ви не бачите, який я слабкий? І ви хочете залишити мене в цьому жахливому будинку? Тут такі вузькі ліжка, і вони напевно дуже тверді! Тут немає ні слуг, ні мого камердинера. Хто допоможе мені одягнутися? — він навіть ногою притопнув.

— Я допоможу тобі, Ейнаре, якщо хочеш, — почувся тихий голосок, до принца підійшла Івейна і хоробро простягнула йому долоньку. Вона ледь діставала йому верхівкою голови до талії, і принц невдоволено зморщив ніс.

— Чому ти не кажеш мені «ваше високородіє»? — зарозуміло обірвав він дівчинку. — Я ж твій майбутній король!

Тона швидко підійшла до доньки, щоб посварити за нешанобливе відношення до королівського сина, але король зупинив її та продовжував спостерігати за дітьми. Йому вочевидь не подобалося те, що він бачив, королева приклала долоні до палаючих щок і виразно глянула на чоловіка.

— Король не повинен бути таким невихованим, як ти, Ейнаре, — вперто підібгала губенята Івейна, — подивися на його світлість, він не кричить і не тупає ногами, а йому доведеться щодня літати з Леарни до тебе. Ану-ж бо, помахай так крилами через пів-Герони туди-сюди, хто хочеш би розприндився. А він ні, слухається твою матінку.

Сагідар відвернувся і затулився долонею. Він намагався впоратися з собою, але нічого не виходило, у нього навіть сльози виступили, і він тер очі великим і вказівним пальцями, продовжуючи трястися від сміху. Королева, розкривши очі, з подивом розглядала дівчинку.

— Я теж слухаюся свою матінку, коли хворію, і тому швидко одужую, — як ні в чому не бувало продовжувала тріскотіти Івейна, а Ейнар слухав її, немов зачарований, — ходімо, я покажу тобі кімнату, а якщо не будеш вередувати, мої орлани дозволять тобі їх погладити.

— Так це твої орлани? — здивовано викотив очі принц. — Не сенори Тони?

— Мої. Ти йдеш?

Наслідний принц з готовністю вклав свою руку в маленьку долоньку Івейни, і вона потягнула його до сходів, які вели в мансарду, де була кімната дівчинки.

— Схоже, мені слід гнати в шию ще й вихователів, — пробурмотів король і повернувся до травниці, — пробачте йому, сенора…

— Тихіше, ваша світлість, — перебила його Тона і прислухалася. Потім посміхнулась і вказала в бік сходів. — Гадаю, його високість тепер не стане нарікати на тверде ліжко.

Король з королевою знову переглянулися і, не змовляючись, попрямували до сходів. Яке ж було їх здивування, коли піднявшись в мансарду, вони побачили принца, який реготав і розкинув руки в хмарі найлегшого білосніжного пуху, що вкривав ліжко щільною ковдрою. Івейна з задоволеним обличчям спостерігала за майбутнім королем, а через відчинене вікно було видно орланів, що кружляли над будинком.

Того ж вечора, вкладаючись спати в будинку одного з старійшин, очманілих від рішення короля оселитися в їхньому селищі на цілий місяць, король сказав дружині:

— Яка кумедна дівчинка, ця маленька Івейна Верон, правда, радість моя? Шкода, що вона така негарна, ми могли б взяти її твоєю фрейліною, коли вона підросте.

— Вона схожа на свого батька, Сагідаре, з чого ж їй бути гарною? — Еллірія розчісувала своє прекрасне волосся, і король перехопив у неї гребінь, йому самому подобалось розчесувати шовкове волосся своєї Елі. — Зате вона така мила. Між іншим, мій татусь теж не красень, і тобі дуже пощастило, що я обличчям схожа на матінку.

— Якби Івейна була схожа на сенору Тону, вона була б навіть гарненькою. Втім, у наших дітей таких проблем не буде, авжеш, щастя моє? — король відклав гребінь і потягнувся до дружини.

— Ти зарозумілий хвалько, кохання моє, — розсміялася Еллірія, відповідаючи на поцілунок, — наш син весь в тебе.

— Ці нероби вихователі зовсім зіпсували хлопчиська, — невдоволено пробурмотів Сагідар, але через хвилину йому було вже не до графа Домбара.

***

Ейнар відкрив очі і відразу не зрозумів, де він, але побачивши орлана, що сидів на підвіконні біля розкритого вікна, згадав і стрімголов скотився з ліжка.

— Арчі! Доброго ранку, Арчі! — підбіг він до вікна. Орлан милостиво дозволив себе погладити, а потім метнувся вгору, широко розводячи потужні крила. І звідки у Ейнара таке відчуття, ніби Арчі охороняв його сон?

Хлопчик спустився сходами, на столі стояв глечик, накритий чистою серветкою, а в широкому блюді височіла гора спечених млинчиків. Ейнар облизнувся, сенора Тона пекла такі млинці, які і не снилися метру Фратуру, королівському кухареві. Але спочатку слід було вимити руки і вмитися. І знайти Івейну, вона напевно не снідала, чекала, поки він прокинеться.

Ейнар вискочив на поріг і почав кликати:

— Ів! І-і-ів! Де ти?

Хвилини через три з бічної хвіртки з’явилася маленька фігурка в довгій полотняній сукні.

— Ви прокинулися, ваше високородіє? — чинно сказала дівчинка. Вони подивилися один на одного і зайшлися від сміху.