Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль 📚 - Українською

Читати книгу - "Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ґлорія Cкотт" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 32
Перейти на сторінку:
гуски, було написано: «Місіс Генрі Бейкер», вірно й те, що ініціали Г. Б. можна розібрати на підкладці цього капелюха. Але ж у місті живе кілька тисяч Бейкерів, у тому числі кількасот Генрі Бейкерів, тож нелегко повернути втрачену власність одному з них.

— Що ж зробив Петерсон?

— Він просто приніс мені і гуску, і капелюха, знаючи, що мене цікавлять розгадки навіть незначних ребусів. Гуску ми протримали аж до сьогоднішнього ранку, коли стало ясно, що, незважаючи на мороз, її все ж краще з’їсти не гаючись. Петерсон забрав гуску та почастувався як годиться, а мені залишився капелюх незнайомця, котрий втратив свою різдвяну вечерю.

— Він не подав оголошення в газету?

— Ні.

— Як же ви дізнаєтеся, хто він?

— Винятково шляхом міркувань.

— Над цим капелюхом?

— Певна річ.

— Ви жартуєте! Що можна отримати з цієї старої, подертої повсті?

— Ось моя лупа. Візьміть її та спробуйте застосувати мій метод до цього капелюха. Вам же він добре знайомий. Що можете сказати про людину, котрій належав цей капелюх?

Я взяв подертий головний убір і понуро покрутив його в руках. Звичайнісінький чорний круглий капелюх. Жорсткий, заношений. Шовкова підкладка була колись червоною, а тепер полиняла. Фабричну марку мені виявити не вдалося, але, як і казав мені Голмс, всередині збоку виднілися ініціали Г. Б. На крисах я помітив дірочки для гумки, що тримала капелюх, але самої гумки не виявилося. Загалом капелюх був подертий, брудний, вкритий плямами. Втім, помітні були й спроби замазати ці плями чорнилом.

— Я нічого особливого не бачу, — сказав я, повертаючи капелюха Шерлоку Голмсу.

— Ні, Ватсоне, ви бачите все, але не хочете міркувати над тим, що помічаєте. Ви занадто боязкі у своїх логічних висновках.

— Тоді, будь ласка, розкажіть, які висновки ви робите з огляду цього капелюха.

Голмс узяв головний убір до рук і почав пильно розглядати його проникливим поглядом, властивим лише йому.

— Звісно, не все в ньому достатньо зрозуміле, — зауважив він, — але дещо можна встановити точно, а щось можна припустити з достатньо великою ймовірністю. Цілком очевидно, наприклад, що його власник — доволі розумний і що три роки тому мав купу грошей, але тепер для нього настали чорні дні. Він завжди був дуже завбачливий, турбувався про завтрашній день, але зараз трохи опустився. Оскільки добробут його також занепав, можна припустити, що він пристрастився до якоїсь згубної звички, можливо, почав пиячити. Може, тому й дружина його розлюбила...

— Знаєте що, Голмсе!

— Але все ж якоюсь мірою він ще зберіг свою гідність, — продовжував Голмс, не звертаючи уваги на мій вигук. — Він мало рухається, нечасто виходить із дому, зовсім не займається спортом. Це людина середнього віку, у нього сиве волосся, яке він мастить бріоліном, і він нещодавно підстригся. До того ж я твердо переконаний, що в його будинку немає газового освітлення.

— Ви, звісно, жартуєте, Голмсе?

— Анітрохи. Невже навіть тепер, коли я вам усе розповів, ви не зрозуміли, як я дізнався про все це!

— Вважайте мене ідіотом, але мушу зізнатися, що я не в змозі встежити за ходом ваших думок. Наприклад, звідки ви взяли, що він дуже розумний?

Замість відповіді Голмс насунув капелюх собі на голову. Той затулив його чоло й вперся в перенісся.

— Бачите, який розмір! — сказав він. — Не може ж бути такий великий череп зовсім порожнім.

— Ну, а чому ви гадаєте, що він збіднів?

