Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Обережно, тригери 📚 - Українською

Читати книгу - "Обережно, тригери"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обережно, тригери" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:
сосків, внутрішню сторону стегон та член. Сліди крові були на тілі, на чорно-білому лінолеумі та на білій емалі ванної. Оліверові очі були круглі й широкі, як у птаха. Тінь зауважив, що погляд був спрямований прямо на нього, проте він сумнівався, що Олівер його бачить.

— Оллі? — почувся голос Мойри з коридору.

Тінь збагнув, що заступив прохід і завагався: він був невпевнений, чи їй слід було бачити те, що робилося на підлозі.

Тінь зняв з вішалки рожевий рушник і обгорнув ним Олівера. Це привернуло увагу низенького чоловіка. Він закліпав, так ніби бачив Олівера вперше, а тоді сказав:

— Пес. Це для пса. Його треба годувати, розумієте? Ми подружились.

Мойра мовила:

— Боже мій милостивий.

— Я викличу швидку допомогу.

— Будь ласка, не робіть цього, — сказала вона. — 3 ним все буде добре, якщо він залишиться зі мною вдома. Я не знаю, що… прошу вас.

Тінь підняв Оллі, сповитого рушником, переніс його до спальні, мов дитину, а тоді поклав на ліжко. Мойра йшла поруч. Вона взяла айпад, який лежав біля ліжка, і торкнулася екрана — заграла музика.

— Дихай, Оллі, — промовила вона. — Не забувай дихати. Все буде добре. З тобою все буде добре.

— Не те щоб я міг дихати, — сказав Олівер слабким голосом. — Ні. Проте я відчуваю своє серце. Відчуваю, як воно б’ється.

Мойра стисла його руку і сіла на ліжко, тож Тінь залишив їх наодинці.

Коли Мойра зайшла до кухні — рукави в неї були закасані, а руки пахли антисептиком, — Тінь сидів на дивані і читав путівник по тутешніх місцях для прогулянок.

— Як він?

Вона стенула плечима.

— Вам треба когось до нього викликати.

— Згодна.

Вона стояла посеред кухні і роззиралася довкола, наче не могла вирішити, в який бік повернутись.

— Вам… Цей, вам обов’язково йти сьогодні? Вас чекають якісь справи?

— Ніхто ніде на мене не чекає.

За якусь годину її обличчя зовсім змарніло.

— У попередні рази подібне тривало кілька днів, але потім все було добре. Депресія минає швидко. То я просто хотіла би поцікавитись, чи не могли б ви, ну, затриматися в нас? Я дзвонила сестрі, але вона зараз якраз переїжджає. А сама я не впораюсь. Справді не впораюсь. Не цього разу. Але я не проситиму залишитись, якщо на вас хтось чекає.

— Ніхто на мене не чекає, — повторив Тінь. — Я затримаюсь. Але думаю, що Оліверу потрібна допомога спеціаліста.

— Так, — погодилася Мойра. — Потрібна.

Лікар Скателок прийшов під вечір. Він був другом Олівера і Мойри. Тінь не знав, чи й досі в Британії лікаря можна викликати додому, чи той просто заскочив у гості. Лікар зайшов у спальню і вийшов через двадцять хвилин.

Він підсів до Мойри за кухонний стіл і сказав:

— Ситуація не критична. По суті, це підсвідомий крик про допомогу. Якщо чесно, практично все, що ми можемо зробити для нього в лікарні, ви можете зробити вдома, як-от обробити порізи. Раніше в нашому відділенні було з десяток медсестер. Тепер його хочуть закрити й передати муніципалітету.

Лікар Скателок мав рудувате волосся і був одного зросту з Тінню, проте виглядав більш довгов’язим. Він нагадав йому хазяїна паба, і Тінь задумався, чи не були ці двоє родичами. Лікар нашкрябав кілька рецептів, і Мойра дала їх Тіні разом з ключами до старого білого «Рендж-Ровера».

Тінь поїхав до сусіднього села, знайшов крихітну аптеку і став чекати, поки видадуть ліки. Він ніяково стояв у надміру освітленому проході і тупо дивився на виставлені креми та лосьйони для засмаги, нікому не потрібні в це холодне дощове літо.

— Ви містер Американець, — мовив жіночий голос з-за спини.

Він обернувся. Це була коротко стрижена брюнетка, вдягнена у той самий брунатно-зелений светр, в якому вона приходила до паба.

— Певно, що так, — відповів він.

— Чула, ви виручаєте Оллі, який зараз нездужає.

— Нічого собі.

— Місцеві чутки поширюються швидше за світло. Мене звуть Кессі Берглас.

— Тінь Мун.

— Гарне ім’я, — відказала вона. — Від нього у мене мурашки по шкірі.

Вона всміхнулась.

— Якщо ви тут, раджу піднятися на пагорб на окраїні села. Підете стежкою до роздоріжжя, а там звернете наліво. Звідти підніметеся на Водів пагорб. Вид звідти просто неймовірний. Та земля нікому не належить. Йдіть наліво, не звертаючи, а тоді нагору — не пропустите.

Вона усміхнулася йому. Вочевидь, просто по-дружньому.

— Хоча мене не дивує, що ви досі тут, — продовжила Кессі. — Складно залишити це місце, коли воно вчепилось в тебе пазурами.

Вона знову всміхнулася теплою усмішкою і поглянула йому прямо в очі, немовби приймаючи рішення.

— Здається, місіс Пател вже приготувала ваші ліки. Приємно було з вами побалакати, містере Американцю.

IV

Поцілунок

Тінь допомагав Мойрі. Він ходив до сільської крамниці і купував продукти з її списку, поки вона сиділа вдома і писала за кухонним столом або крутилась в коридорі перед дверима спальні. Мойра майже не розмовляла. Він виконував доручення, катаючись на білому «Рендж-Ровері» і зазвичай бачив Олівера в коридорі, коли той човгав до туалету і назад. Чоловік з ним не розмовляв.

У домі запала суцільна тиша. Тінь уявляв, як на даху розлігся чорний пес, який відрізав усе світло, всі емоції, почуття і правду. Щось прикрутило звук у цьому домі, змістило всі кольори у чорно-білий діапазон. Він не хотів тут бути, але не міг просто взяти і покинути їх. Він сидів на ліжку і дивився у вікно на дощ, що стікав по шибці, та відчував, як безповоротно збігають секунди його життя.

Було мокро й холодно, але на третій день вийшло сонце. Тепліше від цього не стало, проте Тінь хотів витягти себе з сірого туману, тож вирішив оглянути місцевість. Він пішов пішки до сусіднього села — через поля, стежками, вздовж довгої стіни сухої кладки. Над вузеньким струмком простягався місток, ледь більший за дошку, тож Тінь перетнув воду стрибком. Він став підніматися пагорбом. Біля підніжжя росли дерева — дуб, глід, платан і бук, — але що вище, то їх ставало менше. Він слідував звивистою стежкою — часом її було видно, а часом ні, — поки не дістався природного пристанища, схожого на крихітний луг на вершині пагорба, а тоді розвернувся і побачив навколо себе долини та гірські вершини, сірі й зелені, як на ілюстраціях в дитячій книжці.

Він був там не сам. На схилі пагорба, зручно прилаштувавшись на сірому валуні, сиділа й малювала жінка з коротким темним волоссям. Позаду неї стояло дерево, яке захищало від вітру. Вона була вдягнена

1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обережно, тригери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обережно, тригери"