Читати книгу - "Гра престолів"

Пип зі своїм балаганом чимало подорожував Сімома Королівствами, тож завжди похвалявся, що легко впізнає з акценту, де хто живе і звідки родом.

На грудях товстунового обшитого хутром сюрко біг гаптований черленою ниткою мисливець. Джон не знав цього герба. Поглянувши на нового підопічного, сер Алісер Торн мовив:

— Схоже, на півдні тепер нестача браконьєрів і злодіїв. І вони на Стіну посилають кнурів. Хутро й оксамит — так ви уявляєте обладунки, лорде Сальний?

Але скоро з’ясувалося, що новобранець привіз із собою і обладунки: підбитий камзол, дублені шкіри, кольчугу, кірасу і шолом, і навіть величезний щит з дерева й шкіри з гравіюванням такого самого мисливця, як у нього на плащі. Та оскільки обладунки були не чорного кольору, сер Алісер наполіг, щоб хлопець перевдягнувся у зброярні. На це пішла половина ранку. Хлопець мав такий живіт, що Доналу Ною довелося розклепати кольчугу та з боків зробити шкіряні вставки. Аби шолом наліз на голову, зброяр мусив знімати забороло. А дублені шкіри так туго напнулися у хлопця на руках і ногах, що той заледве міг ворухнутися. Вдягнений до бою новобранець був схожий на переварену сардельку, в якої от-от лусне шкірка.

— Маю сподівання, що б’єшся ти краще, ніж виглядаєш,— мовив сер Алісер.— Гальдере, піди перевір, що вміє наш сер Поросятко.

Джон Сноу здригнувся. Гальдер народився на каменярні, а тоді вчився на каменяра. У свої шістнадцять він був високий і м’язистий, а таких ударів, як від нього, Джон іще не зазнавав.

— Бридке буде видовище,— пробурмотів Пип, і так і сталося.

Бій тривав заледве хвилину, а товстун уже лежав на землі, тремтячи всім тілом; з-під шолома й між коротких товстих пальців цебеніла кров.

— Здаюся,— зарепетував він.— Не треба, я здаюся, не бий мене.

Раст і ще дехто з хлопців зареготіли.

Але й тоді сер Алісер не припинив бою.

— Ставай на ноги, сер Поросятко,— гукнув він.— Піднімай свій меч.

Та оскільки хлопець не підводився, Торн махнув Гальдеру.

— Бий його плазом меча, поки він не підведеться.

Гальдер обережно ляснув свого суперника по видатних сідницях.

— Що ж так слабко? — глузливо поцікавився Торн.

Тоді Гальдер обіруч стиснув меча і так ляснув ним хлопця, що лезо навіть плазом протяло дублену шкіру. Новобранець заверещав од болю.

Джон Сноу ступив уперед. Пип поклав йому на руку долоню в металевій рукавиці.

— Джоне, ні,— прошепотів малий, кинувши на сера Алісера Торна схвильований погляд.

— На ноги,— повторив Торн. Товстун спробував підвестися, послизнувся та знову важко впав.— Сер Поросятко уже дечого навчився,— зауважив сер Алісер.— Ще раз.

Гальдер підніс меча для нового удару.

— Вріж-но нам сальця,— регочучи, підохотив його Раст.

Джон скинув Пипову долоню.

— Гальдере, досить.

Гальдер глянув на сера Алісера.

— Коли промовляє Байстрюк, селюки тремтять,— мовив військовий інструктор своїм холодним пронизливим голосом.— Хочу нагадати вам, лорде Сноу, що тут військовий інструктор я.

— Поглянь на нього, Гальдере,— переконував Джон, стараючись просто ігнорувати Торна.— Немає честі в добиванні поваленого ворога. Він здався.

Він опустився біля хлопця навколішки.

Агатові очі сера Алісера вп’ялися в Джона.

— Схоже, наш Байстрюк закохався,— мовив він, поки Джон допомагав товстуну підвестися.— Покажіть мені свій меч, лорде Сноу.

Джон витягнув меча. Кидати виклик серу Алісеру він наважувався тільки до певної межі, а зараз, відчував, він цю межу перетнув.

Торн посміхнувся.

— Байстрюк бажає захистити свою кохану, тож чом би й ні. Щур, Прищ, допоможіть-но нашому Баняку.

Раст і Альбет приєдналися до Гальдера.

— Трьох має бути досить, щоб змусити леді Поросятко заверещати. Але для цього вам доведеться здолати Байстрюка.

— Стань за мною,— звелів Джон товстуну. Сер Алісер часто виставляв проти нього двох суперників, але трьох — уперше. Джон усвідомлював, що сьогодні, швидше за все, спати він піде в синцях і в крові. І змусив себе зібратися.

Зненацька поряд з ним виріс Пип.

— Троє проти двох — значно цікавіше,— весело мовив малий. Опустивши забороло, він витягнув меча. Не встиг Джон навіть подумки заперечити, як до них третім приєднався Грен.

У дворі запала мертва тиша. Джон відчував на собі очі сера Алісера.

— Чого ви чекаєте? — оманливо тихим голосом запитав Торн Раста з хлопцями, але першим випад зробив Джон. Гальдер заледве встиг вчасно піднести меча.

Джон відтісняв його, з кожним ударом нападаючи, змушуючи старшого хлопця задкувати. «Знай свого суперника»,— колись учив його сер Родрик; і Джон знав Гальдера, неймовірно дужого, проте нетерплячого: той страшенно не любив захищатися. Якщо його добре роздрочити, він відкриється, ясно як божий день.

Довкола в битву вступила й решта хлопців, у дворі полетіло металеве відлуння. Джон відбив брутальний удар по голові: від сили, з якою зіткнулися мечі, у нього по руці пробіг дрож. А тоді Джон збоку різонув Гальдера по ребрах — і в нагороду отримав приглушений болісний стогін. Удар у відповідь зачепив Джонове плече. Хруснула кольчуга, болюча хвиля побігла по шиї, але на мить Гальдер утратив рівновагу. Джон підрізав його під ногу, й той з гуркотом і прокляттями повалився на землю.

Грен тримав оборону, як учив його Джон, не даючи Альбету оговтатися, а от Пипові було непереливки. Раст, на два роки старший, і важив на пуд більше. Підійшовши ззаду, Джон так зацідив ґвалтівнику по шолому, що аж задзвеніло. Раст розвернувся, але в цей час Пип пробив його захист, збив з ніг і приставив лезо до горла. А Джон уже рушив далі. Опинившись сам-на-сам з двома мечами, Альбет позадкував.

— Здаюся,— крикнув він.

Сер Алісер Торн з відразою дивився на цю сцену.

— Балаган сьогодні затягнувся,— мовив він і пішов геть. Тренування закінчилося.

Дареон допоміг Гальдеру зіп’ятися на ноги. Стягнувши з голови шолом, син каменяра пожбурив його через двір.

— А мені на мить здалося, що я таки дістав тебе, Сноу.

— На мить ти й дістав,— озвався Джон. Плече попід кольчугою і дубленою шкірою пульсувало від болю. Застромивши меч у піхви, він хотів зняти шолом, але щойно підніс руку, від болю аж зубами рипнув.

— Дай-но мені,— долинув голос. Руки з товстими пальцями відстебнули шолом від латного коміра й лагідно його зняли.— Тобі боляче?

— Що я, синців не отримував? — торкнувся Джон плеча — і сіпнувся від болю. Двір навколо уже спорожнів.

У тому місці, де Гальдерів