Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

Дмитро довго сидів у тиші, машинально дивлячись на екран монітора, де йшли ділові переговори. Слова партнерів доходили до нього немов через щільну пелену, а думки крутилися навколо недавнього візиту Зої. «Ось тобі й поворот, - промайнуло в його голові, - та що вони всі змовилися, чи що?»

Він важко видихнув, взявшись за віскі. Анна, Зоя... Їхні спогади знову захлеснули його. Він завжди вмів тримати під контролем усе - бізнес, людей, навіть власні почуття, але з ними... ніби всі його правила руйнувалися. Він знав, що цим двом сестрам вдавалося зруйнувати його залізну витримку. Анна була закритою фортецею, яку він досі не міг узяти, а Зоя - стихійне лихо, що знову нахлинуло без попередження.

«Але навіщо вона з'явилася зараз?» - напружено думав Дмитро, підозрюючи, що ця зустріч не була випадковою. Чи спливли старі почуття? Чи в Зої інші мотиви? Може, вона хоче нагадати йому про ту ніч, яка перевернула все?

Він глибоко вдихнув, намагаючись зібратися з думками. Внутрішній голос шепотів йому, що все це не просто так. Усі ці дивні візити, розмови натяками, ніби щось назріває. І що глибше він занурювався у свої думки, то більше розумів, що відповідь - не тільки в Зої.

Його погляд зупинився на телефоні. Рука, ніби підкоряючись якомусь внутрішньому імпульсу, потягнулася до екрана. Він не хотів цього робити, але щось штовхало його перевірити, чи є від Анни повідомлення.

Нічого. Порожньо.

Він коротко розсміявся, ледь чутно. «Ну звісно,» - подумав він, - »вона ніколи не поспішала давати відповіді.»

Однак Дмитро відчував, що ця гра ще тільки починається. Не зважаючи на крапку, поставлену Анною... І щось підказувало йому, що Анна знала про це більше, ніж здавалося на перший погляд.

- Нічого, - пробурмотів він собі під ніс, дивлячись у порожнечу. - Час покаже, хто насправді програє в цій грі...

Анна із задоволенням провела вечір удома, насолоджуючись тишею і затишком після насиченого робочого дня. Її розум був усе ще занурений у нещодавню розмову з Дмитром, але вона намагалася не думати про нього занадто багато. Варто було відволіктися, як пролунав дзвінок у двері. Час був пізній, і вона не очікувала гостей.

«Кого ще принесло в такий час?» - подумала Анна, відчиняючи двері.

На порозі стояла її молодша сестра, з усмішкою, яка миттєво змусила Анну напружитися.

- Що, не очікувала? - з легким викликом вимовила сестра, упевнено заходячи в дім, наче це була її звична справа.

Анна залишила двері відчиненими, стояла в ступорі на кілька секунд, перш ніж зачинити їх.

- А ти чому без попередження? - холодно запитала Анна, кинувши погляд на годинник.

- Та яка різниця? Ми ж сестри, правда? - відповіла та з усмішкою, оглядаючи інтер'єр квартири, ніби перевіряючи, що змінилося з їхньої останньої зустрічі. Її тон був таким самим самовпевненим, яким завжди був, а в очах ховалася зухвалість, якої Анна завжди не терпіла.

Анна пройшла у вітальню, стримуючи роздратування, а її сестра пішла за нею, сівши в крісло навпроти.

- Ну і що цього разу? - Анна постаралася звучати байдуже, але напруга між ними була незаперечною.

- Хіба я не можу просто прийти провідати тебе? - сестра нахилила голову набік, ніби була щиро здивована.

- Ти мене не відвідувала роками. Давай без цих ігор, Зоє. - Анна подивилася на неї з прищуром, уже розуміючи, що сестра прийшла з якимось прихованим наміром.

Зоя зітхнула і закотила очі, наче її спіймали на дрібних пустощах, і вона не хотіла витрачати час на виправдання.

- Окей, окей... - нарешті сказала вона, відкидаючись на спинку крісла. - Я була в Дмитра. Ми трохи поговорили.

Слова вдарили Анну, як хльосткий ляпас. Її серце миттєво забилося швидше, але зовні вона залишилася спокійною, хоча пальці трохи напружилися.

- І навіщо ти туди ходила? - тихо, але з ледь прихованим гнівом запитала Анна, свердлячи її поглядом.

- Ти ж знаєш, навіщо. - Зоя усміхнулася, піднімаючись на ноги і прямуючи до вікна. - Просто вирішила нагадати про себе. Як-не-як, ми з ним знайомі не один рік. Та й... - вона зробила паузу, обертаючись до Анни, - я знаю, як тобі боляче про це думати. Але я ж не винна, що він обрав мене тоді.

Анна відчула, як усередині все стиснулося. Вона знала, що Зоя зробила це навмисне. Це був її спосіб знову занурюватися в їхні старі сімейні драми, отримуючи з них максимальну вигоду.