Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гей, шефе, йдіть-но сюди. — озвався наймолодший працівник їхнього відділу. — Дивіться!
Андрій підійшов, відчуваючи на собі погляди інших. З-під чорних згорівши дощок стирчала обвуглена людська рука. Андрій вдав здивування і наказав викликати інших. Він мав єдине бажання – пережити цю ніч і забути все як страшний сон.
За пару годин ліс наводнили люди. Кожен займався своїм ділом і служив благій цілі: знайти того, хто вчинив підпал в якому загинули двоє людей. Андрій контролював ситуацію, він слідкував, аби все виглядало так, наче Олег вбив Дениса, а потім невдало підпалив хижу і потрапив у пастку. Готовій ідеї всі раділи й сподівались, що на їхні голови звалиться менше роботи. Тільки наймолодший колега Андрія ходив із боку в бік і щось записував.
— На що ти там папір псуєш? — поцікавився слідчий.
— Та щось усе незрозуміло. В однієї жертви є кульове поранення. В іншого видимих пошкоджень немає, хоча – це ще не кінцевий висновок. Чому вони згоріли? Чому не вибрались? Бодай один з них міг вискочити назовні... А як по вашому?
— По-моєму, тобі нічим зайнятись. Папірці хто буде заповнювати, Шерлоку? Все ж ясно як білий день: вбивство та самовбивство. І щоб я більше не бачив, що ти без діла вештаєшся! — Андрій обдарував підлеглого своїм фірмовим поглядом.
— Зрозуміло. — молодий чоловік засоромлено поклав блокнот до кишені й поплентався займатись більш важливою справою – складати рапорт.
Андрій почувався років на двадцять старшим. На нього напала смертельна втома: він не спав цілу ніч. Слідчий стояв посеред лісу з дивним почуттям, ніби спокутав не один гріх. Він посміхнувся останній нічній зірці, котра ще не втекла з неба перед настанням світанку й гукнув молодого поліціянта у формі:
— Агов! Так, ти. Відвези мене до міста. Треба перевдягнутись і повертатись до роботи.
******************************************************************
Дана подзвонила у двері й коли ніхто не відповів прийнялась стукати у вікно поруч. За кілька хвилин внизу ввімкнулось світло. Через вікно Дана побачила, як заспаний батько Володі в одній піжамі поспішав по східцях вниз. Василь Михайлович прочинив двері й вона ледь втримала напівживого Тимура.
— Тихо, тихо… — батько Володі підхопив чоловіка, коли кремезний здоровило полетів на нього. — Що сталось?
— Швидше, йому потрібна допомога. — жінка визирнула з-за Тимура.
— Бери за ноги й клади на диван. — Василь Михайлович пожвавився, в ньому одразу прокинувся енергійний заклопотаний хірург, яким він був колись.
Вона підхопила ноги Тимура й удвох вони якось дотягли чоловіка до дивана. Дана відчувала, що від неї тхне димом і зловила на собі підозріливий погляд лікаря. Він одразу запитав:
— З тобою все нормально?
— Так. В Тимура стріляли. Нам потрібна допомога. — вона обіцяла собі не повертатись в цей будинок, але іншого виходу не було.
— Ти з глузду з’їхала? Йому треба в лікарню! — Василь Михайлович рахував пульс чоловіка, доки розмовляв з Даною.
— Не можна! Нам не можна до лікарні. Або лікуйте, або я знайду інший вихід. — Дана вороже вставилась на нього, даючи змогу оцінити серйозність її слів.
— А якщо він… — лікар не зміг завершити думку.
— Робіть все необхідне, а якщо щось станеться – нас тут ніколи не було.
Він кивнув Дані й пішов за своїми інструментами. А коли повернувся, вони разом переклали холодного Тимура на обідній стіл у вітальні. Василь Михайлович не звик працювати наосліп та без помічників. Довелось згадати початок своєї кар’єри та часи роботи на машині швидкої допомоги. Тоді він творив незбагненні речі, почуваючи себе наближеним до Бога.
Лікар вигнав Дану і порадив їй помитись та змінити одяг. Він дозволив взяти сукню з шафи покійної дружини. Коли жінка знімала одяг, то помітила в дзеркалі, як на її шкірі з’являлись перші обриси синців. Тіло Дани слугувало німим доказом того, що вона не могла вчинити інакше. І все одно сльози покотились щоками, як тільки вона стала під теплі струмені води. Здавалось сморід горілого в’ївся в її тіло і вона терла шкіру до тих пір, доки та не стала червоною.
Вода змила все. І Дані навіть полегшало. Вона повернула собі здатність тверезо мислити. Найбільше її хвилював Тимур і його поранення. Жінка не допускала і найменшої думки про те, що він може померти. Якщо Тимур витримав у в’язниці, пережив два постріли, то й з цим – якось впорається. Доки вона вірила у найкраще всі погані варіанти відповзали у темний куток і ховались там.
Дана знайшла у шафі просту білу сукню із льону. Вона з задоволенням перевдягнулась у чисте. Внизу гуркнули двері й Дана поспішила спуститись. Василь Михайлович вийшов з вітальні та зняв хірургічні рукавички, вкриті кров’ю. Жінка скаменіла в очікуванні новин.
— Буде жити, не хвилюйся так. — мовив лікар з ентузіазмом і додав, — Ох і везучий хлопець! Жодна куля не зачепила важливих органів. Правда друга у ребрі застрягла – довелось помучитись, доки дістав.
— Можна з ним поговорити? — з полегшенням запитала Дана.
— Ні, йому треба поспати та хоч трохи відновити сили. З тебе колись діставали кулю по живому? Не надто легке дозвілля. Нам з тобою треба поговорити. Якщо я вже підписався на все це, то хоч маю дізнатись, що з вами трапилось. — Василь Михайлович скинув кілька років, знову пригадавши своє призначення. Навіть сивини у волоссі начебто стало менше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.