Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Залишалося тільки довести цю справу до кінця, повернувши на батьківщину усіх врятованих з «Вальдека» негрів, які на додачу втратили усі свої заощадження, зароблених впродовж трьох років. Саме це і планувалося зробити. «Пілігрим», розвантажившись в «Вальпараїсо», мусив пройти вздовж американського узбережжя до Каліфорнії. Місіс Уелдон великодушно пообіцяла Тому та його товаришам, що там вони знайдуть притулок у її чоловіка, містера Джемса Уелдона, і він забезпечить їх всім необхідним для повернення в Пенсильванію. Бідолашні тепер могли впевнено дивитися у майбутнє і їм не залишалося нічого, окрім як дякувати місіс Уелдон та капітану Халлу. Дійсно, вони почувалися винними перед ними і попри те, що були всього бідними неграми, сподівалися колись віддячити їм по-справжньому.

Розділ п’ятий. «С» та «В»

«Пілігрим» йшов далі, намагаючись, за можливості, дотримуватися курсу на схід. Стійкий штиль чимало хвилював капітана Халла. В тому, що перехід від Ноаої Зеландії до Вальпараїсо триватиме на тиждень або й на два довше, не було нічого жахливого. Однак, непередбачувана затримка могла зморити пасажирів.

Проте, місіс Уелдон не нарікала і терпляче ставилася до усіх незручностей плавання.

Ввечері цього дня, 2-ого лютого, корпус «Вальдека» зник на горизонті.

Капітан Халл найперше подбав про Тома та його товаришів. В затісний кубрик «Пілігрима» не могло поміститися ще п’ять чоловік, тому капітан вирішив розмістити їх на носі корабля. Втім, загартовані чоловіки, звиклі до тяжких умов праці, не нарікали. Якщо б трималася хороша погода — було спекотно та сухо — вони цілком могли знаходитися там впродовж всієї подорожі.

Одноманітність життя на вітрильнику, яку лиш на недовгий час порушила зустріч з «Вальдеком», відновилася.

Том, Остін, Бат, Актіон і Геркулес дуже хотіли бути корисними. Однак, коли вітер постійно дме в одному напрямку, а вітрильники вже закріплено, на кораблі майже немає чим займатися. Зате, коли треба було змінити галс[18], старий негр та його товариші поспішили допомогти екіпажу. Варто зазначити, що, коли гігант Геркулес починав тягнути снасть, решта матросів могла лишатися осторонь. Цей могутній чоловік шести футів на зріст міг замінити собою лебідку.

Малюк Джек з захопленням дивився як працює велетень. Він зовсім не боявся Геркулеса і, коли той високо підкидав його в повітря, неначе ляльку, Джек верещав від захоплення.

— Вище, Геркулесе! — кричав він.

— Прошу, містере Джек, — відповідав Геркулес.

— Я занадто важкий?

— Що Ви! Як пір’їнка!

— Тоді підіймай мене високо-високо! Набагато вище!

І, коли Геркулес згрібав своєю широкою долонею обидві ніжки Джека, витягнувши руку, походжав з хлопчиком палубою, неначе силач з цирку, Джек глядів на усіх зверху вниз і, уявляючи себе велетнем, сміявся від щирого серця. Він намагався «стати важче», але Геркулес навіть не помічав його зусиль.

Таким чином, в малюка Джека було двоє друзів: Дік Сенда та Геркулеса.

Невдовзі з’явився і третій — Дінго.

Як вже зазначалося, Дінго був відлюдькуватим. Беззаперечно, він став таким на «Вальдеку», де люди були йому не до вподоби. Однак, на «Пілігримі» характер собаки різко змінився. Джек, вочевидь, запав в серце Дінго. Пес з задоволенням бавився з хлопчиком і ці забавки дуже тішили малого. Незабаром стало зрозуміло, що Дінго був із тих собак, що обожнюють дітей. Щоправда, Джек ніколи не мучив його. Перетворити пса на жвавого скакуна — хіба не привабливо? Властиво, кожна дитина надала б перевагу такій конячці на противагу найкращому дерев’яному жеребцю, навіть на колесах. Джек часто скакав верхи на Дінго, який залюбки виконував цю примху свого маленького друга: худорлявий хлопчик був для нього набагато легшим, аніж жокей для скакового коня.

А які втрати щоденно зазнавали запаси цукру в камбузі!

Дінго швидко став улюбленцем всього екіпажу. Лише Негоро намагався уникати зустрічі з Дінго, який з першої ж секунди, незрозуміло через що, зненавидів його.

Захоплення собакою, однак, не зменшило інтересу Джека до старого приятеля — Діка Сенда. Як і раніше, юнак проводив зі своїм маленьким другом весь вільний від вахти час. Місіс Уелдон, зрозуміло, була дуже задоволена цією дружбою.

Одного разу — це було 6-ого лютого — вона розмовляла з капітаном Халлом про Діка Сенда. Капітан від щирого серця хвалив молодого матроса.

— Запевняю вас, — говорив він до місіс Уелдон, — цей хлопчина стане чудовим моряком. В нього дійсно вроджений інстинкт моряка. Я вражений з якою швидкістю він засвоює інформацію з нашої справи, хоч і не має теоретичної підготовки, а як багато він вивчив за короткий час!

— Варто додати, — сказала місіс Уелдон, — що він чесний і добрий, серйозний не по роках та дуже старанний. За всі роки, що ми його знаємо, він не разу нас не розчарував.

— Що й казати! — підхопив капітан Халл. — Він добрий хлопець! Недарма всі так обожнюють його.

— Коли ми повернемося до Сан-Франциско, — продовжувала місіс Уелдон, — чоловік віддасть його до морської академії, щоб потім він мав змогу отримати диплом капітана.

— Містер Уелден вчинить дуже шляхетно, — зауважив капітан Халл. — Я впевнений, що Дік Сенд коли-небудь стане гордістю американського флоту.

— Бідолашна сирітка, в нього було важке дитинство. Йому було важко, — промовила місіс Уелдон.

— Дійсно, але це не дарма. Дік зрозумів, що лише важка праця допоможе йому вибитися в люди і зараз він на правильному шляху.

— Так, він стане людиною сумління.

— Погляньте на нього, місіс Уелдон, — продовжував капітан Халл. — Він зараз несе вахту біля штурвалу і не спускає очей з бізань-щогли. Він — зосереджений та уважний, саме тому судно не рискає, а дотримується курсу. Хлопчик вже зараз має навички бувалого кермового. Хороший початок для моряка! Знаєте, місіс Уелдон, ремесло моряка необхідно вивчати з дитинства. Хто не почав служити юнгою, той ніколи не стане справжнім моряком, принаймні на торговому судні. В дитинстві з усього отримаєш вигоду і поступово твої дії стають не лише свідомими, а й інстинктивними. В результаті моряк звикає приймати рішення так само швидко, як і маневрувати вітрилами.

— Однак, капітане, існує не мало вправних моряків і в військовому флоті, — зауважила місіс Уелдон.

— Так, звичайно. Проте, наскільки я знаю, майже усі найкращі моряки починали службу з дитинства. Достатньо згадати Нельсона[19] та багато інших, які починали юнгою.

В цю хвилину з каюту вийшов кузен Бенедикт. За звичкою занурений