Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

– Поцілуй ще…

Шепочу в губи. Він слухається. У мій рот знову пірнає гарячий язик. Айдар підтягує моє тіло ближче. Голі груди тепер дратує і гріє тканина сорочки. Мої коліна сильніше роз'їжджаються, у його долоні з'являється більше простору для дій.

Я можу не проявляти ініціативи, Айдару вистачить слухняного підкорення, але стриматися не виходить. Ловлю язик на новому поштовху, затримую і легенько посмоктую. Пальці внизу завмирають, плечі стають ще твердішими, Айдар відривається, кидає брудне:

– Блять... – І дивиться прямо в очі.

Вони такі чорні, що я навіть боюсь. Але хочу сильніше. Нехай мене поглине ця чорнота. Я буду будь-ким. Шпигункою. Дружиною. Коханкою. Зараз я готова на все і навіть якщо пізніше пошкодую – начхати.

Подушечки чоловічих пальців ворушаться. Я ковтаю, але очі не відводжу. Айдар також. Нам із ним волого, я це відчуваю. Хочу якось підтвердити свою готовність йти до кінця, але словами не можу. Айдар піддягає мереживну кромку, я вмираю від задоволення, зморгую.

Я впевнена, що у Лейли вперше було зовсім не так. Я впевнена, що поводься так Митя, відчувала б інше. Неправильність. Сором. Давно відштовхнула б. Але з Айдар мені просто добре.

Він розриває зоровий контакт і впечатується губами в мої губи. Я, наважившись, мну сорочку на чоловічих грудях. Гладжу шию. Торкаюся кадика та підборіддя.

Заводжуся навіть від звуків, що ми видаємо. А ще злюся через те, що далі він не йде. Долоня просто гріє внизу.

У душі селиться тривога. Спочатку фоном, але з кожною секундою все сильніше і сильніше.

У якийсь момент ціпенію від розуміння: я пропустила момент зламу, наш баланс бажань руйнується. Ініціатива, що виходила від чоловіка, гасне. У рухах. У поцілунку. В повітрі. А я не знаю, як розпалити.

Серце знову виривається. Я чіпляюся за нього, наче це може щось змінити. Нехай і знаю, що навряд.

Коли Айдар відривається, мені хочеться плакати. Чому? Що я зробила не так?

Запитую поглядом, а його ковзає нижче від обличчя. Маже по ключицях, зачіпає груди. Його слина на шкірі висохла, а я досі переживаю відлуння рухів язика.

Чоловічі пальці відриваються від мого палаючого проміжжя, ковзають по стегну до коліна, залишаючи на шкірі вологий слід. А ще відчуття втрати. Невідновної. До сліз образливої.

Айдар стискає руку в кулак. Дивлюся, як він її опускає.

Потім мій погляд злітає нагору, тому що чоловік крокує на мене. Береться за бретельки та повертає на місце, голосно видихнувши.

Я розгублена. Образа розбухає в грудях, витісняючи все. Мені потрібно запитати, що не так, але натомість я просто дивлюся в очі. Вони, як і раніше, темні, але тепер зрозуміло: у цю прірву мене не беруть.

Долоня Айдара лягає на потилицю, він тягне мене ближче. Я знову заплющую очі, але новий поцілунок зустрічаю розбитої об асфальт. Губи чоловіка притискаються до мого чола. Я чую жахливе:

– Вибач. Не треба було.