— Цьому капелюхові три роки. Пласкі криси, загнуті по краях, були тоді дуже модними. Капелюх найвищого ґатунку. Погляньте на цю шовкову стрічку, на чудову підкладку. Якщо три роки тому цей чоловік був у змозі придбати такий дорогий капелюх і з того часу більше не купував жодного, то немає сумнівів, що справи в нього похитнулися.

— Ну, згода, у цьому, мабуть, ви маєте рацію. Але звідки ви могли дізнатися, що він завбачливий, а зараз переживає душевний занепад?

— Передбачливість — ось вона, — сказав він, показуючи на дірочку від гумки. — Гумки ніколи не продають разом із капелюхами, їх потрібно купувати окремо. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, отже, він турбувався, щоб уберегти свій капелюх від вітру. Але гумка відірвалася, і він не надумав прилаштовувати нову, а це означає, що раніше він стежив за своєю зовнішністю, а тепер опустився і, так би мовити, махнув на себе рукою. Однак, з іншого боку, він усе ж намагався приховати плями на капелюсі, замазати їх чорнилом, отже, ще не повністю втратив почуття власної гідності.

— Усе це дуже схоже на правду.

— Що він людина середнього віку, що в нього сивина, що він недавно стригся, що він помадить волосся — усе це стає зрозумілим, якщо уважно оглянути спідню частину підкладки його капелюха. Крізь лупу видно волосинки, що причепилися до підкладки, зрізані ножицями перукаря. Усі вони пахнуть помадою. Зауважте, що пил на ньому не вуличний — сірий і пісочний, а домашній — бурий і пухнастий. Отже, капелюх здебільшого висів на вішаку. А вологі сліди на його внутрішньому боці свідчать про те, як легко його власник вкривається потом, бо він не звик до руху.

— А звідки ви дізналися, що його розлюбила дружина?

— Капелюх не чистили вже кілька тижнів. Якби я побачив, мій любий Ватсоне, що ваш капелюх не чищений хоча б один тиждень і що ваша дружина дозволяє вам виходити в такому вигляді, я почав би остерігатися, що й ви мали нещастя втратити прихильність вашої дружини.

— А може, він парубок?

— Ні, він ніс гуску додому саме для того, щоб задобрити дружину. Згадайте картку, прив’язану до лапки цієї птахи.

— У вас на все готова відповідь. А звідки можете знати, що в його будинку немає газу?

— Одна-дві засалених плями на капелюсі — випадковість. Але коли я бачу їх понад п’ять, то можу не сумніватися, що цій людині часто доводиться користуватися лоївкою, ймовірно, щоб підійматися вночі сходами, тримаючи в одній руці капелюха, а в другій свічку, що спливає. У будь-якому разі, від газу не буває засалених плям... Тепер ви погоджуєтеся зі мною?

— Атож, усе дуже просто, — засміявся я. — Але в тому, що ви розповіли, злочину ще немає. Ніхто не зазнав збитків — ніхто, крім чоловіка, котрий втратив гуску, отже, ви даремно сушили собі голову.

Шерлок Голмс розтулив рота для відповіді, але в цю мить двері відчинилися, і в кімнату, здивований і схвильований, влетів кур’єр Петерсон. Щоки в нього буквально палали.

— Гуска, гуска, містере Голмс! — засапано лементував він.

— Ну? І що з нею таке? Вона ожила, і вилетіла у вікно кухні, чи як?

Голмс обернувся на дивані, щоб краще придивитися до збудженого обличчя Петерсона.

— Погляньте, сер! Переконайтеся, що дружина знайшла в її зобі!

Петерсон простягнув руку, і на його долоні ми побачили блискучий, яскраво-блакитний камінь, трохи менший за горошину. Камінь був такий чистий та прозорий, що світився на темній долоні, наче електрична іскра.

Голмс присвиснув та опустився на канапу.

— Чесне слово, Петерсоне, — сказав

1 ... 7 8 9 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль"