Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

- Вони засадили мене тоді в одну з кімнат на тому ж самому поверсі в «лампочках», де знаходився офіс Грея. Обшукали, але, на щастя, не дуже ретельно. А ти ж пам’ятаєш мої чарівні відмички? Я їх сховала в... Втім, не важливо... Виждала трохи часу, а потім змогла втекти. Одразу ж попрямувала до Лекса. Там мене точно ніхто б не шукав, ми вже давно не перетиналися. Я ж типу на пенсії. Все йому розповіла. І ми почали діяти таємно, приховано. Адже не знали, чи є в поліції й кіберполіції люди Гармаша. Він всюди мав свої очі й вуха... Задіяли кількох важливих людей, встановили стеження й у вірті, і в реалі за всіма організаторами «Віртуозної Гри». Чекали останнього дня випробувань. І запустили у вірт вірус, який мав допомогти тобі зрозуміти, що треба робити. В результаті, наша таємна операція дала плоди – ми зуміли врятувати майже всіх гравців із останнього рівня, виявити програмні застосунки та спеціальні пристрої Грея по всьому місту, й велику частину з них вже й знешкодити... 

- І ви кажете, що працювали в аналітичному відділі в поліції? Ніколи не повірю! – вигукнув Платон. – Хто ви, пані Гросо? 

Жінка таємниче посміхнулася і відповіла ще більш таємничо: 

- Ну, я лишень можу тобі сказати, що спеціальні агенти колишніми не бувають. – вона глянула на Ембері й сказала. - Через кілька годин всі отямляться. Адже у ваші організми запущено спеціального наноробота-шукача. Він знаходить і руйнує той наноприлад, котрий містився у пігулках Гармаша і залишався в організмах гравців, закріпившись у тканині шлунку. 

- Що-о-о? – відірвавши погляд від Ембері, спитав схарапуджено Платон. - Всередині мене лазить якийсь робот? 

- От всередині тебе якраз і не лазить, - заспокоїла його жінка. – Тебе просканували й жодного наноробота зі спеціальним програмним забезпеченням, що виконувало впливав на гравців, викликаючи в них різного типу подразнення, немає. Ця пігулка – звичайно, надзвичайно великий прорив у технологіях. Серж Гармаш та його команда були геніями! Одна маленька наночастинка виконувала таку ж саму роль, яку виконують зараз для користувачів віртшолом, віртокуляри й вірткостюм. Вони впливають на тіло людини іззовні, викликаючи реакції організму при пересуванні у вірті. А наноробот впливав ізсередини, випускаючи спеціально запрограмовані хвилі, що впливали на мозок, органи чуттів, на все-все в користувачеві. Людина входила у вірт, сприймаючи його, як реал, і навпаки. Мені важко це пояснити, бо я не спеціаліст. Але саму концепцію ти вловив... 

- А чому в мені не виявили цього... гм... нанопаразита? – спитав Платон.  

- Він не з першого разу приживається. Тих пігулок спеціально кілька. Всередині них нанопристрої, які поєднані програмно. Перший із них вивчає фізичне й психічне середовище людини, всі її особливості. Другий і третій, якщо потрібно, також. Тобто «заселяється» в організмі третій чи четвертий, як ти кажеш, «нанопаразит». І тоді вже все, людина повністю підконтрольна керівнику програм, які на неї діють, і віртуальним впливам. І сприймає все навколо зміненим. А оскільки люди Сержа понатикали скрізь по місту пристроїв, що створюють віртуальні осередки, то увійшовши в таку зону, людина стає підконтрольна. Ну, принаймні, приблизно так я зрозуміла із пояснень пана Оптімуса, людиноподібного андроїда, - пояснила пані Гроса. - Він та його колеги співпрацювали з Сержем Гармашем, не підозрюючи про його справжні наміри. Фірма «Віртдизайнкомпані «Сон», пам'ятаєш? Її засновники андроїди. Гармаш спеціально мав із ними справу, і вони дизайнували потім, після звільнення Ембері, останній рівень «Віртуозної Гри». 

«От чому картина «Командос Емілі» була на сайті «Вірт+Реал»! – подумав Платон. -  Андроїди продавали свої вироби в мережі магазинів Гармаша. Можливо, через недогляд, серед інших їхніх товарів потрапила й та картина, яку не варто було демонструвати». 

- Ви сказали, були геніями? – перепитав Платон. – А де зараз Серж Гармаш? 

- Його забрала кіберполіція. І йому світить довічне ув’язнення. Справа в тому, що найголовнішим у всьому цьому були все-таки не пігулки. А той пристрій, який ти знищив у віртуальній реальності, Платоне. Саме ця комп’ютерна програма, оформлена Греєм у вигляді спеціального агрегату, і була ключовою  В ній закладено всі основні коди й елементи керування віртпростором, людьми, які там перебувають. Це була програма, яка постійно вдосконалюється і вчиться сама. Цю програму Серж Гармаш почав використовувати ще в попередні роки «Віртуозної Гри». Але вона була тоді ще дуже недосконалою. Кілька людей загинуло у вірті й реалі. Але Гармашу все тоді вдалося зам’яти й приховати... 

Платон згадав розповідь пана Марка про свого сина, який помер під час «Віртуозної Гри». Тепер було зрозуміло, що тоді сталося. Тим часом пані Гроса продовжувала: 

- Ця програма багато чого могла. І була максимально захищена від зовнішнього впливу. Жоден програміст не міг її зламати. Кіберполіцейські зв’язалися з найкращими програмістами в Україні. Ті лише руками розводили. Її створив Грей. Він провідний програміст компанії «Вірт+Реал». Все-таки він був геній. І запрограмував її так, що вразливою вона була тільки в вірті. Він не встиг закінчити роботу над нею, бо Гармаш підганяв його. Планував зробити це пізніше. Тому й трясся там у вірті над нею, носив постійно з собою. 

- А як же гра? «Віртуозна Гра»? Хто ж все-таки переможець? Чи знають люди про те, що відбулося в грі і з гравцями насправді? – знову поцікавився Платон. 

- Їм не потрібно всього знати, Платоне, - зітхнула пані Гроса. – Ми знешкодили негідника, який хотів захопити країну в своє владарювання. Але про це ніхто не знатиме. Учасники цієї історії мовчатимуть. Президент виплатить їм велику компенсацію. Ти теж, до речі, отримаєш непогану суму.