Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Поборовши усі погані припущення, що пробігли у моїй уяві табуном сполоханих коней, взяв сильніше за руку свою дівчинку. 

Вона поряд. 

Я її знайшов. Чи ми знайшли один одного. Це вже не так суттєво. 

Все добре... Має бути добре.

Не зміг втриматися, притиснувся до неї всім тілом та поцілував у маківку, яка так смачно пахнула. Її запах подразнював усі мої рецептори, дурманив розум, штовхав зробити божевільний випад...

Хотілося схопити в оберомок свою спокусу та зникнути звідси. Подалі від галасливого натовпу студентів, від цікавих очей, що неодмінно будуть нас пропалювати, тільки помітять наші сплетені руки. Не звикли вони бачити мене за проявом почуттів, радше за їх відсутності.

Було бажання чим скоріше залишитися наодинці та продемонструвати своїй кішечці, як я за нею скучив. А мене просто роздирало зсередини, кожен день проведений нарізно тягнув за собою тугу та смуток за втрачені можливості бути разом, радіти життю разом.

Цей невинний прояв ніжності зараз виглядав надзвичайно інтимно та гостро відчувався, бив по всіх, уже оголених, нервах симфонією блаженства. По суті це наш перший поцілунок після розлуки. Такий цнотливий і водночас відвертий.

Нас ніхто не помічав за припаркованим великим позашляховиком. Тільки Северин споглядав нас задумливим поглядом. Робив якісь висновки для себе. Чи що там творилося у його голові, нам невідомо.

Навідміну від усіх присутніх, ми ж бачили, що відбувається на подвір'ї перед будинком. Як гості скупчилися біля входу на криту, засклену терасу. 

Через скло можна було споглядати уже розпашілих студентів, що вдалися до веселощів у приміщенні.

На подвір'ї ж також було гучно та метушливо. 

Дехто хизувався своїми магічними здібностями, використовуючи задля демонстрації сніг. Хтось хвалився новим авто, що подарували батьки на якесь зі свят. 

А хтось навмисне вдавався до маленьких маніпуляцій на слизькій поверхні, щоб мати законне право притримати, або ж вчепитися, руками бажаний об'єкт симпатії. 

Все як завжди на веселих вечірках. Натовп шаленів в передчутті веселощів, та продумували куди податися після. Усі розуміли, як тільки приїдуть додому чоловіки лисичок, прийде час відчалити. А залишаться тут лише найближчі друзі. 

Так було заведено, нікому навіть на думку не спадало порушити укладений порядок. Мало хто міг витримати товариство сильних магів та таких серйозних бізнесменів. 

Звідки їм могло бути відомо, що вони доволі компанійські та веселі хлопці? Не всім дозволено бачити справжні, відкриті лиця без масок. 

Надто небезпечно відкриватися перед сторонніми людьми. Невідомо хто ховає ніж за спиною, а хто квіти.

Нажаль отримати зраду можна і від близьких.

- То ми так і будемо тут стояти, чи може вже приєднаємося до веселощів? - вирішив діяти Северин, так як я з Лізою застигли прилинувши один до одного, - Я все розумію, кохання, істинність і все таке... Але хіба від цього так плющить?

Ліза стрепенулася, спробувала забрати руку з мого захоплення. Тільки хто їй це дозволить? Ти моя кохана дівчина. І про це я готовий кричати на весь світ.

- Що ти маєш на увазі? - уточнив, а то щось не до кінця зрозумів, що має на увазі хлопець.

- Магічну прив'язку, - промовив вдумливо Северин, - як це відчути свою пару? Це як спалах? Чи схоже на щось інше?

- А ти про це, - простягнув пригадуючи перші хвилини нашої зустрічі та всміхнувся, - твоя сестричка нахабно вкрала мою здобич, прямо перед самим моїм носом. Так ще й вимагала компенсації за якогось зайця, якого доречі я і в очі не бачив, - посміхаючись розповідав уже ведучи дівчину між нами до натовпу відпочиваючих, - у мені така буря емоцій тоді була, що і не відразу зрозумів, що зі мною відбувається.

- Це точно, - мила посмішка осяяла чарівне личко Лізи, також згадувала нашу першу зустріч, - ти ж, нахабний Барс, гірше ведмедя чалапав по лісу, усіх зайців порозлякував. От я і помстилася, забравши косулю...

- Ну ви даєте, - реготнув Северин, не очікуючи подібної історії нашої зустрічі, - а я то думав, що рожеві мушки перед очима мають попливти, феєрверки в голові почати вибухати... А тут все так просто і без специфектів.

- Розчарувався, чи що? - спитав єхидно примруживши очі.

- Та так, трохи є, - змучено видихнувши зізнався.

- Насправді, симпатія була відразу, - хихикнувши зізналася Ліза, - тільки на розуміння та прийняття, того що сталося з нами, пішло трохи часу.

- Приємно чути та знати, що не один ти відразу втратив щелепу від побаченої краси перед собою, - задоволено резюмував, потягнувся до манливих губ та нарешті поцілував, отримавши від цього шквал емоцій та задоволення.

- Ох нічого собі! Оце ви швидкі... - від солодкого трунку відірвав спантеличений голос Віки.