Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Із стану задуми мене вивів ніжний дотик до руки. Опустивши очі на маленьку ручку, що легенько обіймала мої пальці заспокоюючи, посміхнувся. Уся тривога наче вивітрилася, як ніби її і не було.

Відчув потребу тримати цю ніжну руку у своїй і не відпускати по життю. Підтримувати у всьому щоб не трапилося з нами, так як вона мене у цю мить моєї слабкості.

Не довго думаючи переплів наші пальці у замок. Заглянув у глибину темних великих очей-озер, в яких не одноразово тонув, не бажаючи виринати.

Це вартувало усіх попередніх випробувань, щоб зрозуміти наскільки важливо просто тримати за руку таку дорогу тобі людину. Лише втративши у повній мірі оцінюєш ступінь щастя, яке розтануло, як сніг на весні.

- Усе гаразд? - стурбовано зазираючи мені у вічі спитала моя дівчинка, - Ти зблід, та змінився на обличчі...

- Так, зоре моя, все гаразд...

Поспішив заспокоїти схвильовану дівчину, все ж таки, за час проведений разом у лісі, ми не погано навчилися читати один одного. Але помітивши недовіру у примружених очах, вирішив пояснити свій стан. Досить з нас недомовок. Якщо сам не розставлені всі крапки над "і", то замість мене це можуть зробити інші. Тоді то не факт, що буде інформація подана правдиво, або не перекручена в бік зацікавленої особи. 

А така тут ушивається. Як тільки совісті та сміливості вистачило цій Мавпі припертися в дім лисів, пару яких вона намагалася роз'єднати?

Вона або смілива, або реальна дурепа. Хоча, одне іншому не завада. Враховуючи те що вона з подругами минулого літа наворотила, то мізки у неї є. Тільки питання, чому б їх не направити у корисне русло, а не для того щоб палки в колеса пхати навколишнім.

- Побачив одну особу, з якою пов'язані не надто приємні спогади... Я тоді натворив дурниць... І не пишаюся тим собою, - важко визнавати свої помилки, так ще й перед коханою дівчиною, перед якою хочеться постати в найкращому вигляді, - вона та її подруга... підштовхнули мене до дій, які не варто було робити. Я не перекладаю провину на них, я також далеко не святий. І не опої вони мене дурманом, знайшлися б інші каталізатори для моїх ганебних вчинків. Мені пощастило, що дурман, яким мене обпоїли швидко вивітрився, а поряд опинилися справжні друзі, які не кинули мене на роздоріжжі... не дали впасти у прірву, з якої не відомо коли б вибрався.

Аж легше стало від визнання своїх помилок. Я міг себе описати жертвою обставин. Зобразити все так що ті дівчата, своєю підступність та спрагою наживи, хотіли мною скористатися у своїх темних цілях. Та ще багато чого. Але навіщо? Я ж знаю що це не так. Моя провина, у тому що тоді на балу відбулося, також присутня.

Якщо ти достатньо дорослий, щоб робити справи, то ти і є достатньо дорослий, щоб нести відповідальність за скоєне.

Ліза уважно слухала, не перебивала. Відчула мою потребу виговоритися. Підбадьорювали мене потиском руки. Не відпускала. Не відвернулася.

- Ці друзі лиси? - здогадалася про кого йдеться мова.

- Так, Мілана з дівчатами та Дан, чоловік Мілани, тоді допомогли уникнути скандалу, як мені, так і тим дівчатам. Все ж такими вчинками не варто хизуватися, та виставляти на загальний огляд.

- А хто вони покажеш? Щоб знати кого остерігатися, - поспішно пояснила свою цікавість.

- Тут присутня тільки одна, - непомітно вказав на Мавпу, - а безпосередньо задіяна у тій... справі дівчина, переїхала в інше місто і я її більше не зустрічав.

- Через той інцидент ти перебував у лісі тоді, коли мене зустрів?

- Угу, шукав заспокоєння своєї буремної душі, - підтвердив здогади дівчини.

- Тоді, якоюсь мірою, я завдячую тому випадку за зустріч з тобою... Якби не твій вчинок, за який ти себе зневажаєш, ми могли і не зустрітися. Тоді мені страшно уявити, що було б зі мною...

А мені, як страшно...