Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Як ви думаєте, за який час почне шукати свіжу книжку автора новонароджений фанат, який щойно запійно прочитав «Керрі»?

М’яка палітурка першого роману з’явилася на початку 1975 р., а вже влітку в книгарнях була історія Салему. Друга книжка пішла накладом 20 000 примірників у твердій палітурці, а NAL знову заплатила свої магічні 400 000 $ авансу і наступного 1976 р. продала два мільйони пейпербеків. Якраз тоді в кінотеатрах з’явився касовий фільм «Керрі», знятий Браяном де Пальмою, який завдяки цій стрічці став відомим. Словом, колеса страшної експлуататорської капіталістичної машини закрутилися.

Але і працює Кінґ як справжній протестант. Крім цвяха з відмовами, всі кінґомани та кінґоголіки точно знають ще й репліку про темп Стівенового письма: якщо хочете стати письменником, встигайте 1000 слів на день (приблизно чотири сторінки); якщо хочете стати хорошим письменником, дайте 2000; а якщо хочете бути Сті-веном Кінґом, то пишіть щодня по 4000 слів (16 сторінок — май совість, Стівене!). Насправді інакше нічого б і не вийшло: від 1974 р. і до 1999 р., коли трапилася та прикра пригода з фургоном, щороку, щомісяця Кінґ водночас постійно працює над двома-трьома романами, паралельно примудряється писати оповідання, править сценарії фільмів за своїми книжками (а екранізують майже все), бере участь у читаннях, рекламних турах, ток-шоу на радіо та телебаченні, роздає інтерв’ю, не ігноруючи навіть студентські журнали, а у вільний час — тусується на конвентах фантастів і горор-мейкерів. Саме там на початку 80-х Стівен знайомиться із Джорджем Мартіном. Вони говорять не лише про літературу: Джордж стає постійним партнером Стівена у грі в покер. Пізніше автор «Пісні криги та полум’я» назве Кінґа одним зі своїх вчителів.

Зв’язаний контрактом із Doubleday, благословенним видавництвом, яке відкрило нам Кінґа, а потім добряче його використало (ви ж зафіксували, що за перші дві книжки воно на голому місці підняло 400 000 зелених?), Кінґ приносить йому ще три своїх ранніх романи, від яких видавці раніше відмовилися, — тексти відхиляють знову. Починає вимальовуватися щось на кшталт творчої кризи — writer’s block — кошмар усіх продуктивних письменників. Тоді Кінґ із сім’єю вирушає на пошуки натхнення — далеко, аж у Колорадо, в інший куток Америки. Стів і дійсно проводить кілька місяців у глушині, в гірському готелі. Усамітнення було не марним: там народилося «Сяйво». Ба більше — там почалося і «Протистояння».

На секунду подумаймо, яке це фантастичне вміння — робити зі своєї біографії текст. Чи, можливо, рятувати себе текстом, не даючи чорним міткам власного життя злитися у суцільну темну смугу. Кого ми маємо в «Сяйві» в одній із провідних ролей? Джека Торренса, колишнього викладача англійської, який приїхав у Колорадо, у віддалений готель долати творчу кризу. Ага, а ще він п’є — точно як Кінґ, що мав непрості та дедалі інтенсивніші стосунки з алкоголем із 16 років. Стів пише про себе, тому виходить так до деталей реалістично. Просто найжахливіші речі, багато з яких таки могли б трапитися, відбуваються не з автором, а з Джеком і сім’єю Тор-ренсів. «Сяйво» — геніальний текст, і ми до нього тут ще не раз повернемось.

З відкритими обіймами зустрічають у Doubleday дорогого письменника, який привіз новий роман, що обіцяє знову стати бестселером. Насправді Кінґ привіз іще більше — він хоче віддати видавництву всі три книжки й покінчити з незручним договором. Надія є. 1976-го (на одному з конвентів — ось вона, користь нетворкінґу) Стів знайомиться зі своїм майбутнім багаторічним агентом — Кір-бі Макколі. По тому зразу видно, що він стовідсотковий і відданий фанат не лише самого Кінґа, а й усього горору та фантастики загалом. Стівен вирішує випробувати Макколі. На пропозицію Кірбі бути його літагентом письменник відповідає насторожено, щось на кшталт «а куди ти мене, дядю, просунеш?» (Макколі був старшим на шість років і вже, на жаль, помер у 2014 р.). Проте тоді 35-річний агент взявся до справи бадьоро і… зробив. Оповідання Кінґа взяли до друку (удар ґонґа!) Penthouse і Cosmopolitan. Макколі також знайшов наступне видавництво — і не якесь барахло, а Viking Press, яке доти уже пів століття було на ринку й устигло надрукувати головні тексти Джона Стейнбека, Джека Керуака, Сола Беллоу, Томаса Пінчона та ін. Запам’ятайте це ім’я: Кірбі Макколі — я більше про нього не згадуватиму, але він підтримуватиме успіх Кінґа всі наступні 12 років. Ну і ще декого розкрутить: Роджера Желязни, наприклад, і також отого Стівенового партнера в покері — Джорджа Мартіна.

За три фінальні книжки, що мають з’явитися у Doubleday, Кінґ отримує сумарно 77 500 $; це без урахування гонорарів за м’яку палітурку, а також (new!) із продажу прав на екранізації (це від 500 000 $ і вище). Наступного 1977 р. з’являється «Сяйво», а упродовж 1978-го виходять друком збірка оповідань «Нічна зміна» та роман «Протистояння».

З останнім трапляється прикрість: видавництво вирішує скоротити його на третину — отак і з’являється 800-сторінкова версія, що дуже засмучує Кінґа (ну ще б пак!). Це була перша спроба написати щось масштабне й вийти поза межі свого жанру, адже «Протистояння» — це інший тип жаху: це постапокаліптика, де всьому світу фактично гаплик. Проте Кінґ слухається видавців (усе одно скоро розлучення і сльози розставання). Потім він надолужить.

Тим часом коротка проза має нижчий попит — «Нічної зміни» купують лише 24 000 примірників, зате обидва твердопалітурних романи уперше для Кінґа ідуть по 50 000 копій. (Про м’які видання більше не розписуватиму: зазначимо собі, що кожну його книжку звідтоді перевидавали пейпербеком і продавали мінімум півтора мільйона примірників). Але найбільша радість була не в тому — про Стівена почали писати серйозні видання, як, наприклад, The New York Times та The New Yorker. А «Сяйво» стало першим Кінґовим романом, який потрапив у рейтинг бестселерів The New York Times — найпомітніший літчарт Штатів, що існує з 1931 р. Там все чесно і, знову ж, по-капіталістичному: місце чітко залежить від кількості проданих примірників. Хоч Кінґ і не потрапив на верхню сходинку, яку 1977 р. тримали переважно Леон Юріс, Ерік Сіґал, Джон Чівер та Джон Р. Р.

Толкін із «Сильмариліоном», та це вже був загальнонаціональний масштаб. Першу сходинку на два тижні жовтня 1979 р. захопить «Мертва зона», а найдовше топове місце утримуватимуть «Кладовище домашніх тварин» (13 тижнів кінця 1983 — початку 1984 рр.) та «Воно» (14 тижнів 1986—87 рр.). Надалі фактично