Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

Феліція

Пізнім вечором Феліція з Фірніетом повернулися додому, де на них чекала архімагеса Тіррена. Вони знайшли стареньку у бібліотеці за читанням. Вона сиділа в напівтемряві, освітлена лише м'яким світлом настільної лампи, і її фіолетове волосся здавалося найяскравішою плямою в ледь освітленій кімнаті. Архімагеса Тіррена так захопилася читанням, що забула увімкнути верхнє світло. Вона тримала в руках книгу, її пальці акуратно перегортали старі сторінки, а погляд був повністю зосереджений на тексті. Легка усмішка грала на губах літньої жінки, наче вона читала щось приємне їй. Архімагеса Тіррена навіть не помітила, що вже не одна в кімнаті, вона була повністю захоплена читанням. На столі поруч із нею стояла чашка з чаєм, від якої виходив тонкий аромат трав. Час від часу старенька піднімала погляд від книги, щоб зробити ковток і трохи відпочити, насолоджуючись тишею вечора. Тепле світло лампи створювало навколо неї ореол затишку, і в цьому моменті було щось глибоко умиротворююче, ніби все в її світі перебувало в гармонії. Спокій архімагеси здавався чимось неправильним у передвісті важливої ​​битви.

Феліція з Фірніетом тихо стояли біля дверей, спостерігаючи за літньою жінкою, зануреною в читання. Вони не наважувалися її потурбувати, ніби боялися зруйнувати те умиротворення, яким вона була сповнена. Фірніет легенько обійняв Феліцію за плечі, відчуваючи, як вона довірливо притулилася до нього. Вони переглянулися і в їхніх поглядах читалося розуміння — вони обоє були зачаровані цим моментом. У кімнаті панувала така тиша, що здавалося, вони чують, як тихо шелестять сторінки книги під руками старенької. Вони стояли, не наважуючись зробити крок або вимовити слово, боячись зруйнувати цю магію вечора. Поряд з архімагесою Тірреною вони відчували спокій, впевненість, вона давала їм відчуття того, що життя прекрасне і немає ніяких труднощів, навіть якщо ці почуття були обманом. Зараз їм хотілося трохи пообманювати себе.

Архімагеса Тіррена сама їх помітила, коли вкотре потягнулася за чашкою чаю. Вона відклала книгу і встала, щоб підійти до Феліції та Фірніета.

— Ви вже повернулися? Є якісь новини? — спитала старенька, стомлено потираючи очі. Схоже, що вона читала досить довго.

— Вранці нам треба бути в Етіренії, — відповів їй Фірніет, не випускаючи Феліцію з обіймів. Йому не хотілося відпускати кохану ні на мить. Душа його тривожилася про майбутню битву, він не був упевнений, що вона закінчиться добре. — Сьогодні до Імператора прибув сам Тагон Пелл і розповів, що розлом руйнується і звідти валить темна магія, яка захоплює слуг і шкодить їм. Потрібно терміново вирушати до Обителі.

— І що, цей Тагон не здивувався, побачивши вас у Імператора? — архімагеса Тіррена посміхнулася.

— Здивувався, але поставився до цього факту спокійно. Схоже, йому на все начхати, аби тільки Валідану повернути.

— Декотрих кохання штовхає на безумства, — хитрувата посмішка все ще грала на губах старої жінки. — Що ж, час мені йти за своїм безумцем. Вранці ми з Демом прибудемо до вас. Дочекайтеся нас. Ми постараємося прибути якомога раніше.

— Звичайно, — кивнув Фірніет.

Архімагеса Тіррена допила свій чай і взялася за створення порталу. Час був пізній і міжсвітні порти вже не працювали, а чекати до ранку вона не могла — ніколи не було. Старенька дістала зі своєї сумки трави, свічки та порошок, розкладаючи їх у потрібному порядку на підлозі. На її обличчі відбивалося глибоке зосередження, її рухи були точними та впевненими, як у людини, яка робила це вже багато разів. Втім, так воно й було: архімагеса Тіррена за своє життя створила безліч порталів — вона не любила витрачати час, щоб діставатися громадських. З її здатністю до регенерації вона швидко відновлювала запас магічної енергії.

Феліція з цікавістю спостерігала за діями архімагеси — їй подобалося дивитись, як працює магія. У центрі кола зі свічок архімагеса Тіррена накреслила дрібно розтертим сріблястим порошком незнайоме Феліції сузір'я — воно мало стати основою для порталу.

Архімагеса Тіррена повільно обходила майбутній портал по колу, пошепки вимовляючи стародавнє заклинання. Її голос був низьким і злегка вібруючим, ніби заклинання йшло з глибин її душі. Вона час від часу зупинялася, щоб підпалити від свічки пучок трав, через що повітря наповнювалося пряним, густим ароматом. З кожним вимовленим словом повітря в кімнаті ставало щільнішим, ніби сама реальність згущувалась.

Коли останні слова заклинання були вимовлені, сузір'я з порошку почало слабко світитися. Світло його посилювалося з кожною секундою, поки нарешті не спалахнуло яскравим, сліпучим сяйвом, створюючи вихор енергії, який почав закручуватися в спіраль. Архімагеса Тіррена зробила крок назад, уважно спостерігаючи за процесом. Її обличчя було спокійне, але в очах можна було помітити іскру напруженого очікування. Стільки років минуло з моменту створення її першого порталу, а вона все ще відчувала легке хвилювання та приємне передчуття від чергової подорожі крізь простір.

Нарешті, в центрі спіралі утворився портал у людський зріст, крізь який пробивалися невиразні обриси слабо освітленої спальні архімагеси Тіррени в Муірні. Старенька зупинилася, задоволено кивнувши. Махнувши на прощання рукою, вона підхопила з підлоги свою сумку і зробила крок у стовп сріблястого сяйва. Мить — і вона зникла в ньому, і сяйво одразу почало згасати. Особисті портали ніколи не використовувалися двічі — вони зникали майже одразу після використання.

Провівши поглядом архімагесу, Фірніет ніжно поцілував Феліцію і, міцно стиснувши у своїх обіймах, прошепотів на вушко:

— Ну що, повечеряємо і спати?

Феліція тільки мовчки кивнула, хоч і не була впевнена, що зможе поїсти та поспати. Вона була надто схвильована майбутньою битвою.

— Як думаєш, Фіре, ми виживемо? — спитала Феліція коханого, коли вони залізли під ковдру.